Проповідь Протоігумена в День Незалежності України

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Неділя, 24 серпня 2014, 14:37; Перегляди: 4264

alt

Проповідь, виголошена Протоігуменом Провінції Святого Миколая в Україні, отцем Павлом Райчинцем ЧСВВ, під час Божественної Літургії в Малоберезнянському монастирі Отців Василіян 24 серпня 2014 р., з нагоди Дня Незалежності України.

Євангеліє від Матея: 18, 23-35

«Тому Царство Небесне схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми.

Коли він розпочав зводити рахунки, приведено йому одного, що винен був десять тисяч талантів.

А що не мав той чим віддати, то пан і звелів його продати, а й жінку, дітей і все, що він мав, і віддати.

Тоді слуга, впавши йому в ноги, поклонився лицем до землі й каже: Потерпи мені, пане, все тобі поверну.

І змилосердився пан над тим слугою, відпустив його й подарував йому борг той.

Вийшовши той слуга, здибав одного з своїх співслуг, який винен був йому сто динаріїв, схопив його й заходився душити його, кажучи: Віддай, що винен.

Тож співслуга його впав йому в ноги й почав його просити: Потерпи мені, я тобі зверну.

Та той не хотів, а пішов і кинув його в темницю, аж поки не поверне борг.

Якже побачили товариші його, що сталося, засмутились вельми, пішли до свого пана й розповіли йому про все сподіяне.

Тоді його пан покликав його і сказав до нього: Слуго лукавий! Я простив тобі ввесь борг той, бо ти мене благав.

Чи не слід було й тобі змилосердитись над твоїм товаришем, як я був змилосердився над тобою?

І розгнівавшись його пан, передав його катам, аж поки йому не поверне всього боргу.

Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого.»

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

Сьогодні Ісус Христос, через Святе Євангеліє, розповідає нам «Притчу про Немилосердного боржника».

Ця притча, за словами Ісуса, зображає нам Царство Небесне. Воно, – як говориться в Євангелії, – «схоже на царя, що хотів звести рахунки з слугами своїми».

Як ми могли зрозуміти, Цар – це Господь Бог, а слуги його – це всі ми – люди. І у нас зажди є перед Богом незліченні заборгування, які ми ніколи не будемо в змозі виплатити. Але Бог не ставиться до нас, як до боржників. Він ніколи нас не трактує, як заборгованих перед Ним. У Бога ніколи борг не переважає над людиною. Хоч би ми й заборгували Йому більше, ніж вартує наше життя і життя наших близьких, Він ніколи не вкине нас за це до в’язниці.

Лише за однієї-єдиної умови… Якщо в нас є бодай щось, над чим Господь міг би змилосердитися. Якщо в нас самих є бодай крихта милосердя. Якщо ми хоч трохи подібні на свого Творця у милосерді і добрі. Навіть, якщо Господь бачить, що ми не подаємо жодних надій, як той немилосердний слуга, Він все одно милосердиться над нами.

Коли ми стоїмо перед Богом зі своїми заборгуваннями, Він бачить не лише наші борги, але й наше серце. Так само Він бачив серце свого слуги у сьогоднішній притчі, і бачив, що це серце безжалісне. Однак все одно подарував йому борг, не зважаючи на те, що той слуга заслуговував на в’язницю і відібрання усього, що в нього є, навіть жінки і дітей. Тому що Бог бачить в нас не боржників, а своїх вільних дітей.

Однак ми, дуже часто виявляємося не готовими до Божого добра і не гідними його. Слуга з євангельської притчі був не гідний, щоб Цар подарував йому борг. Слуга той був злий серцем і тому Боже добро він лише зіпсував.

Ось тому, коли ми не отримуємо від Бога того, чого в Нього просимо, ми повинні задумуватись над тим, чи ми гідні цього добра.

Чи ми відповідаємо тому, що просимо у Бога? Чи усвідомлюємо ціну того, що просимо у нашого Творця?

Щоб отримати від Бога милосердя, потрібно насамперед самому бути милосердним.

Щоб отримати від Бога прощення, треба спочатку самому прощати іншим.

Щоб отримати від Бога якийсь дар, треба й самому спочатку вміти дарувати себе іншим.

Бо якщо ми злі і самолюбні, якщо ми безжалісні і скупі, то який би великий дар ми не отримали від Бога, ми його лише зіпсуємо.

Добро, яке походить від Бога, це не примхлива забаганка. Ми не матимемо з цього добра жодної користі, якщо не будемо відповідними цьому добру. Це добро від Бога нас лише засудить, якщо ми його не поширимо далі і не помножимо його.

