Smaller Default Larger

«Покликання до подвижництва» – Св. Василій Великий

 

1. Мудрістю своєю дивують накази царя підданцям його, але ще величніші й вагоміші його накази воїнам. Як кориться наказам той, хто намагається досягти високих щаблів військової служби, так само й той, хто хоче завжди бути служителем Христа, нехай постійно вслухається в ці величні слова: А хто хоче Мені служити, нехай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій (Йо. 12, 26). Де перебуває цар Христос? На небі. Туди й ти прямуй, воїне.

Забудь про земний спокій. Жоден із воїнів не набуває маєтків, не купує землі, не займається торгівлею для примноження своїх статків. Бо жоден воїн не переймається житейськими турботами, щоб догодити полководцю (2 Тим. 2, 4). Існує він за державний кошт; він не має потреби добувати собі харч, навіть задумуватися над цим. Двері кожного дому відчинені для нього, і турботи про житло не обтяжують його. У поході намет служить йому домівкою, спрагу вгамовує він водою, і сон його не знає надміру. Він зносить труди численних походів і нічних варт, потерпає від холоду й спеки, вступає в чимало сутичок, наражає себе на великі небезпеки, часто дивиться в очі смерті, але — славній смерті: воїн отримує справді царські почесті й дари. Під час війни долає він багато труднощів, однак безхмарне його життя в мирний час. У нагороду за звитягу й у відзнаку за славну службу воїна призначають на високі посади, цар називає його своїм другом, воїн удостоєний торкатися царської правиці, отримує дари з царських рук, керує підлеглими, може, маючи бажання, заступатися перед царем за своїх друзів.

2. Отож, воїне Христовий, візьми собі за взірець щось зі земного життя, але хай наснажують тебе вічні блага. У земному житті маєш зректися маєтків, суспільних обов'язків, жадоби багатства. Стань вільним, позбався від усього життєвого марнославства: нехай ані потяг до жінки не зв'язує тебе, ані піклування про дітей не обтяжує тебе — не личить це воїнові Божому. Зброя нашого воїнства не тілесна, але зміцнена Богом (2 Кор. 10,4). Не дай здолати себе тілесній природі, нехай вона не позбавляє тебе волі і не перетворює з вільного на раба. Не про те турбуйся, щоб на землі залишити по собі дітей, а про те, щоб піднести їх на небо. Зміцнюй у праведності і плекай своїх духовних дітей, прагни поєднання не у світському шлюбі, а в духовному. Нехай небесний Наречений стане для тебе взірцем.

Перемагай невидимих ворогів, протидій началам і владам (Еф. 6, 12), викоріни їх спочатку зі своєї душі, щоб не мали в ній жодного наділу, а згодом звільни від них душі тих, які, слухаючи слова повчання твого, звертаються до тебе як до наставника і захисника. Зупиняй мудрування, що повстають проти віри Христової. Словами праведности борися з нечестивими і лукавими думками, бо сказано: Ми руйнуємо задуми і всяке піднесення, що надимається проти пізнання Бога (2 Кор. 10,4-5). Над усе покладайся на руку великого Царя, яка лише появою своєю здатна навести жах і змусити до втечі всіх ворогів. А якщо Він захоче, щоб ти серед небезпек виявив хоробрість, і забажає повести Своє воїнство на битву з ворогом, то й тут будь нездоланним в усіх звитягах, сміливим у небезпеках, з готовністю йди з однієї землі в иншу, з моря на море. Сказано ж бо: А якщо переслідують вас, утікайте з одного міста до іншого (Мт. 10, 23). Тож якщо притягнуть тебе до суду, і станеш ти перед можновладцями, і будеш змушений терпіти глум юрби, зустрінеш важкий погляд ката і почуєш його суворий голос; якщо випаде тобі побачити жахливе місце твоєї страти, зазнати тортур і змагатися аж до смерти, — не втрачай віри. Пам'ятай приклад Христа, Котрий заради тебе все це витерпів, знай, що задля Нього й ти мусиш пройти через це. У цьому буде твій здобуток, бо ти йдеш шляхом Царя-переможця, Який прагне, щоб і ти розділив Його тріюмф. Навіть якщо доведеться тобі померти, то не подоланим, бо, до кінця зберігши в собі істину непохитною, а відвагу в боротьбі за істину нездоланною, ти отримаєш найславнішу перемогу.

3. І перейдеш ти від смерти до вічного життя, від осуду людей до слави в Бога, від страждань і мук — до вічного спокою серед ангелів. Світ не прийняв тебе як свого, але прийме небо, переслідували тебе, але понесуть ангели, щоб поставити перед Христом, — і названий будеш Його другом, і почуєш жадану похвалу: "Добре, рабе гарний і вірний (Мт. 25, 23). Воїне хоробрий, учню Господа, послідовнику прикладу Царя: Я винагороджу тебе Своїми дарами, вислухаю твої слова, бо ти послухався слів Моїх". Ти будеш просити за спасіння братів, що трудяться, — і разом з одновірцями, утаємниченими у святій любові, від Царя приймеш причастя благ. Ти будеш радіти вічною радістю, увінчаним постанеш серед ангелів і під владою Царя — пануватимеш над Його творіннями й вічно перебуватимеш серед блаженних.

А коли й після здійснення подвигів Він захоче залишити тебе на цьому світі, щоб ти здійснив їх ще більше і багатьох спас від видимих і невидимих небезпек, то й на землі буде великою твоя слава: шануватимуть тебе друзі, які вбачатимуть у тобі заступника, помічника й оборонця. Одні будуть утримувати тебе як доброго воїна, инші шануватимуть як мужнього переможця, треті будуть зустрічати й з радістю приймати, як каже Павло, неначе ангела Божого, неначе Христа Ісуса (Гал. 4, 14). Такими є воїни Божі.

Сказане стосується не тільки чоловіків. І жінки можуть бути воїнами Христовими, належати до Його воїнства завдяки своїй душевній мужності, і їхня тілесна неміч не є перешкодою цьому. Багато жінок відзначилися не меншою мужністю, а є й такі, що прославилися ще більше, ніж чоловіки. Це ті, котрі поповнюють ряди дів, що сяють подвигами сповідей і перемогами мучеництва. За Господом йшли як чоловіки, так і жінки. І всі вони прислужилися Спасителеві.

Оскільки великими й славними є нагороди, що очікують воїнство Христове, нехай батьки побажають участи в цьому воїнстві для своїх синів, а матері для своїх дочок. Нехай з радістю приведуть народжених ними, оскільки їхні діти удостояться вічних надій, а вони будуть мати заступників у Христі і добрих захисників. Не треба бути легковажними щодо дітей, не лякаймося, якщо вони перетрудяться, а радіймо їхньою майбутньою славою. Присвятимо ж Господеві подарованих Ним, щоб і ми розділили славу їх, бо разом з ними й ми самих себе приведемо до Господа і присвятимо себе Йому.

Людям, які настільки мужньо й прекрасно борються, можна сказати словами Псалмоспівця: Ви благословенні Господом, що створив небо і землю (Пс. 112, 23). За них треба молитися, як робив це Мойсей: Благослови, Господи, діла їх, знищ гординю тих, що повстають проти них (Втор. 33, 11). Будьте мужніми й безстрашними, заради вічних нагород сміливо йдіть своїм шляхом в Христі Ісусі, Господі нашому, слава Котрому навіки. Амінь.

