Отець Онуфрій Бурдяк ЧСВВ був добрий, сумлінний і зразковий чернець, знаменитий місіонер, що переїхав Галичину, Закарпаття, Югославію де провів сотні місій, реколекцій для священиків, монахів і монахинь. Він був також любленим вихователем василіянської молоді і добрим професором.
Теодор Бурдяк був найстаршим сином у родині Григорія й Ірини з дому Жук. Народився 17 січня 1871 р. в селі Літиня коло Дрогобича. Там він ходив до народної школи, а опісля до гімназії. 13 березня 1890 р. Теодор вступив до Новіціяту Отців Василіян у Добромилі, де в той час (1890 рік) було 24 новиків – кандидатів.
Після новіціяту Теодор, що під час облечин змінив своє імʼя на Онуфрій, склав свої перші обіти 11 листопада 1891 р. і пройшов гуманістичні й риторичні студії в Добромилі. Потім Настоятелі перевели його до Лаврова на перший курс філософії, де його професорами були: о. Платонід Філяс – перший василіянський Протоігумен, о. Сотер Ортинський – перший єпископ українців в Америці, о. Єронім Маліцький – перший після реформи ігумен у Мукачеві та 70-літній о. Єронім Островерха, що пристав до зреформованих Отців Василіян і викладав фізику й математику.
Після одного року філософії бр. Онуфрія призначили префектом інтернату в Бучачі, де з фундації графа Потоцького виховувалося щорічно біля 20 хлопців. Звідси, як префект, бр. Онуфрій вислав трьох юнаків до новіціяту в Добромилі. Це пізніші: о. Яким Фещак – відомий редактор «Місіонаря» і польовий духовник Української Галицької Армії; о. Марко Галущинський – науковець, літургіст і другий після о. П. Філяса Протоігумен Чину; о. Йосафат Маркевич – основник Марійського Товариства Молоді і пропаґатор замкнених реколекцій. Після року префектури, бр. Онуфрій знову повернувся до студій. Найперше, 13 березня 1896 р., склав він у Добромилі свої довічні обіти, а 23 серпня цього ж року прийняв ієрейські свячення з рук кард. Сильвестра Сембратовича, хоч не мав ще покінчених студій. Висвячення о. Бурдяка є доказом тодішньої великої потреби священиків.
Після висвячення о. Онуфрій продовжував філософічні студії у Львові, а відтак поїхав до Кристинополя на чотирорічний курс богословія під проводом ОО. Єзуїтів. Його професорами були: о. А. Вароль, о. Петро Мастай, о. С. Вєрчінський, о. В. Лев, о. С. Ліч, відомий місіонер о. Біштиґа (всі з Т. І.), а історію Церкви вчив о. Ю. Дацій, ЧСВВ. У 1901 р. о. Онуфрій склав іспит з цілої філософії і богословія в Кракові.
Відразу після іспитів, о. Онуфрій став парохом великої василіянської парафії в Жовкві, а через рік його призначено ігуменом монастиря в Жовкві і на цьому становищі він вибув аж до 1907 р. Тут відзначився адміністраторськими й економічними здібностями. Збудував одну з найбільших у Галичині церкву св. муч. Партенія за 130.000 корон, оживив відпусти й празники, заснував одне з найбільших Апостольств Молитви, запровадив празник Пресвятого Христового Серця, розбудував друкарню і переплетню та значно поширив видавництво релігійних книжок.
У 1907 р. о. Протоігумен П. Філяс назначив о. Онуфрія ігуменом у Кристинополі, де був дім студій василіянських богословів. Отець Онуфрій був теж професором богословія. Його виклади морального і пасторального богословія були завжди ясні, а в першу чергу дуже практичні. З Кристинополя о. Онуфрій часто виїжджав на місії для народу. Був це добрий і популярний місіонер. В Кристинополі о. Онуфрій, як економ, підніс господарку монастиря.
У роках 1912-1913, о. Онуфрій перебував на лікуванні в Улашківцях. А вже 1913 р. його було призначено ігуменом монастиря в Михайлівці над Збручем, де він був до вибуху Першої світової війни. В роках 1914-1918, о. Онуфрій виконував обовʼязки ігумена в Дрогобичі. Перед польською окупацією виїхав до Камʼянця-Подільського, де організував заходи у справі будови церкви й монастиря, щоб відновити василіянську традицію в цьому місті, скасовану російською владою під час переслідування унії при кінці ХVIII сторіччя. Українська влада дала Василіянам гарну плошу і пʼять мільйонів карбованців допомоги.
Опісля, в роках 1920-1929, о. Онуфрій був ігуменом «княжого монастиря» в Лаврові, де відбувалися гуманістичні й риторичні виклади для василіянських монахів-студентів. Там о. Онуфрій учив риторики й гомілетики і виховав ряд учнів, що займали визначні становища в церковному житті, як наприклад, митр. Амвроз Сенишин, єп. Ніль Саварин і ін.
При кінці 1929-го року, о. Онуфрій добровільно зголосився на місіонера в Закарпатській Україні. Спочатку був у Малому Березному, звідки часто вибирався на місії, а від 1930-1939 був ігуменом монастиря в Мукачеві, де був василіянський новіціят. Там завідував великою господаркою і давав місії для народу.
Коли розпочалася марярська окупація Закарпатської України, о. Бурдяк разом з о. президентом Августином Волошином поїхав через Румунію до Югославії. А. Волошин поїхав далі, а о. Бурдяк залишився в Югославії на десять років (1939-1949). Там був він духовним провідником Сестер Василіянок у Загребі, потім в Осієку і в Шіді. Також був духовним провідником Сестер Служебниць у Руськім Керестурі, Коцурі й Микльошевцях. Одночасно о. Онуфрій завідував добрами Крижевацької єпархії покійного єп. Діонисія Нярадія.
Переживши страхіття революції маршала Тіта, о. Онуфрієві вдалося, після великих труднощів, виїхати до Італії. Побувши в Римі при Генеральній Курії, о. Онуфрій виїхав 7 липня до Америки і 20 липня 1950 р. прибув до Нью-Йорку. Короткий час був у Ґлен Кові, відтак у Давсоні, а вкінці перенісся до Бінґгемптону, де була василіянська парафія. Хоч мав уже понад 80 років життя, однак часто співав Службу Божу, а проповідував щонеділі. Тут 23 серпня 1956 р. о. Онуфрій відсвяткував ювілей 60-річчя свого священства. Але у січні 1959 р., був паралізований, прийняв Св. Тайни й побожно помер 22 лютого 1959 р. на 88-му році життя, 68-му році чернечого, і 63-му році священичого життя. Поховано його в Чікаґо.
ДЖЕРЕЛО: