На межі трьох культур: життя отця-василіянина Атанасія Максима

Деталі

Категорія: Останні новини

Опубліковано: Вівторок, 08 червня 2021, 19:58

Автор: Адміністратор

Перегляди: 1049

Румуном за народженням, який своєю жертовною працею упродовж багатьох років прислужився також українській та угорській культурам, був василіянин о. Атанасій Максим із Провінції святого Миколая на Закарпатті.

Майбутній чернець народився 7 березня 1878 р. і при хрещенні отримав ім’я Аврелій, вічні обіти до Чину склав 12 січня 1904 р. уже по закінченні навчання і здобутті диплому вчителя середньої школи у семінарії в місті Блаж (1902 р.). До реформованого Чину вступив 12 серпня 1922 р., тимчасові чернечі обіти до нього склав 28 серпня 1923 р. Священичі свячення отримав 7 березня 1904 р.

• Перший ігумен в Ужгороді

Упродовж декількох років він був вчителем дітей у монастирських школах в Імстичеві та Маріяповчі, а відтак став наставником студентів-схоластиків при Маріяповчанському монастирі. З відкриттям у вересні 1912 р. монастиря св. Василія в Ужгороді о. Максима призначили його першим ігуменом. Чернець доклався до завершення будівництва обителі і відкриття при ній бурси/інтернату (гуртожитку) для учнів середніх шкіл того ж року. У ній виховували 70-90 школярів. Отець Максим став теж першим директором бурси.

Уже перед Першою світовою війною о. Максим спільно з василіянським протоігуменом Йоакимом Хомою та о. каноніком (майбутнім мукачівським єпископом, близьким до свого народу) Петром Ґебеєм готував ґрунт для майбутньої реформи Чину у Провінції св. Миколая — вони вели переговори з угорським урядом з цього приводу. Але ті зусилля виявилися безуспішними: тодішня влада не бажала допустити оновлення монашества русинів-українців. Угорські єзуїти, яким, з огляду на недопущення до проведення реформи галицьких василіян, пропонували реформувати василіян провінції св. Миколая, відповіли:

«У василіян в Угорщині немає майбутнього, їм ліпше приєднатися до котроїсь з латинських монаших спільнот», – зафіксовано у «Щоденнику» о. Гліба Кинаха, ЧСВВ.

Проте ініціатори відродження Чину через це не зневірилися.

Каплиця Василіянського монастиря в м. Ужгороді

• Служіння у Маріяповчі і Біксаді

У 1918 р. о. Максим переведений з Ужгорода на служіння ігуменом до Маріяповчанського монастиря. Внаслідок переділу політичних кордонів по завершенні Першої світової війни ця обитель опинилася в межах Угорщини, але на прохання о. Максима, який їздив у цих справах до Риму та звертався до нунція у Будапешті, Апостольська столиця залишила Маріяповч у складі провінції св. Миколая. Водночас ігумен із розумінням ставився теж до потреби тієї частини вірних, які були угорцями, теж чути Євангеліє рідною їм мовою.

Проведена силами василіян із Галичини реформа Василіянського Чину у провінції св. Миколая поч. 1920-х рр. застала о. Максима ігуменом того ж Маріяповчанського монастиря. Василіянин відновив свій новіціят у Крехові 28 серпня 1923 р. і 5 грудня того ж року був призначений першим зреформованим ігуменом до Маріяповчі – переніс реформу до цієї обителі.

9 червня 1925 р. о. Максима призначили ігуменом монастиря св. Петра і Павла у Біксаді, який він також поступово допровадив до реформи і відродив у ньому монаше життя. 21 листопада 1925 р. він де-факто започаткував новіціят румунських василіян у Біксаді, який офіційно відкрив 11 жовтня 1932 р. архимандрит Діонизій Ткачук.

Після створення 2 квітня 1932 р. оновленої Провінції св. Миколая 11-14 липня у Мукачівському монастирі пройшла перша її капітула, де о. Атанасія обрано одним з трьох консульторів – представників трьох національних груп у Чині: румунської, угорської та української. Отець Максим представляв першу з цих груп.

У 1932 р. стараннями о. Максима у Біксаді відкрито друкарню.

8 червня 1937 р. створено румунську василіянську провінцію, центром якої став монастир у Біксаді (Bixad у теперішньому повіті Сату-Маре в Румунії), а першим протоігуменом – о. Максим. Грамота Східної Конгрегації про його призначення має №181-37 і датована 20 липня 1937 р.