 

  • Слово про подвижництво і заохочений до зречення під світу і про духовну досконалість

1. Прийдіть до Мене, усі втомлені та обтяжені, — і Я вас заспокою (Мт. 11, 28), — промовляє Божественний голос, вказуючи на майбутній або теперішній спокій. Він закликає нас скинути з себе ярмо багатства, роздавши свої маєтки нужденним, а, уникнувши численних гріхів, що їх породжує власність, чинити добро, сповідатися і прийти до хрестоносного життя ченців. Той, хто обрав послух Христові і поспішає жити в бідності і спокої, справді гідний подиву і названий блаженним. Однак закликаю, нехай він не робить цього, не пройшовши належних випробувань, нехай не уявляє собі це життя легким, а спасіння — без боротьби. Передусім нехай випробує своє терпіння в тілесних і душевних нестатках, щоб згодом, потрапивши в несподівані небезпеки і не маючи сили протистояти випробуванням, які постануть на його шляху, він, присоромлений і зганьблений, не повернувся назад до того життя, яке полишив. Бо його душевне сум'яття стане для багатьох спокусою і породить у них думку про неможливість жити у Христі. Небезпеку цього усвідомлюєте всі, хто читає Євангеліє, що в ньому Божественний голос промовляє: Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одного з малих цих (Лк. 17, 2). Така людина заслуговує на осуд не лише як воїн, що полишив своє військо, а й як спокусник, що зашкодив иншим. Нехай не намагається виправдатися хибними судженнями про те, що, і живучи в світі, він догоджає Богові, — це неможливо. Бо хто в безгрішному і спокійному житті не зміг витримати натиску ворога, то чи сам на сам у житті, сповненому спокус, зможе відстояти доброчесність? Навіть якщо й достойно влаштує своє життя, не уникне він осуду за те, що полишив Христа, як ті учні, про яких згадує божественний євангелист і свідчить: Відпали багато хто з учнів Його, і не ходили вже з Ісусом, кажучи: Жорстокі слова ці! Хто слухати може їх? (Йо. 6, 66-60).

Чоловіколюбний Бог, піклуючись про спасіння наше, визначив два шляхи людського життя: одруження або дівство, — щоб той, хто не спроможний піднести звитяги дівства, одружувався з жінкою, пам'ятаючи, що від нього також вимагатимуть цнотливого життя, святости і наслідування прикладу тих, котрі свято жили в шлюбі й виховували дітей. У Старому Завіті таким був Авраам, який прославився тим, що шанував понад усе Бога і без вагань приніс в жертву єдиного сина. Він тримав відчиненими двері свого намету і був готовий приймати прочан, бо ще не почув: Продай своє майно та й роздай убогим (Мт. 19,21). Ще більше уславилися Йов, Давид, Самуїл і багато инших. У Новому Завіті такими були Петро й инші апостоли. Бо від кожної людини вимагатимуть (показати) плоди любови до Бога і до ближнього, і кожна людина отримає покарання за невиконання цих та инших заповідей. Господь говорить у Євангеліях: А хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, той Мене недостойний (Мт. 10, 37), а також: Коли хто не зненавидить свого батька та матері, і дружини й дітей, і братів і сестер, а до того й своєї душі, — той не може бути учнем Моїм (Лк. 14, 26).

2. Чи ти погоджуєшся з тим, що Євангеліє дано й усім одруженим? Отож маєш розуміти, що від усіх людей вимагатимуть звіту за своє життя згідно з Євангелієм — як від ченців, так і від одружених. Для одруженого вистачить і того, що йому прощено тілесну нестриманість, потяг до жінки і співжиття з нею, а инші заповіді, які для всіх мають силу закону, переступати небезпечно. Христос, проголошуючи накази Отця, звертався і до тих, що живуть світським життям. А коли наодинці учні Його про щось запитували, то Він їм свідчив і казав: Те, що Я вам кажу, — для всіх кажу (Мр. 13, 37).

Тому й ти, який обрав подружнє життя, не будь легковажний, немовби маєш право підкоритися світові. Щоб отримати спасіння, багато праці доведеться докласти, багато терпіння і передбачливости виявити, бо обрав ти життя серед пасток і влади сил відступництва, маєш перед очима безліч приводів для гріха, і всі твої почуття вдень і вночі у владі пожадань і спокус. Знай же, що не уникнути тобі боротьби з відступником і не здобути перемоги над ним без важких трудів, щоб захистити євангельські настанови. Бо як уникнеш боротьби з ворогом, якщо живеш на полі бою? Бо таким полем бою є вся земля під небесами, по якій ходить і яку обходить навколо ворог, неначе скажений пес, шукаючи, кого б зжерти, і прикладом того є історія про Йова (Йо. 2, 2). Тому, якщо хочеш відмовитися від боротьби з ворогом, то слід тобі відійти в инший світ, де його немає. Тільки там можлива відмова від боротьби проти нехтування євангельськими настановами. Отже, зрозумівши неможливість цього, поспіши навчитися боротися з ворогом за Святим Письмом, щоб тебе, неумілого, він не переміг і не потрапив ти у вічний вогонь. А це, між иншим, стосується також і тих, які в подружжі нехтують Христовими заповідями.

Ти, подвижнику ангельського життя, що прагнеш життя в небесній спільноті, що бажаєш стати одним зі святих учнів Христових, зміцнити себе для подолання спокус, сміливо вступай до чернечої громади. З самого початку свого відречення від світу будь стійким, щоб тебе не відвертали родинні почуття, зміцнюй себе, хай безсмертне заступає в тобі смертне. А коли насправді відмовляєшся від майна, то будь непохитний у своєму рішенні, у твердому переконанні, що, жертвуючи убогим, збільшуєш своє небесне майно і помножуєш його в Бога з великим зиском для себе. Залишаючи друзів і близьких своїх, не сумуй, бо поєднуєшся з Христом, Котрий був розп'ятий за тебе. Чи може бути для нас більша нагорода, ніж така дружба?

Коли з Божою допомогою ти переможеш свого ворога в цій першій сутичці, то не полишай душі своєї напризволяще, неначе якусь непотрібну річ, бо відреченням від земних справ ти вже прикрасив себе перед Христом. Ретельно й виважено шукай людину, яка б своїм життям слугувала тобі взірцем чеснот і любови до Бога, уміла правильно спрямувати тих, що йдуть до Бога, і добре знала Святе Письмо. Ця людина має бути цілеспрямована, некористолюбна, має не розпорошуватися на зайві справи, бути небагатослівною, побожною, скромною, не дратівливою, незлопам'ятною, здібною до напоумлення тих, що з нею спілкуються, не марнославною, не зарозумілою, не запопадливою; вона не має змінювати своїх поглядів і має ставити Бога понад усе. І якщо ти знайдеш таку людину, довірся їй. Вважай власну волю нічого не вартою й цілком відмовся від самого себе, щоб ти виявився мов чиста річ і заслужив похвалу і прославляння, примножуючи вкладене в тебе добро. Якщо ти збережеш в собі щось зі своїх мирських пристрастей, то добро, вкладене в тебе, перетвориться в оцет, і тебе буде викинено, мов непотрібне начиння.

3. Це другий крок боротьби з ворогом нашого спасіння, бо в добрих учителів й уроки добрі, а в злих — злі.

