14 вересня ‒ початок «церковного року»

Деталі: Категорія: ЛІТУРГІЯ; Опубліковано: П'ятниця, 13 вересня 2013, 20:22; Перегляди: 2517

14 вересня за новим стилем Церкви візантійського обряду розпочинають новий відлік свого церковного року. Дату Індикту, тобто Початку церковного року, встановили ще 325 року на I Вселенському соборі в Нікеї. І відтоді Східні Церкви притримуються цієї дати і сьогодні.

Заступник Голови Патріаршої Комісії УГКЦ пояснює структуру церковного року, його історію та літургійну традицію.

Коли поглянемо на наш церковний календар, то побачимо у ньому розмаїття свят, церковних дат, постів і загальниць, значення яких для більшості із нас є незрозумілим. Нижче вашій увазі пропонуємо розмову із о. Василем Руйдеком, заступником Голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священиком храму Священомученика Климентія Шептицького у Львові, який пояснює структуру церковного року, його історію та літургійну традицію.

Отче Василю, Початок нового церковного року називають невідомим для широкого загалу словом «індикт». Чому така назва церковного року?

Насправді Початок церковного року грецькою мовою звучить Ινδικτιώνος (індиктіон). Саме поняття цього слова є досить невизначеним. Існує багато дискусій серед науковців з приводу значення цього слова. Найправдоподібніше, це слово походить від латинського «indictio» (індіктіо), що дослівно означає проголошення.

В дохристиянській Римській імперії індикт означав принагідні збори пшениці чи іншого зерна та збіжжя для потреб населення. Такий збір зерна здійснювався, зазвичай, один раз на 15 років. Проте вже від III століття, за правління імператора Діоклетіана, такий збір збіжжя став щорічним, а в часи імператора Костянтина (IV століття) збір зерна став початком християнського року. Правдоподібно, Індикт починався саме у вересні, саме той час припадав на перемогу імператора Костянтина і його спроби навернутися і стати християнином, зробивши свою імперію християнською. Це вплинуло на те, що він проголосив Індикт у вересні. А Церква цю дату прийняла на Нікейському соборі 325 року, як Початок літургійного року. Тому від вересня розпочинаються всі великі свята літургійного року, починаючи із Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня) і закінчуючи Успіням Пресвятої Богородиці (28 серпня).

Цікавим є те, що усі Східні Церкви розпочинають свій літургійний рік 14-го вересня, проте Західні католицькі Церкви вважають його початок із початком Адвенту (початку Різдвяного посту). Чому такі розбіжності?

Насправді не всі Церкви розпочинають свій церковний відлік із 14-го вересня. Більшість православних Церков вже перейшли на, т. зв., Новоюліанський календар. Це означає, що вони починають церковний рік не 14-го вересня, а 1-го вересня. Тільки, якщо я не помиляюся, Російська, Сербська і Українська православні Церкви, в тому числі і УГКЦ, дотримуються старого Юліанського календаря, який зміщений на 13 днів. Для Римо-Католицької Церкви визначальним у році є свято Різдва ГНІХ і, власне, Адвент, як період приготування до нього, є важливим для них. Тому у них Адвентом розпочинають церковну лічбу.

А яким чином складається наш церковний календар, адже відомо що у ньому є дуже багато свят, постів і загальниць?

Про церковний календар варто відразу говорити у двох перспективах. Оскільки у нас, не як у світському календарі, кожному святу присвячений окремий день. Є свята сталі (нерухомі), що мають свою дату. Вони, переважно, орієнтуються на свято Різдва ГНІХ. І є також свята рухомого циклу, які орієнтуються на дату Великодня. Тому вони можуть мати різні дати. Це залежить від того, що обидва ці цикли – рухомий і нерухомий, керуються сонячним або місячним календарем. У випадку рухомого циклу обидва світила ‒ Сонце і Місяць, впливають на дату визначення Пасхи. Також береться до уваги і весняне рівнодення, і перший повний місяць за місячним календарем, і, так само, святкування юдейської Пасхи…

Як Ви вже зауважили навколо Великодня ГНІХ формуються усі інші свята: Господські, Богородичні, поминання святих…

Церковний рік УГКЦ (і більшості традиційних Церков, я маю на увазі Римо-Католицьку Церкву, Східні католицькі Церкви і Православні Церкви), побудований на основі свята Воскресіння ГНІХ. Це свято є центральним у літургійному році і навколо нього базуються усі інші свята.

Як ви вже згадали, існують Господські свята, які, так чи інакше, відображають життя Ісуса Христа. Наприклад, Зіслання Святого Духа, свято Пресвятої Тройці. Є також свята Богородичного циклу, в яких також святкується Воскресіння, але вже в Матері Ісуса, яка, як говорили отці II Ватиканського собору, «є невідривно пов’язана із спасительним ділом Свого Сина». А також поминання важливих святих, пророків, мучеників, в яких Церква святкує не якусь окрему людину, а Христа, який, внаслідок життя певного святого і його досвіду Христа в своєму житті, в той чи інший спосіб, став для Церкви прикладом перемоги Воскресіння над смертю, над часом і усім тим, чого ми, як люди, боїмося.

В кожній Церкві є свої локальні святі та мученики. В УГКЦ вони є також. До прикладу, князь Володимир і княгиня Ольга, Борис і Гліб, багато новомучеників, які мають відповідний день свого почитання. Напевно ж такі дні характеризуються особливими піснеспівами…

Абсолютно. Кожна Церква покликана дивитися на приклади святості в її житті. Історія склалася таким чином, що Церкви Східної традиції досить консервативними були у проголошенні своїх святих. У нас насправді дуже мало своїх святих. Якщо б не були проголошеними новомученики УГКЦ Папою Іваном Павлом II, в нас би було їх ще менше. Проголошення святих і розвиток їх локальних культів є хорошою вказівкою і прикладом того, як Церква живе та розвивається і того, як Христос сьогодні діє в конкретних людях тої чи іншої Церкви. Звичайно, кожна Церква, яка проголошує своїх святих, або встановлює особливі свята вшановування, наприклад, у нас є свята чудотворних ікон, збагачує цим почитанням цілу Вселенську Церкву. Тому це не є тільки українські святі, адже вони стають заступниками для цілості Церкви.

Ми вже говорили про те, що Воскресіння ГНІХ є центральним святом у нашому календарі, навколо якого базуються всі інші. А як же визначається дата святкування Великодня?

Це дуже складне запитання, адже у Церкві завжди існували різні підходи до цього. До Нікейського собору існували два основні підходи встановлення дати Воскресіння. Одна з них базувалася на сталій даті – 14-го нісана (нісан – перший місяць року у юдейському календарі). І були такі, які вважали, що дата Пасхи не повинна відображати тільки місячний день, а повинна показувати неділю, в яку відбулося Воскресіння ГНІХ. І, згідно із свідченнями, Пасха святкувалася в перший повний місяць, що співпадало із юдейською Пасхою.

Відповідно до цього, на першому Нікейському соборі було встановлено складне правило визначення Пасхи. Воно полягає у тому, що дата Пасхи встановлюється в першу неділю після першого повного місяця за місячним календарем і після весняного рівнодення. Також береться до уваги і святкування юдейської Пасхи. За логікою отців собору, якщо святкування християнської Пасхи співпадало із юдейською або випереджувало її, то вона переносилася на неділю після неї.

За такою схемою і сьогодні Церкви Юліанського календаря визначають Пасху. Різниця із Григоріанським календарем, який впроваджений у XVI столітті Папою Григорієм XIII, полягає в тому, що орієнтація на юдейську Пасху не береться до уваги. Тобто григоріанська Пасха може співпасти із юдейською або бути, навіть, перед нею. Це стало причиною того, чому православні Церкви не погодилися прийняти Григоріанський календар, хоча і визнали помилковість Юліанського вже давно.

Коли поглянемо на наш календар, то побачимо, що у ньому є також і чотири пости, які передують великим святам…

В нашій традиції існує чотири так званих чотиридесятниці, окрім інших постових днів, таких як, наприклад, піст на празник Усікновення голови Івана Хрестителя. Існує чотири пости: перед головним святом рухомого циклу ‒ Пасхою, перед головним святом нерухомого циклу ‒ Різдвом, піст перед головним святом Богородичним ‒ Успіня Пресвятої Богородиці, і піст перед головним святом святих – Апостолів Петра і Павла. Логіка цих чотирьох постів – вказати на основні точки літургійного року і підготувати до цього людей. Звичайно, серед цих постів найбільш розвиненим є, так звана, велика чотиридесятниця – піст перед Воскресінням ГНІХ. Дещо менш розвинутим, з літургійної точки зору, є Різдвяний піст (два тижні напередодні Різдва). Натомість два інші пости не мають жодних літургійних текстів, які би супроводжували вірних. Я вважаю це суттєвим недоглядом в нашій традиції. Адже розвиток літургійної традиції є ознакою живучості нашої Церкви.

В церковному році ще є такі дні, які називають «загальницями». Що вони означають?

Загальниці, певною мірою, є антиподами до постів. Скажімо, якщо під час посту потрібно утримуватися від їжі і гучних забав, то загальниці - це періоди, коли не постять. І навіть у середу і п’ятницю в разі загальниць дозволяється не постити. Такі дні покликані вказати вірним на періоди, в які продовжується святкування певного важливого свята. Найдовшою загальницею є п’ятидесятниця. Це загальниця в перший тиждень після Паски, під час якої відбуваються такі ж богослужіння, як і на Великдень. А в наступні 40 загальничних днів після Пасхи Церква заохочує вірних не робити покаянних практик і показувати радість Христового Воскресіння. Натомість не можна робити гучних забав в дні загальниць. В цьому полягає обмеження загальничних днів. Причина цього полягає в тому, щоб вказати на важливість того свята у дні яких є загальниця, і показати, що воно має набагато глибший зміст, аніж наші людські справи, які ми можемо святкувати.

Гадаю, дуже символічно для нас є те, що Індикт збігається із вшануванням цього ж дня пам’яті Преподобного Симеона Стовпника. Цей преподобний відомий тим, що ввів нову монашу аскезу – стовпництво. Він провів 37 років в такій аскезі на стовпі. Які особливості літургійних піснеспівів цього дня?

Кожен день нашого церковного року має особливі піснеспіви. Немає такого дня в церковному календарі, в який би не було поминання святого. Навіть 29 лютого має особливе поминання Святого Йоана Касяна, яке в невисокосні роки переноситься на 28 лютого. А деякі дні навіть мають по декілька різних поминань. В нас існує практично на кожен день достатньо літургійних текстів для цього.

Дійсно Симеон Стовпник є важливою постаттю для християнства, бо час його подвижництва відбувався в епоху переселення народів. Тобто він своїм «стовпництвом» показав, що годі шукати кращого місця на землі, адже Христос присутній всюди. Його ж місцем стала пустеля. Гадаю, поминання цього Преподобного вдало співпадає із Початком літургійного року. Коли ми відкриємо літургійні тексти на цей день, то побачимо, що Церква закликає нас подякувати Богові за те, що Він створив різні часи і періоди; за те, що ми можемо, в гармонії із природою, прославляти Господа. І приклад Симеона Стовпника показує, що існує місце для Бога у кожному серці.

Розмовляла Руслана Ткаченко

За матеріалами: news.ugcc.org.ua