• Під тоталітарними режимами в Угорщині та у Румунії

З початком Другої світової війни політичні кордони знову змінили: Угорщина, що у 1938-1939 рр. окупувала терени Карпатської України, захопила теж Трансільванію. Відтак 15 серпня 1940 р. Східна Конгрегація призначила трьох окремих настоятелів для української, румунської та угорської гілок Чину. Отець Максим очолив румунську гілку і, наскільки це дозволяли обставини, протистояв асиміляційному тиску. Утім, у 1942 р. василіянин зрікся свого уряду «задля свого похилого віку». У 1942 р. він мав резиденцію у Біксаді. Василіянський каталог на 1944 р. подає, що о. Максим перебував з 5 липня 1943 р. у Мойсеївському монастирі як ігумен.

Згодом внаслідок тиску угорської влади за румунськими василіянами залишили тільки монастирі в Обрежі й Прислопі на півдні Трансільванії, відібравши на користь угорців обителі у Біксаді, Мойсеї та Микулі. Після поразки Угорщини у війні Трансільванія залишилася у складі Румунії і в травні 1946 р. ці всі монаші осередки знову об’єднали. У липні 1946 р. о. Максим обраний протоігуменом румунської Провінції. Але тільки Провінція почала знову ставати на ноги, як комуністична влада Румунії почала переслідувати ГКЦ. Уже 1 жовтня 1946 р. у місті Клуж комуністи зрежисували аналог Львівського псевдособору. Ще перед тим удару зазнали василіяни. З-поміж семи монастирів ЧСВВ перші ув'язнення провели у Біксаді, де перебував і протоігумен о. Атанасій. Усіх біксадських ченців арештували 15 березня 1948 р.

Отця Максима засудили на три роки нібито за спекуляцією валютою. Він помер в ув’язненні —не відрікся рідної Церкви і традиції. Як подав о. Атанасій Пекар у «Нарисах історії Церкви Закарпаття», о. Максим упокоївся у Бозі приблизно у 1955 р. Згідно з «Нарисом історії Василіянського Чину св. Йосафата», це сталося у 1952 р. Протягом тривалого часу ім’я о. Атанасія Аврелія Максима було забуте, попри те, що він працював і в румунській, і в угорській, і в українській Церкві та культурному просторі. Дійсно, в історії трьох вказаних народів є небагато осіб, котрі так би їх зближували і відкривали можливості для взаєморозуміння. Цей василіянин усім своїм життям довів, що співпраця і взаємна повага можливі, і що для цього аж ніяк не потрібно прислуговувати сусідам — достатньо бути собою і визнавати таке право за іншими, жити за християнськими заповідями.

Джерела і література

Нарис історії Василіянського Чину св. Йосафата. Рим 1992.

Пекар Атанасій В., ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття, т. 3: Монаше життя. Ужгород 2014.

Пекар Атанасій В., ЧСВВ. Протоігумен Йоаким Хома, ЧСВВ (1870-1931) // Записки ЧСВВ, Секція 2, ч. 15 (21). Рим 1996, с. 487–499.

Пекар Атанасій В., ЧСВВ. Спроба історії румунської Провінції св. Йосифа // Записки ЧСВВ, Секція 2, ч. 11 (17). Рим 1982, с. 208-220.

Catalogus Ordinis PP. Basilianorum Sti Josaphat ineunte anno 1932. Žowkva 1932.

Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Congregationis Ruthenae SS. Salvatoris ineunte anno MCMXXIV. Žovkva 1924.

Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Congregationis Ruthenae SS. Salvatoris ineunte anno MCMXXV. Žovkva 1925.

Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Congregationis Ruthenae SS. Salvatoris ineunte anno MCMXXVI. Žovkva 1926.

Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Congregationis Ruthenae SS. Salvatoris ineunte anno MCMXXVII. Žovkva 1927.

Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Congregationis Ruthenae SS. Salvatoris ineunte anno MCMXXVIII. Žovkva 1928.

Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Congregationis Ruthenae SS. Salvatoris ineunte anno MCMXXIX. Žovkva 1929.

Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Congregationis Ruthenae SS. Salvatoris ineunte anno MCMXXX. Žovkva 1930.

Catalogus Ordinis S. Basilii Magni Congregationis Ruthenae SS. Salvatoris ineunte anno MCMXXXI. Žovkva 1931.

Catalogus Provintiae Ordinis Basiliani Sti Josaphat in Hungaria ineunte anno 1941. Ungvár 1941.

Catalogus Provintiae S. Nicolai Ordinis Basiliani Sti Josaphat ineunte anno 1933. Užhorod 1933.

Catalogus Provintiae Ordinis Basiliani Sti Josaphat in Hungaria ineunte anno 1942. Ungvár 1942.

Catalogus Provintiae Ordinis Basiliani Sti Josaphat in Hungaria ineunte anno 1944. Ungvár 1944.

Pekar Athanasius, OSBM. Basilian reform in Transcarpathia // Записки ЧСВВ, сер. 2, секція 2, т. 7 (13), вип. 1–4. Romae 1971, с. 143–178.

• Автор: Володимир Мороз

• < Попередня
• Наступна >