Коли наш лихий супротивник неспроможний буде нас переконати залишатися в життєвій суєті і погибелі, то він намагатиметься переконати нас уникати суворого життя, не ввіряти себе людині, яка вказує нам на наші недоліки і виправляє їх. Навпаки, він буде підштовхувати нас до думки, щоб доручити себе комусь із тих, хто марнославно заспокоює власні пожадання під виглядом прихильности до своїх ближніх. Це робиться задля того, щоб непомітно нас прилучити до спокус і обплутати путами власних гріхів. Якщо ж ти, незважаючи на спокуси, ввіришся доброчесній людині, то успадкуєш блага, якими вона володіє, і станеш блаженним перед Богом і перед людьми. Якщо ж, жаліючи себе, знайдеш наставника, поблажливого до твоїх пристрастей, який разом з тобою прямуватиме шляхом загибелі, то даремно ти погоджувався на подвиг відречення від світу. У такому разі ти підкорився життєвим пристрастям, узяв собі в поводирі сліпого й наближаєшся до прірви. А коли сліпий водить сліпого, — обоє до ями впадуть. Доволі для учня, коли буде він, як учитель його. (Мт. 15,14; 10,25). Це — слово Боже, і воно — без гріха. Ти маєш жити за законами подвижництва. Инакше не отримаєш вінця, як каже апостол: А коли хто хоче змагатися, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається (2 Тим. 2, 5).

4. Тому коли через благодать Божу знайдеш (а якщо шукатимеш, то неодмінно знайдеш) наставника для добрих справ, то пильнуй, щоб ти нічого не чинив всупереч його волі. Усе, що ти робитимеш без його відома, буде неначе злодійство і блюзнірство, що провадять до смерти і не приносять користи, навіть якщо це видаватиметься тобі добром. Бо якщо це справді добро, то чому робиться таємно, а не відкрито? Запитай самого себе, яким чином праведні діла доводять тебе до розбою і як через на перший погляд добрий послух готуються неправедні діла. Відкинь бажання приручити змій, бо якщо ти не знаєш заклинань, то, скликавши змій, будеш обплетений ними і, не змігши їм опиратися, загинеш. Не покладайся на благородство плоті і не шукай почестей, бо для тілесного неприйнятне те, що від Духа (1 Кор. 2, 14).

Не намагайся внести якихось змін у доброчесне життя, ставати на перешкоді подвижництву инших, а на себе самого навалювати тягар гріхів. Не вибирай для себе ані зручнішої постелі, ані кращого одягу чи взуття чи инших побутових речей, ані кращих харчів чи часу їх споживання, що не відповідають правилам доброчесного життя, ані безтурботнішого відпочинку чи завзятішої, ніж годиться, праці. Бо навіть саме прагнення цього не доведе до добра. Якщо ти не розгледиш у цьому диявольських підступів і не вирвеш їх зі свого серця, то спіткає тебе відлучення від життя Христового. І навпаки, закарбувавши в серці своєму, що ти гірший і грішніший за всіх людей, що ти мандрівник і чужинець (на цій землі), якого зі співчуттям прийняли ті, що раніше за тебе відреклися від світу, поспіши стати останнім з усіх і рабом усім. Саме це принесе тобі честь й істинну славу.

Нехай твої вуха будуть відкриті для послуху, а руки готові до виконання наказів, уста мовчазні, а серце розважливе. Будь байдужий до марнослав'я, а мудрий і досвідчений у спасительному слуханні Божественного Святого Письма. Нехай світські розмови будуть для тебе гіркі, мов полин, а спілкування з праведниками солодше за мед. Наслідуй тих, які до тебе провадили подвижницьке праведне життя і не поспішай навчати кожного.

Дбай про великі чесноти і не забувай про менш значні. Не нехтуй жодною, навіть найменшою, похибкою, а поспішай її виправити покаянням. Не дивися на тих, що багато грішать у великому і малому та залишаються нерозкаяними. Не будь суддею чужих гріхів. У них є Суддя праведний, Котрий воздасть кожному за діла його (Рим. 2, 6). Ти пильнуй за своїми справами і, наскільки можливо, полегшуй власний тягар, бо той, хто збільшує свій тягар, сам його й понесе, У покаянні — спасіння, а неусвідомлення покаяння — смерть.

5. Уникай суєтних людей і щонайбільш виявляй себе до Бога. Наскільки це залежить від твоїх зусиль, ухиляйся виходити у світ, уникай розпорошености думок. Лишень вийшов ти з келії, як уже полишаєш стриманість, занурюєшся у вир світського життя, зустрічаєш розпусну жінку, яка зачаровує твій слух облудними словами, твій погляд — красою, твої відчуття — вишуканими справами і пожадливо приводить до себе. Потім, пригортаючись до тебе й обнімаючи тебе, ослабить твій потяг до праведного життя і таким чином поступово змінить напрям твого шляху від доброчесности до зіпсуття. Навіть якщо з Божою поміччю зможеш уникнути її тенет і повернешся в келію, будеш уже не такий, як раніше, а станеш розсіяний і розслаблений, не здатний до добрих діл, лише з часом зможеш повернутися до свого звичного життя. Ти, збентежений, стоїш на роздоріжжі, вагаючись, яке життя обрати. Лише доклавши чималих зусиль, будеш спроможний віддати перемогу душі. Тому, коли постане потреба вийти з келії, зодягнися в панцир страху Божого, прикріпи на руці, мов щит, любов Христову і стриманістю перемагай наступ пожадань. А відразу після виконання справи, не гаючись нітрохи, повертайся назад як невинна голубка до рятівного ковчега, з якого ти був посланий, несучи на устах милості Христові й будучи внутрішньо переконаним, що в жодному иншому місці не досягти тобі спасительного спокою.

Якщо ти ще молодий і недосвідчений, то тримайся подалі від однолітків і тікай від них, як від вогню. Ворог, запаливши через них багатьох, вкинув у вічний вогонь і під виглядом духовної любови скинув у ганебну безодню пороків жителів П'ятимістя. А тих, що врятувалися серед розбурханого моря і негод життя і вже потрапили до, здавалося б, безпечної гавані, потопив разом з човном. Коли ти десь сідаєш, сідай подалі від однолітків, коли лягаєш спати, лягай подалі від них, нехай поміж вами буде хтось зі старших. А коли хтось із однолітків розмовляє з тобою чи співає, стоячи навпроти, то відповідай йому, опустивши очі додолу, щоб, блукаючи поглядом по обличчях, не перейняти насіння пожадань від ворога і сіятеля зла та не вижати снопів розпусти й погибелі. Вдома чи там, де ніхто вас не бачить, не залишайся з ним наодинці навіть під приводом бесід про Боже слово або будь-якої иншої, цілком виправданої і нагальної, потреби, бо важливішою понад усе є душа, за яку помер Христос. Не довіряй облудним думкам, які нашіптують тобі, що в цьому нема нічого спокусливого, знаючи напевне, що це і є спокуса, про що засвідчує досвід тих, які зазнали падіння.

6. Повір моїм словам, які йдуть від щирого братолюбного серця. Звертайся до суворих старших братів, що прихильними словами скеровують юнаків до справ, гідних хвали, але не приносять жодної шкоди своєю зовнішністю.

