Послання Протоігумена Провінції Св. Миколая з нагоди Ювілею 100-річчя від Початку реформи Василіянського Чину на Закарпатті

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: Вівторок, 03 листопада 2020, 16:03; Автор: Адміністратор; Перегляди: 1571

В понеділок 2 листопада 2020 р. Б., в день урочистого вшанування 100-річчя від Початку василіянської реформи в Закарпатській Провінції, при Осідку сучасної Провінції Св. Миколая в Україні було оприлюднене Послання Протоігумена о. Франціска Онисько ЧСВВ, адресоване усім приналежним до неї Ченцям, з нагоди початку вшанування даного Ювілею.

У своєму Посланні Протоігумен вже на початку підкреслив, що чим ближче усі ми зближалися до цієї історичної дати, тим більше розуміли, що вона має для нас не лише хронологічне значення, яке маємо нагоду вшанувати. Ця дата закликає нас, в дусі згадуваних історичних подій, переосмислити також наше сьогодення і стан сучасної Провінції.

Протоігумен пригадав, що 100 років тому, 2 листопада шестеро Ченців, з-поміж яких троє були ієромонахами, прибули до нашого історичного Мукачівського монастиря в цей день, розпочавши, на перший погляд, непомітну щоденну працю, з якої через десять років Провінція виросла до 130 Ченців.

Але чому періодично виникала необхідність проведення монашої реформи? – поставив риторичне питання Протоігумен. – Які надії покладалися на успіх такої реформи? В чому полягало її проведення? Якими були її плоди? Наскільки актуальною є справа василіяської реформи сьогодні?

Після постанови цих запитань, Протоігумен запросив своїх співбратів до роздумів і пошуків відповідей на них у своєму Зверненні.

Причини необхідності монашої реформи

Згідно історичних даних, на які посилається Звернення, причини, чому виникала потреба монашої реформи, були двосторонніми: зовнішніми – тобто існуюча державна політика (тоді це був йосифінізм) і її вплив на монашество та внутрішніми – упадок монашої карності й духовного життя.

Політика йосифінізму полягала в посиленні контролю держави за діяльністю Церкви. Духовенство практично стало верствою на зразок державних посадовців. Для монашества, крім ліквідації «не корисних» монастирів, була ще й заборона вступати до чернецтва у віці до 24 років.

Тоді, як пише о. А. Пекар: „не тільки єпархіяльне духовенство, але також чернецтво перейнялося вільнодумними, чисто світськими ідеями, що довело до повного упадку церковної карності й легковаження духовного життя”.

Очікувані успіхи монашої реформи

Святіший Отець Папа Лев ХІІІ, доручаючи Отцям Єзуїтам проведення Добромильської реформи, через їхнього Провінціяла о. Г. Яцковського, звернувся до всіх її провідників наступними словами:

„Я повірив тобі і Вам. І сподіюсь, що не заведете мого довір’я, але докладете усіх старань, щоб виховати нове покоління монахів, оживлених правдивим духом св. Василія і св. Йосафата, мужів молитви, великої посвяти та ще більшої любови, і священиків ревних, які любили б свій народ, серед якого мають працювати, в Бозі і по-Божому. Так, повторив, в Бозі і по-Божому. Нехай навчаться шукати найперше Царства Божого і тим самим зовсім певно придбають всі інші добра дорогим мені Рисинам”.

Отже очікування від реформи, – підкреслює Протоігумен, – виражалися в потребі автентичних монахів, які вірно живуть духом своїх засновників і цілопально посвячуються Богові й Церкві.

План проведення реформи

Як в Добромильській так і в Закарпатській реформах, головним планом проведення реформи було найперше створення і провід реформованого Новіціяту. Новики тут мали виховуватися в дусі св. Василія і св. Йосафата та митр. Й. Рутського й вивчати всі церковні обряди. Разом з цим, провідниками реформи мали опрацюватися нові Василіянські Правила. Відтак, монастир за монастирем мали брати під всій провід вже реформовані Ченці, які провадили б їх вже згідно оновленого монашого життя.

