Smaller Default Larger

Рівноапостольний Костянтин Великий

alt

У 312 р., вирушивши на війну проти тирана Максентія, Костянтин Великий та усе його військо побачили в небі великий, яскравий, як сонце, хрест, над яким був напис: «З ним переможеш!» А вночі імператору приснився сон, у якому Христос заохочував його йти в бій з хресним знаменням – запорукою перемоги. Наступного дня Костянтин зробив хресне знамення для всього свого війська і з ним пішов у бій та здобув перемогу…

У місті Наіс, що було столицею торішньої Мезії, на території сьогоднішньої Сербії, 27 лютого 274 р. народився святий Костянтин Великий, один з найбільших мужів цього світу, памʼять якого вшановується 3 червня. Бог призначив його на те, щоб він перший дав свободу Христовій вірі і став її захисником та покровителем. Водночас він був одним з найвидатніших царів, які коли-небудь правили Римською імперією. З огляду на заслуги перед Церквою, величаємо його рівноапостольним, а в історії він відомий під іменем Великий. Разом з ним Церква вшановує памʼять його матері, святої Олени, яку почитають і Східна, і Західна Церкви.

Римською імперією, що обіймала пів світу, у 284 р. став правити Диоклетіян. У 285 р. свою владу він поділив з Максиміяном Геркулеєм. Коли ж він зрозумів, що і вдвох їм важко буде управляти такою великою державою, у 293 р. вони вибрали собі ще двох помічників, цезарів, Галерія Максиміяна і Костянтина Хлора, батька святого Костянтина. Землі поділили так: Диоклетіян правив Тракією й усім Сходом, Максиміян – Африкою, Іспанією та Італією, Галерій – Ілирією, а Костянтин Хлор – Галією та Британією.

 

alt

 

Отже, батько святого Костянтина з 293 р. правив Галією і Британією. Мати святого Костянтина називалася Олена. Коли його батько став цезарем, він розлучився з Оленою й одружився з Теодорою, дочкою імператора Геркулея. У них народилися дочка Констанція і три сини: Далматій, Анабаліян і Констанцій (той був батьком Юліяна Відступника).

Молодий Костянтин пішов на військову службу до Диоклетіяна, він воював у Єгипті проти Ахила (296 р.). Згодом служив під командою Галерія у війні проти персів. У 305 р. імператори Диоклетіян та Максиміян Геркулей зреклися свого становища, а Галерій і батько святого Костянтина стали августами, тобто імператорами. Костянтин утік від Галерія до свого батька, бо бачив, що Галерій хоче позбутися його – убити. Але вже 306 р. батько його Хлор помер, а 25 липня в Ебуракумі воїни вибрали августом 32-літнього Костянтина Великого. Галерій був змушений погодитися на це, і Костянтин став правити Галією і Британією.

 

alt

 

Був це час, коли Христова Церква після жорстокого переслідування за Диоклетіяна і Галерія відчула подих свободи. Диоклетіян упродовж двадцяти років не те, що не переслідував християн, а навіть більше – надавав їм при своїм дворі найбільші посади. Та у 303 р. він розпочав жорстоке переслідування християн. По всій Римській імперії руйнували християнські церкви, палили християнські книги, християнам забороняли збиратися на молитву, а всіх, хто не хотів складати жертву божкам, чекала втрата посад, маєтків, вигнання, а найчастіше страшні муки і смерть. Коли Диоклетіян зрікся влади, в західній частині держави гоніння припинилися, однак у східній частині, під Галерієм, воно продовжувалося, хоч і тут поволі слабшало, аж доки у 311 р. Галерій не відкликав едикту про переслідування християн.

Набагато скоріше переслідування припинилося у західній частині держави, якою правив Костянтин Великий. На початку свого правління він подбав про оборону границь своєї держави від франків, котрих у численних надрейнських битвах остаточно поборов. У Римі тимчасом царську владу захопив син Максиміяна, Максентій, і став жорстоко пригнітати народ. Його батько Максиміян пошкодував, що зрікся корони, і задумав повернути собі своє становище. Він підняв бунт проти свого сина, самозванця Максентія, а коли той задумав свого батька звести зі світу, Максиміян утік до Костянтина і віддав йому за жінку свою дочку Фавсту. Сталося це 307 р. Та вже у 310 році Костянтин довідався, що Максиміян задумує зле проти нього, і прирік його за це на смерть.