Над усе оберігай серце своє (Прип. 4,23). Як злодії вдень і вночі неустанно підкрадаються до золота й несподівано викрадають його, коли ти не очікуєш, так і ти пильнуй, щоб ворог не спокусив тебе гріхом прабатьківським та не вигнав зі солодкого раю. Бо той, хто через крадіж плоду відвернув Адама від життя, сподівався спокусити й Ісуса, а тим більше не посоромиться вчинити так з тобою і підмішати тобі цієї першопричини всіх лих, знаючи, якою сильною є ця отрута.

Пристрасть до надмірности в їжі, зазвичай, виявляється не у виборі наїдків, а в споживанні навіть незначної кількости зі смаком. Отож якщо бажання поїсти хоч що-небудь буде таке нестримне, що розпалить пристрасть до об'їдання, то воно легко доведе тебе до смерти. Так само, як ріка з багатьма заплавами покривається ряскою в тих місцях, де вода залишається стоячою, так і пристрасть до надмірности в їжі, якщо вона розлилася у твоєму серці, напоївши всі твої почуття і насадивши в тобі ліс пороків, перетворить твою душу на місцину для хижаків. Я бачив багатьох, охоплених пристрастями і потім зцілених, але не бачив серед них жодного з тих, що звикли таємно насичувати свій шлунок. Навпаки, усі ці люди або полишали чернече життя і гинули в гріхах світу, або намагалися заховатися поміж подвижниками й через власну пожадливість до їжі прислуговувати дияволові. Бо всі вони — брехуни, які складають великі присяги, але переступають через свої клятви, полюбляють сперечатися і є мстивими, сварливими; кривоприсяжники, скупі, нестримані за трапезою, які скаржаться на свою долю, втручаються, куди не слід, радіють із сумнівних справ і завзято чинять спротив усім проявам правдивого життя. Намагаючись приховати свою ненажерливість, вони чинять численні лиха. Такі люди, хоча за зовнішніми ознаками належать до числа спасенних, за ділами своїми перебувають серед засуджених.

7. Потяг до об'їдання призвів Адама до смерти і спричинив загибель світу. Через нестриманість у їжі Ноя висміяли, Хама прокляли, Ісав позбувся права першородства і породичався з хананеянами, Лот одружився з власними доньками, ставши водночас зятем і тестем, батьком і чоловіком, дідом і батьком, і таким чином зневажив закони природи. Обжерливість й ізраїльтян перетворила на ідолопоклонників і довела їх до того, що тіла їх згинули в пустелі (Числ. 14, 29). Нестриманість у їжі зробила здобиччю хижих звірів й одного із пророків, посланих Богом, щоб викрити нечестивого царя.

А той, кому при всій своїй могутності не зміг помститися цар Ієровоам, піддався пристрастям черева й загинув ганебною смертю (З Цар. 13, 23-24). Даниїл, подолавши потяг черева, царював над халдеями, перемагав ідолів, винищував змія, приручав левів, провістив втілення Бога в людині, тлумачив найбільші таємниці. Троє святих юнаків, ставши над насолодами черева, зневажили царський гнів і безстрашно ввійшли до палаючої печі, розжареної за наказом Навуходоносора, показали всю нікчемність обожненого золотого образу. А цей образ, що його тривалий час насаджував сатана, щоб зганьбити Божу славу, вони взяли як здобич і принесли власному Владиці. Вони змусили затятого у своїй ворожості царя і все його військо славити піснями Бога. Одне слово, якщо ти будеш панувати над своїм черевом, то почнеш жити, неначе в раю, а якщо не керуватимеш ним, то потрапиш в лабети смерти. Будь надійною скарбницею доброчесностей, ключем до якої нехай стануть слова твого духовного наставника. Нехай він відчиняє твої уста для споживання хліба, нехай і замикає їх на замок. Не бери в порадники змія, який, замість ключа, намагається спокусити тебе своїми порадами — покуштувати бодай щось. Остерігайся споживати їжу таємно від усіх, бо гріх це. Якщо він зуміє спокусити тебе в малому, то переможе цілковито й пануватиме над тобою.

Не прислухайся до кожного базіки і з кожним пустобрехом не провадь розмови, які не відповідають твоєму подвижництву Уважно слухайся добрих порад і закарбовуй їх у своєму серці. Бережи свій слух від житейських розмов, щоб не забруднити душі. Не намагайся прислухатися до того, про що говорять инші, і не втручайся в чужі розмови, щоб тебе не взяли на кпини і не стали через тебе злоріками. Не будь занадто цікавий і не прагни все побачити, щоб не заповнив твоє серце гній пристрастей.

8. Згідно зі своєю потребою дивися, згідно з потребою слухай, згідно з потребою говори, згідно з потребою відповідай. Перед поважнішими не відразу наважуйся сідати, а коли й запросять, то не сідай поруч, а озирнися навкруги і спробуй знайти нижче місце, щоб Бог прославив тебе за смирення. Коли тебе запитують, — відповідай смиренно і належним тоном, а коли не запитують, — мовчи. Коли звертаються із запитанням до когось иншого, міцно стули свої уста, щоб твій язик, підштовхнутий серцем, не прохопився якимось марним словом і не вразив суворих подвижників, а тебе не скував ланцюгами осуду. Сидячи, не закладай ногу за ногу, це — ознака неуважности і незібраности. Коли розмовляєш з нижчим від себе чи він тебе про щось запитує, то не відповідай йому недбало, погорджуючи братом і зневажаючи Бога. Бо, зневажаючи убогого, ти дратуєш Творця його (Прип. 17, 5), — каже притча.

Нехай слова втіхи передують усім иншим твоїм словам, підтверджуючи любов до ближнього. Долучай їх і в середині, і в кінці розмови, випромінюючи на обличчі радість, щоб зробити приємне своєму співрозмовникові. Довідавшись про успіхи ближнього, радій і прославляй Бога, бо успіхи ближнього — то й твої досягнення, а твої — то і його. На зібраннях уникай перших рядів, шукай для себе віддаленого місця, щоб почути: Друже, пересядь вище (Лк. 14, 10).

Під час обіду нехай твоя ліва рука не перебирає ініціятиви у правої, а краще нехай буде в спокої; якщо ж так не виходить, то нехай допомагає правій руці. Нехай молитва на твоїх устах передує будь-якому запрошенню до неї, і так молись згідно з правилами аж до останньої молитви, вважаючи за велике зло перепинити чи полишити її. Коли ти їси, то не залишаєш столу доти, допоки не наситишся (якщо значні обставини не піднімуть тебе завчасно з-за столу), то чи не тим більше ти мусиш до кінця залишатися під час споживання їжі духовної, підкріплюючи свою душу молитвою. Бо наскільки небо відрізняється від землі і небесне від земного, настільки й душа різниться від тіла.

9. Душа — це образ неба, бо в ній перебуває Господь, а тіло походить зі землі, на якій живуть смертні люди й безсловесні тварини. Тому тілесні потреби узгоджуй з годинами молитов і намагайся не зважати на думки, які відвертають тебе від правил. У злих духів існує звичка в час молитви під приводом благопристойної причини відвертати нас від молитви, щоб позбавити нас її спасительної сили. Не говори на своє виправдання: "у мене болить голова чи живіт", — покликаючись на невідомих свідків неіснуючої хвороби і заради власного спокою послаблюючи старання в чуваннях. Навпаки, молися ще й таємно, бо Бог, Котрий бачить таємне, віддасть тобі явно (Мт. 6, 6).