Плоди реформи

Після звершення реформи, в Провінції Св. Миколая одразу почався розвиток в наступних напрямках: 1) апостольська праця: місії і реколекції; 2) василіянські прощі; 3) апостолят друкованого слова; 4) культурно-виховна праця.

Однак першопричиною цих плодів був належний новіціятський та філософсько-бословський вишкіл реформованих Василіян.

Таким чином, за десять років від початку реформи, Провінція зросла до 129 осіб, з-поміж яких 34 були ієромонахи, 51 братів помічників та 44 схоластики, крім 19 новиків.

АКТУАЛЬНІСТЬ ВАСИЛІЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ СЬОГОДНІ

Зовнішні та внутрішні небезпеки занепаду

За словами Протоігумена, вони й сьогодні надзвичайно впливові на стан монашества загалом, в тому числі й на василіянську спільноту.

Внутрішні чинники – теж не можна ствердити, що не позначають чернечі спільноти.

Внаслідок цього постає небезпека своєрідного стилю життя, який поєднує в собі подвійний стандарт монашої посвяти, що допускає життя в монастирі зі світським духом.

Очікування від монашества сьогодні

Тим часом, – звертає увагу Протоігумен, – згідно навчання Церкви (Ап. Повчання «Vitaconsecrata), чернеча посвята незаперечно належить до життя і святості Церкви. (…) Вона становить засадничий елемент Церкви, який виражає її внутрішню сутність.

Життя за євангельськими радами глибоко пов’язане з таїнством Христа. Воно має обов’язок у той або інший спосіб свідчити про присутність у світі того способу життя, що його Він обрав, встановив і на який Він вказав як на абсолютну есхатологічну цінність. Отже, розуміння Церкви як такої, що складається з самих лише священиків і мирян, не відповідає намірам її божественного Засновника (…).

Отож головним очікуванням Церкви від нас є те, щоб наш спосіб життя був глибоко Христовим способом життя і щоб ми своєю посвятою берегли його гідність у Церкві, та дбали про те, аби він був в найвищій пошані. Щоб ми сповнювали одне з основних своїх завдань – «постійно нагадувати охрещеним про фундаментальні цінності Євангелія та свідчити в яскравий і окремий спосіб, що світ не може переобразитися й віддатися Богові без духа євангельських Блаженств». Адже, як вірить Церква, «Богопосвячене життя самою своєю присутністю у Церкві освячує життя всіх віруючих, як духовенства, так і мирян».

Такий же план дій

Подібно як і 100 років тому, – зауважує Протоігумен, – Провінція й сьогодні на перше місце ставить відновлення Новіціяту, про що ретельно було осмислено нею під час цьогорічної Провінційної Капітули.

Звичайно що першим питанням, яке постає при відновленні Новіціяту є те, чи маємо ми кандидатів? А якщо не маємо, то для чого тоді відновлювати Новіціят?

Відповідь на ці запитання дає нам наша історія – Новіціят ми якраз для того й засновуємо, щоб у нас були покликання.

Коли у 1882 році Отці Єзуїти прийняли в Галицькій Провінції для реформи і Новіціяту Добромильський монастир, вони не застали там жодного кандидата і певний час жили в ньому самі-одні.

Подібна ситуація була і в Мукачівському монастирі, в який у 1920 р. для проведення реформи й заснування Новіціяту прибули Отці і Брати з Галичини.

Щодо теперішнього поетапного розвитку і впровадження в дію Новіціяту в нашій Провінції, то ми маємо накреслену схему.

Але при цьому бачимо теж, що Новіціят – це не лише місце вишколу нашого чернечого доросту. Новіціят в нашій Провінції має більше і ширше завдання – він повинен стати і бути місцем проповіді про красу богопосвяченого життя і вищість монашої посвяти в Церкві.

Ми з природи своєї маємо перший обов’язок створити «богопосвячене» середовище для молодих людей і дбати про нього більше й краще, ніж всі інші структури дбають про свої середовища для молоді, які не завжди є для неї корисними, але в той же час неабияк потягаючими.