 

alt

 

У 312 р. Костянтин вибрав собі на допомогу Ліцинія і видав за нього свою сестру Констанцію. А коли з Риму один за одним стали приходити посланці до Костянтина, щоб той спасав Італію від насильства Максентія, він оголосив Максентієві війну і вирушив на Рим. Треба додати, що Костянтин, хоч і був тоді поганином, не переслідував християн, як і не переслідував їх, попри царські едикти, його батько Хлор. І тепер, ідучи на війну, в своїх молитвах він не оминав також і Бога християнського. Був погідний, ясний день. Раптом Костянтин й усе військо побачили в небі великий, яскравий, як сонце, хрест, а над хрестом напис: «З ним переможеш!». Ніхто не міг зрозуміти, що означає той знак. Аж уночі Костянтину явився у сні сам Христос Спаситель з хрестом у руці і велів йому, щоб його військо з таким самим знаменням ішло на бій, – і переможе. Вранці Костянтин зразу ж наказав зробити хресне знамено, на якому повісили біле полотнище, з вишитими золотом і дорогоцінними каменями літерами: X. Р. – дві перші літери Імені «ХРИСТОС». Прапор той, названий «лабарум», імператор передав пʼятдесяти найвідважнішим воїнам, щоб його стерегли. Крім того, він наказав привести християнських священиків, які йому пояснили, що у святому хресті є чудесна сила, – і Костянтин повірив, душею він уже став християнином.

А тимчасом Максентій випитував поганських ворожбитів, на чию користь закінчиться вирішальна битва. Вони відповіли йому двозначно, що ворог Риму буде побитий. Максентій вирішив, що тим ворогом є не хто інший, як Костянтин, і сміливо розпочав битву. Військо Костянтина, в якому було багато християн, ударило на ворога як грім; хресне знамено засяяло під сонцем. «Великий Бог християнський!» – закричало ціле військо, і ось уже розбитий і перший, і другий, і третій ряд набагато численнішого війська Максентія. А під мурами Риму Максентій був остаточно розбитий (дня 28 жовтня), а сам він, утікаючи, загинув на ріці Тибрі.

 

alt

 

Рим з радістю відчинив свої ворота перед Костянтином; хрест Христовий переміг, віра Христова стала вільною, правда перемогла поганство, тьма відступила перед сонцем. А коли римляни поставили на честь свого визволителя памʼятник, за виразним наказом імператора, замість меча він був зображений зі святим хрестом. І напис голосив таке: «Цим спасительним знаменням я звільнив Рим від тирана та повернув сенатові і народові давню свободу, і гідність, і славу». Відтоді імператор завжди носив на своєму шоломі знак хреста, так само робили і його воїни.

 

alt

 

На Сході царську владу захопив Максимин Дай, і Костянтин вислав проти нього Ліцинія. У 313 р. Дай був розбитий, а Костянтин і Ліциній поділили імперію між собою. Того самого року (313) вони видали едикт, згідно з яким кожному вільно визнавати християнську віру, а церкви, забрані у християн, мають бути їм повернені. Однак вже наступного року дійшло до війни між Костянтином та Ліцинієм. У битвах під Адріянополем Ліциній був розбитий, і змушений був віддати Костянтинові всі європейські посілості, крім Тракії і нижньої Мезії. Настав мир. Та Ліциній з власної волі почав переслідувати християн в Азії і в Африці, бо міркував собі, що вони більше схиляються до Костянтина, як до нього. Це стало причиною нової війни 323 р. Ліциній двічі, під Адріянополем і під Хризополем, зазнав поразки. Але він і далі не припиняв ворохобитися, тому у 325 р. в Тесалоніках його було засуджено на смерть.

Костянтин став володарем усієї Римської держави. Христова віра стала вірою панівною. Уже після перемоги над Максентієм Костянтин став ревним покровителем Христової Церкви. Він, за тодішнім звичаєм, не прийняв зразу святого таїнства хрещення, а довго готувався до нього покаянням, молитвою, читанням Святого Письма.