Помножуй досягнення досконалого життя, щоб у потрібний час знайти приховане багатство. У щоденних служіннях приєднуй до тілесної праці слово втіхи, щоб довести свою любов до тих, кому прислужуєш, і щоб служіння, приправлене сіллю (Кол. 4, 6), приймали з прихильністю. Не дозволяй иншому виконувати твої обов'язки, щоб твою нагороду не відняли в тебе й не вручили иншому і щоб инший не прославився твоїм багатством, а тебе не зганьбили цим. Діла свого служіння виконуй старанно і належним чином, як і личить слузі Христовому. Бо сказано, що проклятий всякий, хто чинить діло Господнє недбало (Єр. 48, 10). Остерігайся зловживань, надмірностей і погорди, навіть якщо доручені тобі справи видаються незначними. Пам'ятай, що за тобою спостерігає Бог. Великою справою є служіння, яке може забезпечити тобі Царство Небесне. Це невід доброчесностей, який вловлює всі Господні заповіді і найперше найдосконалішу із доброчесностей — покору, яка приносить зі собою багато благ, а потім і таку: Я був голодним, і ви нагодувалили Мене, Я хотів пити, і ви напоїли Мене, блукав, хворів, був у в'язниці, і ви послужили мені (Мт. 25, 35-36). Особливо цінується, коли належне робити нам відповідно до обов'язків ми виконуємо смиренно, без вивищення, гніву і нарікань.

Наслідуй тих, які чинять правильно, і закарбуй їхні справи в серці своєму. Прагни бути серед нечисленних, бо добро рідкісне, і тому мало хто входить до Царства Небесного. Не думай, що всі ті, що живуть у келіях, спасуться: і добрі, і злі. Насправді це не так. Багато хто розпочинає доброчесне життя, але небагато хто витримує його ярмо. Царство Небесне належить тим, що докладають зусиль, і ті, що беруть силою, здобувають його (Мт. 11, 12). Це — слово Євангелія. Воно називає зусиллями тілесні труди, що їх учні Христові терплять добровільно, зрікшись своїх власних бажань і тілесного спокою для виконання всіх Христових заповідей. Тому, якщо хочеш здобути Царство Небесне, доклади зусиль, схили свою шию під ярмо служіння Христові, затягни нашийник, щоб він стискав її. Виснажуй себе трудами доброчесности, постом, нічною молитвою, покорою, мовчанням, псалмоспівами, молитвами, сльозами, працею, скорботами і всім, що доведеться стерпіти від демонів і від людей.

10. Нехай з часом в тебе не з'являються зухвалі думки зменшити зусилля, щоб перед дверима виходу не опинитися без захисту чеснот і не залишитися за ворітьми Царства Небесного. Нехай висота церковного чину тебе не засліплює, а ще більше впокорює, бо досягнення душі в її покірності, а зарозумілість породжує вади і безчестя. Наскільки будеш наближатися до вищих ступенів священства, настільки ж упокорюй себе, остерігаючись прикладу Ааронових синів. Пізнання благочестя — пізнання смирення і покори. Смирення — це наслідування Христа, а зарозумілість, вільнодумство і безсоромність — це наслідування диявола. Будь послідовником Христа, а не антихриста; наслідувачем Бога, а не Божого супротивника; Владики, а не раба-втікача; милосердного, а не жорстокого; чоловіколюбного, а не чоловіконенависника; мешканців шлюбного покою, а не тих, що живуть у пітьмі. Не поспішай віддавати накази спільноті, щоб не накласти на свою шию тягар чужих гріхів.

Пригадуючи справи кожного дня, порівнюй їх з ділами попереднього і поспішай виправити хибне. Досягай висот у чеснотах і наблизишся до янголів. Перебувай у келії не дні й не місяці, а впродовж довгих літ, удень і вночі оспівуючи свого Владику, наслідуючи херувимів. Як розпочнеш, — так і завершиш, ідучи важкою дорогою свого подвижництва, і за благодаттю Божою ввійдеш до раю, осяяний світильником своєї душі, радіючи разом з Христом навіки віків. Амінь.

 

  • Слово про подвижництво. Чим належить прикрашатися ченцеві

1. Монах передусім має провадити життя безкорисливе, тілесно бути самотнім, мати скромний вигляд, тихий голос, розмовляти належним чином, їжу споживати пристойно й стримано. При старших чернець має мовчати, до мудрих прислухатися, до рівних виявляти любов, молодшим допомагати порадами в дусі братньої любови. Ченцеві треба сторонитися людей легковажних, недобрих і зіпсованих. Хай він більше роздумує і менше говорить, не буде гострим на слово, хай не вдається до пустої балаканини, не пересміюється, а прикрашає себе скромністю, хай очі звертає додолу, а душу скеровує до неба. На закиди хай не відповідає гнівом, а буде покірним, працелюбним, хай завжди пам'ятає про инших. Нехай надія вселяє в нього радість і силу для подолання утисків. Окрасою ченця є постійна молитва, вдячність усім, покора перед усіма і відсутність зверхности. Ченцеві належить наслідувати життєві засади святих отців, бути стриманим, берегти своє серце від лукавих помислів і, виконуючи заповіді, збирати собі скарб на небі. Нехай прискіпливо досліджує свої щоденні думки і вчинки, не занурюється в життєві марноти, не вдається до пустих балачок, не виявляє цікавости до життя легковажних людей. Ченцеві личить розділяти радість братів, а не заздрити тим, хто досяг висот доброчесного життя, співпереживати страждаючим, плакати разом з ними, співчувати їм, а не звинувачувати їх, не дорікати тому, хто навернувся з грішного життя. Ніколи не виправдовувати себе, а визнавати найбільшим грішником перед Богом і перед людьми.

Чернець має наставляти нетямущих, утішати легкодухих, прислуговувати немічним, мити ноги святим, піклуватися про гостей і братів, з одновірцями бути в мирі, а єретика уникати, читати істинні книги, а богопротивних навіть не брати до рук. Ченцеві не личить надмірно доскіпуватися до тайни Отця, Сина і Святого Духа, але можна сміливо говорити й розмірковувати про нестворену і єдиносущну Тройцю. Він має пояснювати людям, що треба хреститися, як прийнято, і вірувати, як охрещено, і прославляти, як увірувано. Вчинки і мова його мають бути добрі. Він не може присягати, займатися лихварством, не може шукати зиску ані з єлею, ані з хліба чи вина. Ченцеві слід утримуватися від насолод, пияцтва, житейських пристрастей, не вчиняти підступно, ні про кого не говорити погано, нікого не обмовляти і навіть не прислухатися до наклепів, не довіряти бездумно всьому тому, що говорять.

Погано для ченця давати волю роздратуванню, впадати у відчай, безпідставно гніватися на ближнього, ображатися на когось, платити злом за зло. Краще бути обмовленим, ніж обмовляти, битим, ніж самому бити, терпіти образи, ніж кривдити, бути позбавленим чогось, ніж бути здирником.

