Перша реформована спільнота Імстичівського монастиря

Деталі: Категорія: ЮВІЛЕЙНИЙ РІК В ПРОВІНЦІЇ |1920-2020|; Опубліковано: Четвер, 19 листопада 2020, 19:32; Автор: Адміністратор; Перегляди: 1036

26 листопада 1931 р. Б., до монашої Реформи Василіянського Чину на Закарпатті, яка розпочалася тут восени 1920 року, приєднано Імстичівський монастир Св. Арх. Михаїла.

Перша спільнота складалася з наступних Ченців: о. Петро Котович ЧСВВ – Ігумен монастиря, о. Діонізій Жаткович ЧСВВ, бр. Мар’ян Мороз ЧСВВ і бр. Атанасій Татинець ЧСВВ.

о. Петро Андрій Котович ЧСВВ

Народився 3 лютого 1873 р. у місті Чесанові (Cieszanów), теперішня Польща.

11 січня 1890 р., вступив на новіціят Василіянського Чину в Добромильський монастир.

Через шість місяців, отримав чернечий одяг і приступив до новіціятського вишколу та випробовування, яке завершилося складенням Перших чернечих обітів 5 вересня 1891 р. в Добромилі.

13 січня 1895 р., склав свої довічні обіти в монастирській церкві в Добромилі, а після двох років, 12 вересня 1897 р., прийняв з рук єпископа Костянтина Чеховича Святу Тайну Священства в Перемишлі.

Настоятелі, з уваги на українсько-польське напруження, перевели його у 1920 р. на Закарпатську Україну, куди він радо поїхав. На Закарпатті о. Петро працював майже 20 років. Спочатку проживав у Мукачівському монастирі на Чернечій Горі, де нещодавно була розпочата реформа Провінції Св. Миколая. В Мукачеві він допомагав Настоятелю монастиря – о. Єроніму Маліцькому і Маґістру новиків – о. Глібу Кінаху. О. Петро навчав новиків української мови і викладав їм катехизм.

Після двох років служіння у Мукачівському монастирі, о. Петра призначили Ігуменом василіянського монастиря в м. Ужгороді і директором інтернату, який діяв при цьому монастирі.

28 вересня 1925 р. відкрив василіянську друкарню при Ужгородському монастирі, через яку було зроблено великий вклад у піднесення культурно-релігійного рівня місцевого населення. На заснування друкарні був витрачений капітал у розмірі 350 тис. к. ч.

У 1935 р. о. Петро Котович був призначений Ігуменом в Імстичівському монастирі, який залучив до монашої реформи.

З приходом угорської влади у 1939 р. уряд робив усе можливе, аби о. Петро покинув Закарпаття і Настоятелі призначили його на місійну працю до Канади.

В Канаді о. Котович крім виконування парафіяльних обов’язків, завжди писав різні твори і займався перекладацькою справою. Будучи людяним і щирим, завжди мав прихильність серед людей, яким самовіддано служив як монах і священик.

5 листопада 1955 року, о. Петро Котович відійшов до вічності, у присутності монашої спільноти.

Монаший похорон був відслужений 8 листопада, а наступного дня у Грімсбі, в парафіяльній церкві Успіння Пресвятої Богородиці, Преосвященний владика Ісидор Борецький відправив Архієрейську Божественну Літургію й панахиду у співслужінні з 18-ма священиками. Тлінні останки покійного о. Петра було перевезено до Вінніпегу, де він колись працював при Парафії Св. Миколая. Там, у похоронних богослужіннях взяв участь Преосвященний владика Максим Германюк і 14 священиків. Прощальну проповідь виголосив о. С. Шевчук ЧСВВ. Тлінні останки о. Петра Котовича спочили на цвинтарі Пресвятої Родини.

*******

о. Діонізій Степан Жаткович ЧСВВ

Народився 08.08.1891 і по скінченій гімназії вступив до монастиря в Закарпатській Провінції ще перед першою світовою війною, де склав професію 19.04.1914 і 21.09. того ж року був висвячений на священика.

Після розпочатої реформи (1920 р.), він з о. С. Бойчиком один з перших приступив до неї та вже 16.06.1921 р. зачав однорічний новіціят в Мукачеві де й відновив 27.07.1922 свою професію Ще один рік залишився на Чернечій Горі при уряді Соція о. Магістра Гліба Кінаха, а відтак перенісся на майже 10-річну працю в парафії Маріяповчанського монастиря, получену з численними відправами і сповідями в часі відпустів і паломництв до тамошньої Чудотворної Ікони Матері Божої. При тому виїздив на місії у Гайдудорозькій та Мішкольській єпархіях, як теж на Закарпатті, а в рр.1932-33 редагував церковно-релігійний місячник "Маріяповчі віраґошкерт".

В рр.1932-33 був Вікарієм і парохом та місіонарем в Закарпатському монастирі в Імстичеві, звідки по році знову повернувся до давньої праці в Маріяповчі. Аж 28.05.1939 був він знову перенесений на ігумена до Імстичева, а від 12.05.1943 до Ужгороду, не покидаючи при тому ні тут ні там свого улюбленого місіонерського труду, навіть серед розгару другої світової війни.

В р.1944 переїжджає, однак, знову до Маріяповчі, а по касаті Василіянських монастирів в Мадярщині вів душпастирську працю в парафії Мезиладан та інших місцевостях аж до своєї побожної смерти.

*******

Бр. Мар’ян Степан Мороз ЧСВВ

Уроджений на Пряшівщині (10.11.1904), вступив до мукачівського новіціяту 15.05.1930 р. і склав святі обіти 01.01.1932 р.

Спершу занимався він куховарством у Мукачеві і в М. Березнім (1932 р.), але скоро був перенесений до монастиря в Імстичеві, де провадив монастирську господарку майже десять років і там зложив монашу професію (08.01.1936).

У 1942 р. переміщено його до Бороняви, а наступного року до М. Березного, де виконував те саме зайняття аж до сталінської ліквідації Чину.

Був це працьовитий, відданий спільному добру і невибагливий брат помічник, який вірно тримався свого чернечого покликання.

*******

Бр. Атанасій Андрій Татинець ЧСВВ

Народився на Закарпатті, в селі Великі Лучки. До Василіянського Чину вступив 01.08.1921, в Мукачеві; перші чернечі обіти склав 17.03.1923, а довічні – 22.09.1929. Ревно служив Василіянській спільноті по таких монастирях як: Маріяповч, Малий Березний, Імстичово, Ужгород, Матаван; але найдовше працював у домі Головної Управи в Римі /1943-1961;1972-83/.

Любив порядок і пильно дбав про чистоту дому василіянських монастирів, а над усе був праведним ченцем.

Перейшов щасливо до вічности в Римі, дня 28-го лютого 1983 року, на 80-му році життя і 62-му чернечого покликання.

Признанням для усопшого брата були слова Високопреосвященного Архиєпископа Кир Мирослава Марусина і Всесв. Отця Протоархимандрита Ісидора Патрила.

Похоронено його у Василіянській крипті на римському цвинтарі Кампо-Верано.