Святий Василій Великий про піст

Деталі: Категорія: ДУХОВНІСТЬ; Опубліковано: П'ятниця, 27 лютого 2015, 20:58; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2872

Піст потрібно починати не пригнобленими, але веселими, як це годиться святим. На боягуза не вкладаємо вінця й ніхто малодушний не здобуває лаврів перемоги. Не сумуй, коли тебе лікують! Це глупота – не тішитися здоровʼям душі та показувати, що нам більше ходить про розкоші тіла, ніж про добро душі! Тішся, що лікар подав тобі успішний лік, який усуває гріх.

«Намасти свою голову й умий своє обличчя». Бог-Слово кличе тебе до таїнств! Той, що дався помазати, помазав і нас. Той, що дався обмити в хрищенні, обмив і нас. Приміни цей наказ до глибини душі своєї! Обмий її від гріхів! Намасти голову святим олійком, щоб ти мав участь із Христомі так зачинай піст! Не засмучуй, як лицеміри, свого обличчя!

Засмучуєш же його й опоганюєш, коли внутрішній настрій прикриваєш якоюсь облудною ганьбою, коли прикриваєшся брехнею неначе заслоною! Лицемір – це той, хто в театрі представляє когось іншого, напр., пана, хоч він слуга або проста людина – короля. Так і в цьому житті, неначе на сцені, багато людей провадить театральне життя, маючи що інше в серці, а що інше показують назовні перед людьми. Отже не закривай свого лиця! Показуйся таким, яким ти є! Не вдавай сумного, шукаючи притім слави вмертвленого! Добре діло, яке розтрублюємо, не має вартости для майбутнього життя і закінчується людськими похвалами. Отже, охоче спіши по дари посту! Бо піст – це справжній і давній дар, який ніколи не старіє, але раз у раз відмолоджується і завжди свіжо цвіте!

Є одна така річ, що називається амянт. Його вогонь не може знищити. Коли вложити його до вогню, здається, що він спалюється на вуголь. Як же ж витягнути його з вогню, стає ще чистішим, неначе б його обмито в воді. Такі-то були й тіла тих трьох юнаків у Вавилоні, які мали прикмети цього амянту завдяки посту (Дн. 1, 8-15). Серед великого вогню печі вони були неначе з золота, бо так сильнішими виявилися від знищення вогню. Більше того, вони виявилися сильнішими від самого золота, бо вогонь не стопив їх, і зовсім не торкнувся. І хоч ніщо тоді не було в силі встояти перед тим вогнем, підсичуваним нафтою, смолою й хворостом так, що полумʼя бухало аж до 49 ліктів угору й, пожираючи все довкруги, спалило багато халдеїв, одначе юнаки його покорили, входячи в нього після посту. Вони серед того страшного полумʼя віддихали легким і вогким повітрям, бо навіть їхнього волосся не смів діткнутися вогонь, тому що воно буловиплекане постом.

Одначе не шукай користей тільки в самому стриманні від страв! Правдивий піст – це усунення гріхів: «Кайдани несправедливости розбити», (Іс. 58, 6), усувай усяке братання з неправдою. Подаруй ближньому образу. Відпусти йому борги. «Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись» (Іс. 58,4), не постіть в судах і сварках.

Не їси мʼяса, але пожираєш брата. Стримуєшся від вина, але не поконуєш своєї зарозумілости. До вечора чекаєш не ївши, а цілий день пересиджуєш у суді.

Горе пʼяним, але не від вина! (Іс. 51, 21). Гнів – це пʼянство душі, бо він її приголомшує подібно, як вино. Смуток – також пʼянство, бо забиває розум. Ще інше пʼянство – це страх, якщо він є там, де не повинен бути, бо говориться: «Від страху перед ворогом бережи моє життя» (Пс. 64, 2). І взагалі кожну пристрасть, яка заколочує ум, можна слушно назвати пʼянством. Приглянься тільки розгніваному, який він пʼяний пристрастю! Він не є паном сам собі, не знає сам себе, не пізнає тих, що коло нього. Неначе в нічній боротьбі, він чіпається кожного, на всіх нападає, говорить дурниці, не дасть себе повчити, ганьбить, бʼє, грозить, кричить, мало не трісне. Бережися такого напою.

Щоб піст був похвальний, не досить самої тільки здержливості від потрав. Ми мусимо ще заховати той піст так, щоб він був приємний, милий Богові. Справжній піст – це віддалення себе від злого, стриманість язика, стримання себе від гніву, придушення з собі лихих пожадань, обмови, брехні кривоприсяги. Бути вільним від тих речей – це справжній піст. І саме в отих речах полягає добро й похвальність посту.

Тож і насолоджуймось у Господі, розважаючи слова Святого Духа. До того ж, застосовуймо тут спасенні правила і всякі засади, які чинять кращими наші душі. Надто ще стережімся внутрішнього посту душі, чого саме відрікається і пророк, кажучи: «Господь не дасть праведникові голодувати» (Прип. 10, 3). І далі: «Не бачив я покинутого праведника і його нащадків, які просили б хліба» (Пс. 37, 25). Не про матеріяльний хліб говорить тут той, хто знав, що сини нашого патріярха Якова задля хліба зайшли аж у Єгипет. Але говорить Він тут про духовну поживу, завдяки якій внутрішня в нас людина удосконалюється.

О, коли б і до нас завітав піст, але такий, яким Господь Бог грозив жидам: «Ось дні надходять... і я пошлю на землю голод; не голод за хлібом, не спрагу за водою, лише за слуханням слова Господнього» (Ам. 8, 11). І спустив справедливий Суддя цей голод, а спустив його тому, бо бачив, що їхній ум втратив вже силу з голоду. А голод той походив з того, що жиди не приймали засад Правди. Зате зовнішня їхня людина, тобто їхнє тіло потовстіло надміру.

У всіх наступних днях прийматиме вас Святий Дух ранішніми й вечірніми гостинами. Отже, нехай ніхто не залишає добровільно того духовного пиру. Всі берімо участь у тій чаші тверезости, яку приготовила для нас сама Премудрість і поставила її нам усім нарівні, щоб кожний, скільки лише може, черпав з неї, пив, бо Вона «забила свої жертви, вина свого налила» (Прип. 9, 2), себто корм звершених, які завдяки свому призвичаєнню, мають уже досвід в почуттях, щоб розпізнавати добро і зло. Наповнені доволі тим усім, станьмо заразом гідними й тої радости в світлиці Обручника – в Христі Ісусі, Господі нашому, якому слава й панування навіки. Амінь.