2. Найдужчі небезпеки для ченця — спілкування з жінками і споживання вина, бо вино й жінки зведуть і розумних (Сир. 19, 2). Хай він утримується від цього. Заповіді Господні виконувати належить не з сумом, а з радістю, очікуючи від Нього винагороди й похвали, прагнути насолод вічного життя, завжди пам'ятаючи слова Давидові: Бачу я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, — і стану я непохитним (Пс. 16, 8); любити Бога синівською любов'ю: усім серцем, всіма силами й думками; відчувати рабську покору перед Ним, боятися Його і коритися Йому. Ченцеві личить зі страхом і боязню трудитися задля свого спасіння, палати духом, бути у всеозброєнні Святого Духа, прагнути до відомої мети, а не боротися з повітрям (1 Кор. 9, 26), долати ворога неміччю тіла й убогістю душі, виконувати всі заповіді і вважати себе нікчемним, дякувати святому, славному і суворому Богові. Ченцеві не слід робити щось із завзятістю й марнославством, а лише задля Бога і Йому на догоду: Бо розсипав Бог кості тих, що догоджають людям (Пс. 53, 6).

Ченцеві не пристало хвалитися, говорити похвали та прислухатися до хвали инших. Служіння його хай буде таємним, хай робить усе не про людське око, а заради похвали Божої. Хай думає про страшне і славне Господнє пришестя, про відхід із цього світу, про блага, які очікують праведних, а також і про вогонь, приготований дияволові та слугам його, а понад усе пам'ятати слова апостола: Страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що нам має об'явитися (Рим. 8,18). Нехай також промовляє разом з Давидом, що для тих, які виконують Його заповіді, — винагорода велика (Пс. 18, 12), вінці праведні, вічна домівка, вічне життя, невимовна радість, незнищенна обитель в Отця, Сина і Святого Духа — істинного Бога, обличчям до обличчя, радість разом з ангелами, зі святими отцями, з патріярхами, із пророками, апостолами, мучениками і праведниками, з тими, що догодили Богові в усіх поколіннях. Докладімо й ми зусиль, щоб бути серед них, із благодаті Господа нашого Ісуса Христа, Котрого слава і сила навіки віків. Амінь.

 

  • Слово про подвижництво

1. Людина була створена за образом і подобою Божою, але гріх, вкинувши душу до виру пристрастей і пожадань, спотворив красу Його образу. Бог, Котрий створив людину, є істинним життям. Тому той, хто втратив подобу Божу, втратив і це життя, і хто перебуває поза Богом, не може мати блаженного життя. Отож повернімося до первісної благодаті, якої ми позбавлені через гріхи, і коли знову прикрасимо себе за образом Божим, відмовившись від пожадань, уподібнимося Творцеві нашому. Той, хто, наслідує безпристрасність Божої природи, наскільки це можливо, відновив у своїй душі образ Божий. А хто таким чином уподібнився Богові, той уповні досяг відповідного життя в Господі і перебуває постійно у вічному блаженстві. Якщо через безпристрасність ми знову повертаємо собі образ Божий, а уподібнившись Богові, набуваємо вічне життя, то полишімо все инше і докладімо старань, щоб наша душа була непохитна перед пристрастями, а наші думки стійко й незламно витримали натиск спокус і щоб ми стали співучасниками Божого блаженства.

Дівство є в таких трудах помічником для тих, які розумно використовують цей дар. Бо дар дівства полягає не лише в утриманні від народження дітей, а й усе життя, побут, звички мають бути дівственними, щоб у кожній справі виявлялася чистота безженного. Трапляється ж і на словах згрішити, і очима пожадати, і слух свій опоганити, і в серце допустити нечистоту, і надмірністю в їжі переступити межі поміркованости. Якщо ж в усьому цьому дотримуватися вимог дівства, то можна отримати істинну й досконалу благодать дівства.

2. Отож, якщо ми прагнемо прикрасити нашу душу за Божою подобою, відмовитися від усіх пристрастей, щоб набути собі вічне життя, то остерігаймося негідних вчинків, які спричинюють осуд, як-от був засуджений Ананія. Ананія міг і не обіцяти свого маєтку Богові, але, прагнучи зажити слави у людей і здивувати їх своєю щедрістю, пообіцяв віддати свої маєтності Богові, а справжню ціну їх приховав. Тому він накликав на себе такий великий гнів Господній (служителем Котрого був Петро), що навіть не отримав змоги покаятися. Так само й той, хто ще не дав обітниці чернечого життя, може жити за законом і звичаями, може одружуватися. Але хто склав обітницю дівства, той має зберігати себе для Бога неначе священний дар, щоб тіло, присвячене Господеві, не опоганити земним життям і не зазнати осуду за святотатство.

Кажу це, маючи на увазі не лише один різновид потягу (бо дехто уявляє, що подвижництво дівства полягає в погамовуванні лише тілесних пожадань), а й різноманітні инші пристрасті, щоб той, хто поставив собі за мету зберегти себе для Бога, не опоганив себе ніякими життєвими насолодами. Той, хто присвятив себе Богові, мусить уникати гніву, заздрощів, злопам'ятства, обману, гордощів, неуважности й недоречних розмов, недбальства під час молитви, захланности, нехтування заповідями, прикрашання одягу і самого себе, непристойних зібрань і невиправданих бесід. Це все настільки ж небезпечне, як і перебування у відвертому гріхові, якого він зрікся. Усе, що вчинено владою пристрастей, скаламучує душевну чистоту і стає на перешкоді благочестивому життю. Той, хто відрікся від світу, мусить дбати, щоб себе, Богові присвячену посудину, не осквернити використанням на догоду пристрастям.

Обравши життя ангельське й подолавши обмеження людської природи, він має розмірковувати над тим, що зобов'язаний виконувати вимоги безплотного життя. Бо ангельська природа вільна від подружнього союзу, не розважається жодною иншою красою, окрім споглядання обличчя Божого. Саме тому той, хто вступив до ангельського чину, якщо запоганить себе людськими пристрастями, стає подібний до рисі, яка й не біла, і не чорна, а в різних плямах і яку не приймають ані білі, ані чорні тварини.

Усе сказане нехай стане загальною спонукою для тих, хто обрав життя чисте й непорочне.

3. Також належить розглянути й окремі настанови чи бодай коротко згадати про них. Нехай ті, що відмовилися від мирського життя на користь життя для Бога, долають труднощі не самі по собі і не поодинці. Вони мусять мати свідків доброчесного життя, щоб не накликати на себе лихих підозр. Духовний закон вимагає, щоб таїнство Пасхи споживало не менше десятьох осіб, тому й у нашому випадку краще нехай зростає, ніж зменшується число тих, котрі разом змагаються в духовному житті.

Керманичем на шляху благочестивого життя нехай буде обраний один із братів, на боці якого переваги життєвого досвіду, звичок, характеру, поведінки і, головне, — віку, бо для людської природи старість має чимало достоїнств. І нехай він має над спільнотою, яка добровільно й смиренно підкоряється йому, таку владу, щоб ніхто з братів не мав права чинити супротив його волі і його наказів, які відповідають меті доброчесного подвижницького життя. Апостол говорить, що негоже чинити супротив владі, бо буде осуджено тих, що противляться Божим велінням (Рим. 13,1-2). Брати мають бути твердо переконані, що не випадково, а за волею Божою настоятель отримав владу, щоб на шляху Божого служіння траплялося якнайменше перешкод. А це стає можливим лише тоді, коли один пропонує корисне і потрібне для душі, а инші смиренно приймають добрі поради. Оскільки спільнота має бути в усьому слухняна й покірна настоятелеві, то передусім необхідно обрати такого поводиря, щоб його власне життя служило взірцем у всьому і щоб він був, як сказав апостол, тверезий, невинний, чесний, здібний навчати (1 Тим. 3,2). Я вважаю, що треба звертати увагу не лише на вік (бо маючи сивину й зморшки, можна бути незрілою людиною), а й на те, щоб пройшов він випробування своїх звичок і поведінки, щоб усе, що він говорить і робить, могло слугувати спільноті як закон і право.

