Про богопосвячених осіб

Деталі: Категорія: МОНАШЕ ЖИТТЯ; Опубліковано: Субота, 25 квітня 2015, 20:37; Автор: Адміністратор; Перегляди: 3435

Євангельські ради в Церкві

Євангельські ради посвяченої Богові чистоти, вбогості й послуху, що ґрунтуються на Господніх словах та прикладах і рекомендовані апостолами, Отцями, Вчителями й пастирями Церкви, – це божественний дар, що його Церква отримала від Господа свого і завжди зберігає завдяки його благодаті.

А сама церковна влада під проводом Святого Духа подбала про те, щоб дати тлумачення цих рад, регулювати дотримання їх, а також установити на їхній підставі сталі способи життя. Тому-то й сталося: наче на дереві, яке на Господній ниві чудесно й розмаїто розгалузилося з Богом даного саджанця, зросли різні способи усамітненого та спільного життя і різнорідні духовні родини, що працюють для поступу своїх членів і для блага всього Тіла Христового. Адже ці родини допомагають своїм членам надійнішою стабільністю способу життя, схваленим вченням про досягнення досконалості, братньою спільністю у Христовому воїнстві, свободою, зміцненою послухом, – щоб вони здужали впевнено виконувати й вірно берегти свою обітницю посвячення і в радості духу ступати дорогою любові.

З погляду божественного та єрархічного устрою Церкви, цей стан не є проміжним між станом духовним і мирянським: Бог з обох сторін кличе Христових вірних, щоб вони втішалися особливим даром у житті Церкви і, кожен по-своєму, сприяли її спасенній місії.

Природа посвяченого стану і його значення

Через обіти або інші священні зобов’язання, прирівняні до обітів з огляду на їхній особливий характер, якими християнин зобов’язується до згаданих трьох євангельських рад, він цілковито віддає себе у владу того, кого найбільше любить, – Бога; так він у новий і особливий спосіб спрямований на служіння Богу й на Його славу. Охрестившись, християнин вмирає для гріха і посвячується Богові; але щоб благодать хрещення могла принести ще багатші плоди, через обіт перед Церквою про дотримання євангельських рад він наміряється звільнитися від перешкод, які могли б відвертати його від ревності в любові й від досконалості в богопоклонінні, тому ще глибше присвячує себе служінню Богові. І ця посвята буде тим досконалішою, чим міцнішим і стійкішим буде зобов’язання, яке є образом Христа, злученого з Церквою непорушним зв’язком.

Оскільки євангельські ради через любов, до якої вони провадять, особливим чином поєднують своїх послідовників із Церквою та її таїнством, то годиться, щоб і духовне життя цих послідовників було віддане благові всієї Церкви. Звідси випливає їхній обов’язок у міру своїх сил і відповідно до специфіки свого покликання – чи молитвою, чи активною діяльністю – трудитися для закорінення та укріплення в душах Царства Христового і для поширення його у всіх країнах. Отож Церква береже і плекає питомий характер різних інститутів посвячених осіб.

А тому прийняття євангельських рад служить немовби знаком, який кожного члена Церкви може і має діяльно спонукати до ревного виконання обов’язків християнського покликання. Оскільки Народ Божий не має тут, на землі, сталого місця, а майбутнього шукає, то посвячений стан, який краще звільняє своїх послідовників від земних клопотів, – краще являє всім вірним і небесні блага, присутні вже в цьому світі; краще свідчить про нове й вічне життя, набуте Христовим ізбавлінням; краще передвіщає майбутнє воскресіння і славу Небесного Царства. Цей стан також ближче наслідує і завше представляє в Церкві ту життєву поставу, яку прийняв Син Божий, коли прийшов у світ чинити волю Отця, і яку запропонував учням, що пішли за Ним. Нарешті, цей стан особливим чином відкриває вознесеність Царства Божого над усім земним і його найвищі вимоги, а також показує всім людям незрівняну велич сили Христа-правителя і безмежну могутність Святого Духа, яка чудесно діє у Церкві.