Яка користь була тому слузі, що Цар подарував йому борг? Вкінці він й так опинився там, на що заслуговував від початку. А Боже прощення лише змарнував і поглумився над ним. І сам себе засудив на ще більшу кару.

Ось тому, коли ми чекаємо щось від Бога, спитаймо спочатку себе, чи наше серце хоч трохи живе тим, чого чекає? Спитаймо себе, чи не лукавимо ми насправді перед Богом?

Адже багато хто хоче для себе добра, але сам добрим бути не хоче.

Тут пригадуються нам ще такі слова Ісуса Христа:

«Немає доброго дерева, що родило б плід поганий, ані дерева поганого, що родило б плід добрий.

Кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається; не зривають бо з тернини смокви, ані з ожини не збирають винограду.

Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж – з лихого (серця) лихе виносить... (Лк. 6, 43-45).

З цього виникає, що якими ми є в душі, такі й дари будуть в нашому житті.

Зауважмо, що добра людина, навіть у злому бачить добро, хоча б крихту добра. А зла людина, навіть з добра вчинить зло.

З сьогоднішньої притчі повстає для нас ще одне важливе запитання:

Чому ми маємо бути добрими, милосердними, жертвенними у цьому світі, який переповнений злом і несправедливістю?

Часто люди сьогодні вважають, що в цьому світі, не те що неможливо бути добрим, але не треба бути добрим.

«Тому що тоді не виживеш…», «Тому що цей світ тебе тоді знищить…»

У своєму житті і в своїх поступках, ми часто взоруємося на своє оточення і обставини, в яких знаходимося. Якщо світ довкола нас злий і безпощадний, тоді й нам потрібно такими бути.

Часто ми не розуміємо, чому від нас Церква вимагає бути добрими і милосердними, якщо довкола нас все протилежне.

Сьогоднішнє Євангеліє дає нам на це відповідь:

Ми повинні бути милосердними, бо Господь наш є милосердним.

Ми повинні прощати, бо Бог нам прощає.

Ми повинні жертвувати собою, тому що Бог собою жертвує задля нас.

Ми повинні любити незважаючи на зло, тому що Христос нас любить, хоч ми й буваємо злими.

Нашим взірцем до наслідування повинен бути не світ, а Бог. Однак дуже часто, ми взоруємося якраз на злий світ. Ми повинні бути не такими, як світ, а такими, як Бог, що створив нас.

Адже яким є наш взірець, такими будемо й ми самі. А якими будемо ми, такі й люди знайдуть свій притулок біля нас. Таким буде й наше життя…

Сьогодні Христос заохочує нас, не лише просити у Бога якісь дари, але й просити у Бога, щоб ми самі стали тими дарами, які просимо.

Ми повинні молитися не лише за те, щоб Господь змилосердився над нами, але й щоб допоміг нам самим бути милосердними.

Якщо ми хочемо сьогодні миру і спокою, то просімо у Бога також тієї ласки, щоб ми самі вміли вносити у свій маленький світ мир і спокій.

Як ми сміємо просити сьогодні у Бога миру, якщо ми сіємо довкола себе ворожнечу?

Як ми сміємо сьогодні молитися про спокій, якщо від нас самих йде лише суєта?

Що з того, якщо Бог дасть нам мир, а ми потім підемо, і як той слуга, будемо далі воювати та ворогувати зі своїми близькими і родичами?

Тому не вистарчає лише просити у Бога миру.

Треба також ставати гідним того миру.

Треба самому цей мир створювати довкола себе.

Треба вміти миритися з тими, з ким ми живемо і бачимося щодня.

Треба вміти любити те, що вже в нас є, щоб могти потім любити те, чого в нас ще не має.

«Допоможи нам, Господи, не лише чекати від Тебе милосердя, але самим бути милосердними.

Допоможи нам, Господи, не лише чекати від Тебе прощення, але й самим прощати.

Допоможи нам, Господи, не лише чекати від Тебе миру і припинення війни, але й самим створювати мир у своєму житті і самим припиняти свої особисті війни, які ми щодня ведемо.

Допоможи нам, Господи, бути гідними того, чого від Тебе так потребуємо.

Нехай Твої дари, Господи, не лише падають в наші руки, але й нехай перетворюють нас самих на ці дари.

І в цьому земному світі, який так переповнений злом і ненавистю, будь Господи, світлом на нашій вузькій стежині добра і миру».