Ті, хто провадить подвижницьке життя, мусять дбати й про хліб насущний і обрати такий спосіб його отримання, що його пропонує апостол: 3 праці рук своїх хліб споживати (2 Сол. 3,12). їхніми роботами має керувати хтось зі старших, чиє життя засвідчено як бездоганне і котрий розподілить роботу поміж братами залежно від потреби в ній, так, щоб була виконана і заповідь, яка наказує в поті й праці добувати їжу (Бут. З, 19). А благопристойність і бездоганність поведінки братів буде тим кращою, чим рідше буде виникати необхідність з'являтися серед людей заради вдоволення життєвих потреб.

Основними вимогами й правилами подвижницького життя нехай будуть такі: не прагнути до розманіжености, до надмірних тілесних страждань, уникати надмірности, щоб тіло не розповніло й не розлінилося, а, ослабившись, не втратило здатности до виконання заповідей. В обох випадках однаковою є шкода для душі: і коли неупокорене тіло шаліє від зайвої енергії, і коли тіло немічне, недуже, виснажене, — тоді й душа неспроможна поглянути вгору, бо її постійно доймає біль, вона слабне, пригнічена тілесними муками.

4. Тому нехай все буде в міру: і вином не слід нехтувати, якщо воно приносить зцілення, але й не вимагати його без потреби. Так само й инше нехай задовольняє нагальні потреби братів, не потураючи їхнім примхам.

Нехай усе життя буде часом молитви. Але оскільки необхідно поміж псалмоспівами і стоянням на колінах робити перерву (для инших справ), то слід розподілити їх час із годинами, що їх святі призначили для молитви. Великий Давид каже: Опівночі встаю я, щоб скласти подяку Тобі за присуди правди Твоєї (Пс. 119,63). За його прикладом Павло й Сила опівночі хвалять Бога у в'язниці (Ді. 16, 25). Той же пророк говорить: ввечері, вранці й пополудні(Пс. 55,18). Зішестя Святого Духа відбувається о третій годині, як ми довідуємося із Діянь, коли фарисеї насміхалися з учнів за говоріння різними мовами, а Павло сказав: не п'яні вони, бо година третя (Ді. 2, 15). Дев'ята година нагадує про страсті Господні заради нашого життя. Оскільки Давид каже: Сім разів на день я славлю Тебе через присуди правди Твоєї (Пс. 119, 164), але перелічені години не заповнюють седмицю молитов, то полуденну молитву треба поділити на молитву перед їдою і після, щоб і для нас щодень було за правило: сім разів на день славити Бога.

Нехай двері монастиря будуть зачинені для жінок, а чоловіки нехай входять лише за дозволом настоятеля. Часті відвідувачі залишають по собі багато сум'яття в серцях та приносять зі собою недоречні розмови й непотрібні розповіді, а пусті слова породжують марнотні й шкідливі думки. Тому нехай стане загальним правилом, щоб відвідувачі зверталися до настоятеля і лише від нього отримували відповіді на свої запитання, а инші брати хай не вступають у розмову з базіками й не втягуються у вир пустослів'я.

5. Нехай усі речі будуть спільним майном, щоб ніщо не вважалося чиєюсь власністю: ані одяг, ані взуття, ані що инше, що служить потребам тіла. Усі речі нехай використовуються за розпорядженням настоятеля, щоб кожен користувався зі спільного тим, що для нього необхідне.

Хай ченці не утворюють окремих угруповань і об'єднань, бо супротивне це закону любови, а особисті симпатії завдають шкоди спільній справі. Тому треба, щоб ви дивилися один на одного з однаковою прихильністю і щоб над усією спільнотою панувала одна міра любови. А якщо виявиться такий, хто надає перевагу якомусь братові чи родичеві чи будь-кому иншому, то нехай стане розсудливим, зрозумівши, що він шкодить спільноті: надмір любови до однієї людини виказує її брак до иншої.

Покарання для братів, що переступили правила, нехай будуть співмірні з їхнім гріхом. Прикладами таких покарань можуть бути: заборона стояти разом з усіма під час псалмоспівів, недопуск до спільної молитви, заборона вживати їжу. Залежно від провини покарання накладає той, хто призначений стежити за порядком і дисципліною.

Прислуговувати спільноті слід за чергою: нехай двоє братів протягом тижня турбуються про всі нагальні справи, щоб і нагорода за смиренність була спільна і щоб ніхто навіть у прекрасному не мав переваги перед иншими. Таким чином і відпочиватимуть усі за чергою, бо чергування праці й відпочинку полегшує труд.

Настоятель сам вирішує, кому з братів дозволити виходити з монастиря, а кому корисніше залишатися в монастирі і займатися домашніми справами. Дуже часто, коли людина молода, навіть суворість життя і виснаженість стриманням не погамовують тілесних сил, а в зустрічних це розпалює пристрасті. Тому нехай той, хто в розквіті сил, пригамовує своє буяння і приховує, поки його зовнішність не стане добропристойною.

Нехай не спотворять обличчя ченця жодні ознаки гніву, злопам'ятности, заздрощів, впертости. Ані на обличчі, ні в рухах, ні у словах, ні в погляді, ні в зовнішності, ані в чому иншому хай не виявляє того, що може дратувати тих, хто змушений постійно перебувати разом з ним в одній спільноті. А коли хто виявляє такі ознаки, то його не вибачає навіть те, що він, можливо, зазнав якихось образ від инших, бо погане, навіть викликане найповажнішими причинами, однаково залишається поганим.

Ніколи не присягайте, згоду свою ж виявляйте кивками голови чи підтвердіть її словами. А коли комусь буде не досить простого підтвердження, то викриє він власне сумління, що не досяг він ще простоти в словах, а настоятель хай ставиться до нього як до того, хто згрішив, і накладе на нього відповідне покарання.

У кінці дня і по довершенні будь-якої справи, тілесної чи духовної, перш ніж піти на відпочинок, слід зробити іспит сумління. Якщо віднайшов вчинки, супротивні подвижницькому життю: чи то думки про заборонене, чи то непристойне слово, чи недбальство в молитвах або в псалмоспівах, чи то пожадання світського життя, — нехай об'явить усій спільноті, щоб спільна молитва зцілила грішника.

 

  • Слово про подвижництво

1. Головна мета чернечого життя — спасіння душі, тому все, що цьому сприяє, слід виконувати з таким же страхом, як і Божі заповіді, бо й самі заповіді Божі існують саме для цієї ж мети.

Як звільняються від одягу, щоб омитися, так і, розпочинаючи подвижницьке життя, слід позбавитися, як від одягу, від житейської суєти і провадити помірковане життя. Передусім християнин мусить позбутися різних порочних нахилів, що опоганюють душу, а подвижник, який прагне до високого життя, до того ж мусить зректися свого майна, бо матеріяльні турботи вносять сум'яття в душу. Тому, коли задля спасіння вступають до спільноти, то мусять мати спільне серце, одну волю, єдине бажання, щоб, як заповідає апостол, уся спільнота стала одним тілом, що складається з різних членів (1 Кор. 12, 12). А в цьому неможливо досягти успіхів, якщо не подолати потягу до власности: чи то одягу, чи посуду, чи инших речей загального вжитку. Доцільно, щоб кожна така річ служила потребі, а не її власникові. І як для тіла не годиться тісний одяг, а відповідного розміру, який і корисний, і пристойний, так і все инше: ліжко, постіль, теплий одяг, взуття — має належати тим, хто їх потребує, а не тим, хто володіє ними. Бо як до послуг медицини звертається хворий, а не здоровий, так само й засобами для тілесного відпочинку користуються не задля розкошів, а через необхідність.