Отож стан, який постає з прийняття євангельських рад, хоч і не належить до єрархічного устрою Церкви, однак непорушно належить до її життя і святості.

Єрархія і посвячений стан

Оскільки обов’язок церковної єрархії – пасти Народ Божий і вести його на рясні пасовища (пор. Єз. 34:14), то їй належить своїми законами мудро нормувати практикування євангельських рад, які винятково плекають досконалість любові до Бога і ближнього. Сама ж вона, слухняно йдучи за спонукою Святого Духа, приймає правила, запропоновані преславними мужами й жінками, та їх, далі впорядкувавши, офіційно схвалює. Також єрархія своїм правом нагляду допомагає інститутам, заснованим у різних обставинах для розбудови Тіла Христового, успішно розвиватися відповідно до духу їхніх засновників.

А для кращого забезпечення потреб усього стада Господнього Верховний Архиєрей, силою своєї першості в усій Церкві та з огляду на спільну користь, може вилучати будь-який інститут євангельської досконалості та його членів з-під юрисдикції місцевого архієрея й підпорядковувати собі. Так само ці інститути можуть бути підпорядковані чи доручені власній патріаршій владі. Самі члени цих інститутів у виконанні обов’язків, що випливають з особливого способу їхнього життя, за канонічними законами мають ставитися до єпископів з пошаною і послухом з огляду на їхню пастирську владу в партикулярних Церквах та задля єдності й одностайності, необхідної в апостольських трудах.

Церква ж не лише своїм схваленням підносить посвячений стан до канонічного статусу, а й своїм літургійним дійством виказує богопосвяченість цього стану. Адже й сама Церква своєю владою, дорученою їй Богом, приймає присягу тих, хто складає обіти, своєю прилюдною молитвою випрошує в Бога для них помочі й благодаті, поручає їх Богові й уділяє їм духовне благословення, долучаючи їхнє приношення до Євхаристійної Жертви.

Цінність євангельських рад

Нехай посвячені особи старанно дбають, щоб через них Церква насправді і щораз краще показувала і вірним, і тим, хто не вірує, Христа: чи то на горі в молитві, чи в проповідуванні народам Царства Божого, чи у зціленні хворих і зранених, чи в наверненні грішників на добру дорогу, чи у благословлянні дітей і благодіянні для всіх, але завжди – в послухові волі Отця, який Його послав.

Нарешті, хай кожен знає, що прийняття євангельських рад, хоч і вимагає зречення благ, яких, без сумніву, слід вважати дуже цінними, однак це зречення не перешкоджає справжньому розвиткові людської особи, а навпаки – завдяки своїй природі найвищою мірою йде на користь такому розвиткові. Адже ці ради, добровільно прийняті за особистим покликанням, вельми сприяють очищенню серця і духовній свободі, безнастанно пробуджують ревність у любові, але передовсім, як доводить приклад стількох святих засновників, – спроможні більше наближати християнина до того життя в чистоті й убогості, що його вибрав собі Христос-Господь і прийняла його Діва-Мати. Нехай ніхто не вважає, що посвячені особи через свою посвяту стають чужими для людей або не приносять користі земній громаді. Бо хоч часто вони не стоять у прямому сенсі пліч-о-пліч зі своїми сучасниками, однак глибшим чином співприсутні з ними у любові Христовій і духовно з ними співпрацюють, щоб розбудова земного суспільства завше ґрунтувалась на Господеві й до Нього була спрямована, щоб не марним був труд будівничих.

Тому Священний Собор підтримує і хвалить тих чоловіків і жінок, братів і сестер, які в монастирях, у школах, у лікарнях або ж на місіях прикрашають Невісту Христову своєю стійкою і смиренною вірністю згаданій посвяті, надаючи всім людям своє щедре й найрозмаїтіше служіння.

Нехай кожен покликаний до прийняття євангельських рад наполегливо дбає, щоб витривало перебувати й далі вдосконалюватися в тому покликанні, яким його покликав Бог, – для більшої святості Церкви, для більшої слави єдиної й неподільної Тройці, яка у Христі й через Христа є джерелом і началом всякої святості.