 

alt

 

«А коли проголошено свободу віри, – пише самовидець Євсевій, – зразу ж, наче б світила, всюди, в кожному місті повстали християнські громади, що в часі переслідувань часто переховувалися під землею. Відважні ісповідники Христової віри поверталися з вигнання до вотчин, весело і радісно проходили вони через міста і села. Усією громадою вірні на вулицях і площах співали псалми і побожні пісні. Ті, яких у кайданах було вислано далеко на чужину, тепер вільно поверталися до рідних домівок. А ті, що ще недавно нам погрожували смертю, тепер бажали нам щастя, здивовані тим чудом, і кричали вголос, що Бог християн – це Бог правдивий. Усюди відбувалися урочисті посвячення церков, збиралися єпископи, священики і вірні зі всіх кінців світу – й усі вони були як члени однієї великої Христової родини. Одна сила Святого Духа всіх оживляла, одне в них билося серце, одна була в них думка і одне славословʼя Христа Спасителя. Всі страждання і всі кривди забулися – усі тішилися сьогоденням і надією на щасливе майбутнє; ясний, погідний, нічим не затьмарений день світив променями небесного світла над Христовою громадою усієї землі!»

А імператор Костянтин надавав святій Церкві щораз нові пільги. Доми Божі звільнив від усяких податків та інших обтяжень, дозволив приймати церквам пожертви, сам давав величезні кошти на будову церков, єпископам дав право чинити суд у випадках, якщо хто був невдоволений світським судом і хотів суду духовного. Дав їм також право звільняти невільників і тих, що, провинившись у чомусь, сховалися у церкві, під опіку єпископів. Війську надав священиків і шатра для похідних церков. До того часу невільників, засуджених на кару смерті, розпинали, і була це смерть найбільш принизлива; відтепер її було відмінено, а хрест стали почитати як знамено найбільшої чести і слави. Священикам Костянтин віддавав найбільшу шану, і при своїм дворі тримав їх багато; до вбогих він був завжди милосердний, гостив їх при своїм столі і наділяв усякими ласками. Тисячі церков повставали по всьому краю. Бог благословив добрі діла, всі піддані були щасливі, всі величали свого рівноапостольного святого царя.

 

alt

 

А коли повстав Арій і його єресь, Костянтин скликав до Нікеї Перший Вселенський собор і сам брав участь у ньому. Його смирення і ревність за святу віру засяяли тут ясним блиском. Арія відправили у вигнання. Отці Собору, після його закінчення, своїми молитвами освятили нове міста, що повстало з малої Візантії і було назване Константинополь, Царгород, Новий Рим.

Та лукавством прихильники Арія ввели імператора в блуд до тої міри, що він піддався на підшепти Арія та Євсевія і засудив святого Атанасія на вигнання. Вірні християни багато постраждали від аріян, які спиралися на підтримку Костянтина, та сам він був далекий від єресі і чинив усе в добрій вірі, тож жодної вини на ньому не може бути. Він ніколи не припиняв дбати про Христову віру. Для прикладу наведемо цитату з листа, якого він писав до короля персів Сапора: «Я поручаю тобі дуже сердечно християн і завжди буду тобі вдячний, якщо обходитимешся з ними по-людськи. У вірі їх і звичаях не знайдеш нічого, що було б гідне осудження. Вони безкровними жертвами славлять Бога, і гидують жертви з крови, вони любуються в чистоті серця, пильнують чесноту і побожність, і справедливо можуть хвалитися своєю вірою. Я сам є найліпшим прикладом, що за ласку, яку виявиш християнам, Бог буде тобі благословити. Бо я, з поміччю Бога, маючи віру в Христа Спасителя, цілий світ від західного моря, разом з Римською державою, підкорив. Я стільки отримав перемог і скинув тиранів без усяких жертв і чарів, а лишень завдяки святому хресту, що був перед очима моїми, і ревній молитві. А інші, що переслідували християн, як, наприклад, товариш мій Галерій, – всі зле загинули».

 

alt

Хрещення Костянтина Великого

 

У Никомидії, де затримався був в поході проти персів, Костянтин прийняв святе хрещення і чистий душею, безгрішний, повний заслуг, помер 22 травня, а перед смертю доручив єпископам Церкву і свою державу, яка під його правлінням пережила найщасливіші часи великої слави. Тіло святого Костянтина перенесено до Царгорода і поховано в церкві святих Апостолів.

ЦЕРКОВНИЙ КАЛЕНДАР

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2019 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.