2. Оскільки звичаї в людей різні і не однаковим є уявлення кожного про корисне, то, щоб уникнути розбіжностей думок і вчинків, коли кожен почне жити за власною волею, слід обрати єдиного керівника спільноти. Настоятелем спільноти має бути людина, яка вирізняється розсудливістю, твердістю переконань і строгістю життя, щоб усе найкраще в ньому стало спільним надбанням усіх, хто наслідуватиме його. Якщо багато художників будуть малювати одне обличчя, то всі зображення виявляться схожими, бо списані з одного оригіналу. Так само якщо різні характери будуть мати за взірець один характер, то всі рівною мірою випромінюватимуть доброчесність. Тому коли оберуть єдиного керівника, то нехай зникнуть усі власні побажання, а думки всіх узгоджуються з рішенням найдостойнішого із братів. Апостольська заповідь наказує, щоб кожна людина корилася вищій владі, бо ті, хто противляться владі, візьмуть осуд на себе (Рим. 13, 1-2).

Справжній і досконалий послух керівникові полягає в тому, щоб підлеглі за його наказом не лише ухилялися від забороненого, а й без його наказу не чинили навіть і вартого похвали. Стриманість і тілесні страждання приносять певну користь, проте коли хтось іде за власним уподобаннями і чинить на свій розсуд, не підкоряючись наказам настоятеля, то його проступок буде тяжчий, ніж заслуга, бо той, хто противиться владі, противиться Божій постанові (Рим. 13, 2). Нагорода за послух вища, ніж нагорода за смиренність.

3. Любов один до одного має бути для всіх однакова і спільна. Людина має цілком природну любов до кожного органу, нарівні бажаючи здоров'я для всього тіла, бо страждання кожного органу спричиняють неспокій усьому тілові. Але хоча страждання кожного хворого органу торкається всього тіла, однак ми надаємо перевагу одним органам перед иншими. Бо не рівноцінну увагу ми приділяємо окові чи пальцеві на нозі, хоча боліти вони можуть однаково. Так само і в спільноті слід із рівномірним співчуттями і прихильністю ставитися один до одного, але найбільша пошана цілком справедливо буде належати тим, які приносять найбільшу користь. Оскільки всім годиться однаковою мірою любити один одного, то в спільноті не має існувати жодних окремих зібрань і товариств. Той, хто любить когось одного дужче за инших, викриває в собі брак досконалої любови до инших. Тому в спільноті неприйнятними є суперечки чи симпатії, бо сперечання породжують ворожнечу, а симпатії і близькість спричиняють підозри і заздрощі. Нерівність у зневажених завжди стає початком і причиною заздрощів і неприязні. Від Господа ми отримали заповідь наслідувати Його любов, сонце Якого однаково світить на праведних і на неправедних (Мт. 5, 45). Так, як Бог усім дає рівну можливість насолоджуватися світлом, так і Його служителі нехай випромінюють рівномірно спільне для всіх сяйво любови. Там, де зникає любов, на її місці неодмінно з'являється ненависть. Якщо, як каже Йоан: Бог є любов (1 Йо. 4, 16), — то цілком очевидно, що ненависть — це диявол. Тому той, хто наповнений любов'ю, має в собі Бога, а той, хто насичений ненавистю, вигодовує в собі диявола.

Отож необхідно, щоб любов усіх і одного до иншого була рівна й однакової сили, а шанувати кожного слід за його достоїнства. Для людей, співжиття яких буде базуватися на таких принципах, родинні зв'язки не відіграватимуть ніякої ролі. Не матиме значення, чи то рідний брат, чи син, чи донька: родич не матиме більшої прихильности до своєї рідні, бо инакше відразу викриє, що не цілком зрікся природних зв'язків і плоть ще панує над ним.

Нехай будуть заборонені недоречні розмови і несвоєчасні бесіди. Навпаки, варто говорити лише про корисне для духовного розвитку, та й про це слід говорити благопристойно, у належний час, і дозвіл на це дає призначений для цієї справи брат. А нижчий мусить отримати дозвіл на розмову від вищого за чином. Перешіптування, шептання на вухо, різні знаки й кивання треба зовсім викорінити, тому що перешіптування породжує підозри у злослів'ї, а знаки й кивання слугують доказом братові, що від нього приховують якісь лихі наміри. Усе це кладе початок ненависті й підозрам. А коли треба провадити діялог, то на тон голосу впливає сама ситуація: з тим, хто перебуває поруч, слід розмовляти тихіше, а до того, хто на віддалі, треба звертатися голосніше. Але нехай ніколи той, хто дає поради чи накази, не сміє підвищувати голос і говорити голосно й грізно, бо це ганьба та приниження для брата.

Заборонено виходи з монастиря, якщо вони не зумовлені дійсною потребою (необхідністю).

4. Оскільки існують не лише чоловічі, а й жіночі монастирі, то й для них є чинним усе, про що було сказано вище. Лише треба зважати, що життя жінок потребує ще більшої благочинности і впорядкованосте: виховання в них безкорисливости, мовчання, послуху, доброзичливости, взаємної прихильности, впровадження суворих правил щодо виходів із монастиря і зустрічей, заборони розрізнених угруповань. Це все з особливою ретельністю слід впроваджувати в життя жіночої спільноти.

Та сестра, якій довірено наглядати за порядком і дисципліною, має дбати не про те, що приємне сестрам, і прагнути не того, щоб заслужити їхню прихильність, запобігаючи перед ними, а своєю поведінкою має завжди викликати до себе пошану. Вона мусить добре знати, що даватиме звіт перед Богом і за спільні прогріхи. А кожна сестра нехай очікує від настоятельки не приємного, а корисного і потрібного, нехай не доскіпується до того, що їй наказують (бо така звичка призводить до непокори). Заповіді Господні ми приймаємо, не досліджуючи їх, бо знаємо, що все Святе Письмо богонатхненне і корисне (1 Тим. 3,16). Так само й сестри нехай приймають накази від настоятельки без зайвих роздумувань, а виконують їх ретельно, не в смутку й не з примусу (2 Кор. 9,7), щоб їхній послух був винагороджений. Нехай сестри виконують не лише накази, що стосуються суворого способу життя, а й ті повеління, за якими забороняється піст чи дається порада сестрі підкріпитися їжею або які слугують для полегшення умов життя. Нехай усе це виконується з твердим переконанням, що слово настоятельки — закон.

Коли виникне потреба переговорити у справі з кимось із сестер, чи чоловіків, чи з якоюсь потрібною людиною, то розмову має провадити настоятелька в присутності однієї чи двох сестер, яким вік і досвід є вже достатньою запорукою безпечного спілкування із будь-ким. Якщо сестра надумає щось корисне, то нехай поділиться своїми міркуваннями із настоятелькою, а та вже винесе цю думку на загальний розсуд.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2014 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.

 

@Mail.ru