«Матерія та форма Таїнства Примирення – Сповіді»

Деталі

Категорія: ДУХОВНІСТЬ

Опубліковано: Понеділок, 15 квітня 2013, 14:10

Перегляди: 3192

Сьогодні все рідше говориться про матерію і форму Таїнства Примирення − Сповіді. Навіть якщо в інших Таїнствах використання цієї середньовічної класифікації служить лише до певного впорядкування понять і деколи має характер досить умовний, то у Таїнстві Примирення цей умовний характер матерії і форми найбільш виразний.

Перш за все, є проблеми з визначенням, що ж є матерією цього Таїнства: чи жаль за гріхи, чи визнання гріхів, чи, може, покутування за визнані гріхи? Тома Аквінський вважав, що матерією Таїнства Покути є смертельні гріхи, які сповідник визнає і які ненавидить . Тобто матерія даного Таїнства, згідно Томи, є жаль за гріхи, визнання на сповіді цих гріхів та покута за ці гріхи. Натомість формою є слова священика, які він вимовляє над сповідником, відпускаючи ці гріхи. Важливим при цьому є думка Томи, що матерія і форма Таїнства Покути нерозривні, і нема Таїнства, якщо одного або другого бракує. Це важливо тому, що ще в Середньовіччі (а навіть раніше) – і потім на Тридентському Соборі – було вчення Церкви, що чинячи щирий жаль за гріхи людина вже отримує відпущення від Бога. Однак при цьому наголошувалося, що обов’язково мусить бути після цього визнання цих гріхів на сповіді і отримання відпущення та покути від священика, тобто щоб до матерії долучити також форму, і тоді Таїнство матиме місце.

Може виникнути питання: навіщо ще йти до священика на сповідь і по відпущення, якщо Бог вже відпустив гріхи? Особливо у часах Реформації це питання стало актуальним. Частково можна відповісти на нього словами Ісуса Христа: «Усе, що ви зв'яжете на землі, буде зв'язане на небі, і все, що розв'яжете на землі, буде розв'язане на небі» (Мт 18, 18). Після Томи Аквінського Йоан Дунс Скот спробував також відповісти на це питання, говорячи, що лише відпущення під час Таїнства є єдиним видимим знаком цього Таїнства, а жаль за гріхи та їх визнання, як також постанова відпокутувати – це все обов’язкові передумови для Таїнства. Пізніше Собори чи то Флорентійський, чи то Тридентський подібно говорили, що гріхи людини є ніби-матерією (quasimateria) Таїнства Покути.

Якщо йдеться про жаль (contritio) за гріхи, то він повинен бути надприроднім (релігійним), тобто людина, щоб отримати відпущення, повинна жаліти не зі страху, що зіпсувала собі репутацію чи що потрапить до в’язниці за якийсь злочин, але що образила своїм гріхом Бога. Такий надприродній жаль може бути досконалим, коли людина жаліє за гріхи, тому що любить Бога і образила цю любов – бажано, щоб саме такий жаль збуджував у своєму серці грішник. Жаль буває також недосконалим, коли людина жаліє за гріх, тому що боїться втратити спасіння і бути засудженою. Мінімально, для відпущення вистачить недосконалого жалю , однак не достатньо лише природнього.

Жаль є якби «дверима» до Таїнства Поєднання, з ним також обов’язково пов’язане бажання виправитися, постанова більше не грішити та уникати нагоди до гріха. Жаль повинен бути справжнім наверненням, а не лише формальністю, що вимагається до отримання відпущення. Покута за гріхи так само повинна виконуватися з почуттям виправлення стану, який спричинив гріх, якщо він був проти Бога – привернення Божої любові, якщо проти ближнього у матеріальному сенсі – відшкодування збитків, у духовному – молитва, перепрошення та примирення.

Якщо говорити про форму Таїнства Поєднання, то нею є слова відпущення, які священик говорить після сповіді пенітента. У латинському обряді вони звучать так: «Бог, Отець милосердя, Який смертю і воскресінням свого Сина примирив з собою світ і зіслав Духа Святого на відпущення гріхів, за посередництвом своєї Церкви нехай дарує тобі прощення і мир. І я відпускаю тобі гріхи в ім’я Отця і Сина і Святого Духа». Інколи, особливо у випадку смертельної небезпеки, вистачить промовити над пенітентом останнє речення цієї формули. Формула промовляється вголос, так, щоб той, хто сповідався її почув. Також вимагається, як і при усіх інших Таїнствах, особиста присутність як підчас визнання своїх гріхів, так і під час отримання відпущення.

Східні Церкви мають різні формули відпущення гріхів. Зокрема, візантійський обряд практикує щонайменше дві формули. Одну з них прописав у своєму «Православному Сповідуванню Віри» (Confessio Fidei Orthodoxae) київський митрополит Петро Могила у ХVII ст. Взагалі, саме розуміння Таїнства Покути як і формула були під деяким впливом латинської традиції. Між іншим, західний вплив виразився у декларативній формі слів відпущення, тобто священик відпускав гріхи вживаючи зворот «я розрішаю тебе», на відміну від інших формул, благальних, де вживається «хай Бог пробачить тобі». Формула Петра Могили розповсюдилася в руській та румунській Православних Церквах, а також у греко-католицькій, і вона існує у такій формі дотепер:

«Господь і Бог наш Ісус Христос, благодаттю і щедротами свого чоловіколюбія, нехай простить тобі, чадо, всі прогрішення твої; і я, недостойний ієрей, властю Його, мені даною, прощаю і розрішаю тебе від усіх гріхів твоїх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь».

Варто також зауважити, що на початку, у перших віках, як Схід, так і Захід практикували, в основному, благальну формулу відпущення, або оптативну (побажальну), «щоб Він дарував тобі». Пізніше – і вже остаточно – Тридентський Собор утвердив на Заході декларативну формулу. У всякому разі, кожна з цих формул базуються на спільному фундаменті: це Бог пробачає гріхи, а людина при цьому є Його знаряддям.

о. Петро Балог ОР

За матеріалами: it.dominic.ua

• < Попередня
• Наступна >