Пасхальна проповідь Протоігумена о. Павла Райчинця ЧСВВ

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Неділя, 12 квітня 2015, 10:45; Автор: Адміністратор; Перегляди: 3135

Проповідь, виголошена Протоігуменом Провінції Святого Миколая, Високопреподобним Отцем Павлом Райчинцем ЧСВВ, під час Божественної Літургії у Малоберезнянському монастирі Отців Василіян, з нагоди Світлого празника Воскресіння Христового, 12 квітня 2015 року Божого.

Христос Воскрес!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

В одній стародавній проповіді на Велику Суботу, були сказані такі слова Бога до людини:

«Я Бог твій, і задля тебе Я став Сином твоїм. Пробудись, ти, що спиш, бо Я не створив тебе, щоб ти був тут, закутий у ланцюги в аді. Встань із мертвих, бо Я є життя мертвих».

Цими словами Бог і сьогодні звертається до нас, які прославляємо Його Воскресіння з мертвих.

Прославляючи сьогодні Воскреслого Христа, ми віримо, що й самі станемо учасниками Його Воскресіння.

Важливо звернути увагу, що Воскресіння Ісуса не було поверненням до земного життя, як це сталося у випадках воскресінь, які Він учинив перед Пасхою: дочки Яіра, юнака із Наїма і Лазаря. Ці воскресіння були чудесними подіями, але ті особи, на яких було здійснене чудо, завдяки могутності Ісуса повернулися до «звичайного» земного життя. У певний момент вони знову померли.

А Воскресіння Христове зовсім інакше. Він у Своєму воскреслому тілі переходить зі стану смерті до іншого життя поза часом і простором. Тіло Ісуса у Воскресінні наповнене силою Святого Духа; Він бере участь у Божественному житті у стані своєї слави, так що св. Павло міг сказати про Христа, що Він є людиною «небесною» (Пор. 1 Кор. 15, 35-50.).

Пригадаймо сьогодні дві важливі правди, які містить в собі Воскресіння Христове: По-перше: Своєю смертю Христос визволяє нас від гріха, а по-друге: Своїм Воскресінням Він відчиняє нам доступ до нового життя. Це нове життя полягає в перемозі над смертю і в новій участі у Божій благодаті (Пор. Еф. 2, 4-5; 1 Пт. 1,3.). Завдяки цьому новому життю, ми стаємо братами Христа, як Сам Ісус називає Своїх учнів після Воскресіння: «Ідіть і сповістіть Моїх братів», – сказав Він (Мт, 28,10; Ів. 20,17).

Але також, Воскресіння Христа – і Сам воскреслий Христос – є початком і джерелом нашого майбутнього воскресіння: «Христос, – каже Апостол Павло, – воскрес із мертвих, первісток померлих. (...) Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі» (1 Кор. 15,20-22). В очікуванні цього сповнення воскреслий Христос живе в серцях Своїх вірних.

Як говориться в Апостольських посланнях: у Воскреслому Ісусі, християни зазнають «сили майбутнього віку» (Євр. 6, 5), і їхнє життя впроваджене Христом у лоно Божого життя (Пор. Кол. 3, 1-3.), щоб вони «жили вже не для самих себе, а для Того, Хто за них умер і воскрес» (2 Кор. 5,15).

Все, що ми згадали тут, є правдами нашої християнської віри. Ці правди показують нам, яку велику гідність має наше життя. Життя кожного з нас настільки важливе, що Ісус страждав, помер і воскрес за кожного з нас.

Тому Святий Лев Великий сказав такі слова: «Християнине, пізнай свою гідність. Бо ти тепер є співучасником Божої природи, то ж не вироджуйся, повертаючись до ницості минулого життя. Згадай собі, до якого Голови належиш і частиною якого Тіла ти є. Згадай, що ти визволений з-під влади темряви, перенесений до Божого світла і Царства».

