Великий піст

Деталі: Категорія: ДУХОВНІСТЬ; Опубліковано: Четвер, 04 серпня 2011, 06:13; Перегляди: 1906

Піст – це релігійна практика, яка охоплює тілесну і духовну сфери людини. З точки зору людського тіла, піст полягає на утриманні від їжі і напоїв та від інших тілесних потреб. Натомість з духовної точки зору, піст закликає людину до добрих вчинків і проявів милосердя по відношенні до інших.

Поняття посту широке і багатогранне. Тому Великий піст, хоч і є найважливішим в духовному житті християнина, однак є лише одним з різновидів християнських постів і маю свою специфіку.

Великий піст бере свій початок з апостольських часів, коли первісна спільнота християн, щороку, в перед пасхальному часі, вшановувала дні страждань і смерті Ісуса Христа. Витоки Великого посту – це скорбота над стражданнями Христа і осмислення значення Його смерті. З людської точки зору, апостоли не могли провести річницю страстей Христових так, як інші звичайні дні. Не могли також не переосмислювати, якою великою ціною Христос – Бог Слово, відкупив людство від вічного прокляття. У річницю страстей Христових, християни утримувалися від усього того, що приносить людині приємність, як тілесну, так і духовну. Наскільки це було можливо, вони намагалися і тілом і душею, поєднатися із стражданнями Ісуса, бо усвідомлювали, що ці страждання Він перетерпів за них, за їхнє спасіння та визволення з неволі гріха. В такий спосіб, зродився перед пасхальний піст, який з часом, став найбільшим як по часу тривання, так і за значенням в житті Церкви.

В певному сенсі, дух Великого посту виражений у вислові апостола Павла: „…доповнюю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим…” (Кол. 1, 24). У великопосний період, християнин повинен єднатися зі стражданнями Спасителя і цим самим брати участь у відкупленні людства.

Тут видно, що піст охоплює не лише тілесні умертвлення, як звиклося вважатись. Ціла людина, тілом і душею, повинна пройнятися духом страждання і смерті Ісуса Христа. Це виникає з самої природи покликання бути християнином. Якщо, наприклад, помирає близька людина: хтось з батьків, дітей чи друзів, то ми сповнюємося жалем, скорботою і горем, і ці переживання залишаються у нас на ціле життя. Адже така природа людини. Ніхто не веселиться в день смерті чи похорону близької людини. І річниця смерті такої людини завжди є для нас днем скорботи і днем жалю за те, що ми багато чого не зробили, поки вона ще жила. Зі своєї людської природи, коли ми згадуємо день смерті когось близького, то совість нам не позволяє справляти гучні забави чи святкування.

Подібна закономірність міститься в участі у Великому пості. Якщо для християнина Ісус Христос займає головне значення, то така людина буде пройматися Його страстями і смертю. Глибоко віруючий християнин не позволить собі зазнавати життєвих розкошів в часі, коли Церква згадує і вшановує страждання і смерть Спасителя.

Другим джерелом виникнення Великого посту було усвідомлення, що Ісус Христос помер за наші гріхи, якими ми заслуговували на вічну кару. До приходу у цей світ Сина Божого, вхід до неба був закритий для будь-якої людини. А Христос, своїми стражданнями і смертю на хресті, відкупив нас від усіх кар, на які ми заслуговували і цим відкрив нам вхід до неба. Отож, Великий піст, це час визнання своїх гріхів, час покаяння, поправи і надолуження за гріхи добрими вчинками.

На це дуже важливо звернути увагу, оскільки у сучасному світі, зокрема, якщо йдеться про східну християнську традицію, піст на практиці обмежується лише до утримання від певних страв. Виробилась навіть сучасна пісна кулінарія і чимало християн, вживаючи пісні страви у приписаний час вважають, що належно постять.

Тим часом, стримування від їжі, напоїв чи інших фізичних потреб, це лише засіб для опанування людських пристрастей. Крім того, як вже згадувалося вище, хто співстраждає з Христом у великопісному часі, тому совість не позволить тілесно розкошувати в цей час. Більше того, істинна природа Великого посту міститься, для прикладу, у молитві святого Єфрема, яку Східна Церква молиться щодня протягом Великопосних богослужінь:

„Господи і Владико життя мого!

Духа лінивства, недбайливості, властолюб’я і пустомовства віджени від мене.

Духа чистоти, покори, теперпеливості і любові даруй мені, слузі твоєму.

Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний навіки вічні. Амінь.”

На закінчення варто пригадати слова апостола Павла, які він написав у своєму посланні до Римлян: „Царство Боже – не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі” (Рм. 14, 17).

Згідно цих слів, самим лише споживанням, або стримуванням від певних страв у Великому пості, ми не можемо осягнути праведності, миру і радості. Метою Великого посту є відновити в наших душах, в сім’ях, у суспільстві, занепале із-за гріха Царство Боже. А осягається це в той спосіб, що ми робимо старання жити Божим Духом, який починає в нас діяти лише після щирого покаяння, постанови і намагання вести такий спосіб життя, який показав нам Ісус Христос, померши за нас на хресті.

о. Франціск Онисько ЧСВВ