В цей час, коли молода людина має безліч пропозицій, надзвичайно майстерно і логічно їй розрекламованих та припіднесених, ми не можемо займати таку безвідповідальну позицію, аби не показувати сучасній молоді «пропозицію Христа», яка завжди буде вищою від усіх пропозицій разом взятих.

Тому нехай наші попередники, – підсумував цей пункт Протоігумен, – будуть нам в цьому Ювілейному році великим натхненням для продовження їхньої турботи про постійне оновлення монашого життя.

Очікувані плоди

За припущенням Вищого Настоятеля, „можливо, починаючи це нове 100-ліття нашої Провінції, ми знову, як і наші попередники, будемо лише сіячами завжди актуальної справи оновлення Чину. Однак, натхненні їхньою вірою у непроминаючий живий образ правдивого монаха-василіянина, нехай не забракне нам посвяти у рясному сіянні цього Христового зерна”.

Адже, якщо сумлінно аналізуючи стан «монашого життя», ми співставимо його з євангельським образом «учня Христового», то бачимо, що часто ці сфери суперечать одна одній.

Сучасна модель духовної особи на практиці, як це можна не раз сьогодні зауважувати, часто не сходиться з тією моделлю Господнього слуги, яку подає нам Ісус і яку, на основі Христового Євангелія, уклав для нас Св. Отець наш Василій Великий.

Це все і сьогодні спонукає нас знову й знову переосмислювати, чи часом ми не керуємо даною нам Господом монашою посвятою на власний розсуд? Чи Господь надалі є Господарем нашого монашого життя, до якого Він нас покликав?

Можливо Бог став у нашому служінні лише гарантом порядку, певним законом, але давно втратив свою особовість? Чи тремтять наші серця, коли Господь промовляє до нас сьогодні через своє Слово і коли причащаємося Його під видами Хліба й Вина? Чи не потребуємо й ми сьогодні оновлення монашого духа – духа Христового, для чого нам слід би було присвятити усі наші сили?

Нехай головним плодом наших майбутніх оновлень буде те, – заохотив Протоігумен, – що ми станемо живими і автентичними свідками Господа нашого Ісуса, за прикладом Св. Отця нашого Василія, Св. Йосафата і Митр. Й. В. Рутського.

Маємо для цього «надійного духовного керманича» – Правила Василіянського Чину Св. Йосафата, затверджені Апостольським Престолом і проголошені у 2018 році. Вони залишаються сьогодні для нас – Василіян, єдиною вірною дорогою слідування за Христом, якою впевнено дійдемо з повіреними нам душами до остаточної злуки з Ним.

ПРИВІТАННЯ

На завершення свого звернення з нагоди початку Ювілейного року, Протоігумен щиро привітав кожного Ченця Провінції з цією не лише історичною, але й глибоко духовною подією в їхньому монашому житті у Василіянському Чині.

Без сумніву, – наголосив Вищий Настоятель, – всі наші, світлої пам’яті Співбрати, єднаються з нами від Престолу Всевишнього у переживанні цих подій, творцями яких вони були і до продовження яких вони нас закликають.

Нехай за їхніми молитвами, кожен з Вас переживе цей рік досвідчуючи незаміниму цінність своєї посвяти Богові у Василіянському Чині і всю повноту краси цілковитої приналежності Йому Одному.

Щоб у своєму монашестві і священстві ми дедалі більше уподібнювалися до самого Христа, натхненні нашими провідними постатями: Св. Василієм, Св. Йосафатом і Митр. Й. В. Рутським.

Нехай Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, прославленої у Мукачівській іконі, оберігає кожного з Вас, провадячи до зустрічі з Небесним Женихом, якому щодня взиваємо: «Прийди, Господи Ісусе!»

З’єднаний з Вами в молитві й братній любові у Христі Ісусі,

о. Франціск Онисько ЧСВВ – Протоігумен

Осідок Провінції Св. Миколая – Малоберезнянський монастир

Дано 2 листопада 2020 р. Б. – у 100-літню річницю початку Василіянської реформи на Закарпатті

Доручається Настоятелям зачитати це Послання для чернечих спільнот Провінції