Тому нехай ніхто з нас сьогодні не думає, що його життя є мізерним, маловажним чи безсенсовним. Адже не було, немає і не буде жодної людини, за яку б Христос не помер і не воскрес. Воскресіння Христове цілковито охопило кожного з нас. І незалежно від того, як ми живемо, на нас лежить печать Воскресіння Христового. Лише тих, хто живе не по-божому, ця печать Воскресіння палить та обпікає. А тих, хто живе по-божому, ця печать наповнює Духом Святим, Божою силою і Божественним життям.

На цій землі, ми звикли жити смертю і повільним умиранням. Ми зустрічаємося тут з неминучим руйнуванням, з непостійністю і непевністю. Ми йдемо на повідку світового умирання. Цей світ веде нас, немов пов’язаних ланцюгом, до погибелі. А ми навіть не опираємося цьому світу. Ми йдемо за ним і в дійсності, не дуже віримо у якусь іншу дорогу, не дуже віримо у кращий напрямок.

Але подивімося: сьогодні Воскреслий Ісус кличе нас за собою! Він кличе нас йти дорогою Вічного життя, яке почнеться не колись, а яке починається вже сьогодні, у цю мить.

Апостоли, які були свідками Воскресіння, навчали, що є дві дороги: одна дорога – це життя; друга – це смерть.

Дорога Ісуса Христа «веде до життя», але мало хто нею йде (Мт. 7, 14), а дорога протилежна «веде на погибель», і багато хто нею ходить (Мт. 7, 13).

Чому ж ми маємо йти на погибель? Чому б нам не піти дорогою життя?

Ісус сам казав про оманливість цих двох способів життя, і цих двох життєвих доріг. Багато хто йде дорогою погибелі, бо вона розлога і безвідповідальна. А дорога життя Вічного є вузькою і нелегкою, тому мало хто нею йде.

Навіть в нашій людській мудрості існує думка, що легше людині бути у відчаї, тому що бути щасливим, вимагає чимало зусиль.

Однак це лише на перший погляд так здається, що йти за Христом і жити Його Воскресінням, це означає обмежити себе і звузити свої можливості.

З Богом в цьому житті наші можливості стають необмеженими. З Богом у своїй душі, ми звільняємося від обмежень нашої людської природи. Якщо Воскреслий Христос стає нашим Провідником і Вчителем, ми перестаємо бути невільниками самих себе. Ми звільняємося від поневолення своїми пристрастями, своїми уявами і поглядами.

Коли нашим життям стає сам Воскреслий Ісус, то нас не може втримати жодна людська гробниця, жодне людське зло, жодна рана, заподіяна цим світом.

Один святий сказав такі слова:

«Прошу тебе врахувати, що Ісус Христос, наш Господь, є твоїм справжнім Головою, а ти є однією з частин Його містичного тіла. Він для тебе – те саме, що голова для свого тіла; усе, що є Його, – і твоє теж: Його Дух, Його Серце, Його Тіло, Його Душа та всі її властивості. Ти повинен користуватися ними як своїми, щоб служити Богові, прославляти, любити і возвеличувати Його. Ти належиш Йому, як частина тіла належить голові. Він бажає скористатися в повноті всіма твоїми властивостями, як своїми, щоб служити Своєму Отцеві і прославляти Його» (Св. Ів. Евд).

Воскреслий Ісус є в кожному з нас сьогодні, але Він подібний до того маленького зерна, яке сіяв сіяч.

Вийшов сіяч сіяти. І коли він сіяв, деяке зерно впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його.

Інше впало на ґрунт кам’янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока. Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло.

Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його.

Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять.

Ось так і Воскреслий Ісус в кожному з нас, як Божественне зерно. Тому не будьмо поверховими в житті, як окраїна дороги. Не будьмо закам’янілими та порослими терням. Будьмо відкритими до Бога, будьмо тілом Бога, будьмо Його храмом.

Можливо ми у нашому щоденному житті, подібні до тої гробниці, в якій поховали Ісуса. Якщо так, то поховаймо і ми Ісуса в собі, і будьмо певні – Він воскресне в нас. І ми не будемо більше порожніми гробами.