Проповідь Протоігумена на «Томину неділю»

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Вівторок, 14 квітня 2015, 19:21; Автор: Адміністратор; Перегляди: 6312

Проповідь Протоігумена Отця Павла Райчинця ЧСВВ, на Томину неділю, виголошена в Малоберезнянському монастирі Отців Василіян, у 2013 році Божому.

ЄВАНГЕЛІЄ: Ів. 20, 19-31.

Як звечоріло, того самого дня, першого в тижні, – а двері ж були замкнені там, де перебували учні: страхались бо юдеїв, – увіходить Ісус, став посередині та й каже їм: «Мир вам!»

Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа.

І ще раз Ісус їм каже: «Мир вам!» Як мене послав Отець, так я посилаю вас.»

Це промовивши, дихнув на них і каже їм: «Прийміть Духа Святого!

Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються.»

Тома ж, один з дванадцятьох, на прізвисько Близнюк, не був з ними, коли то прийшов був Ісус.

Тож повідали йому інші учні: «Ми Господа бачили.» Та він відрік: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!»

По вісьмох днях знову були вдома його учні, а й Тома з ними. І ввіходить Ісус, – а двері були замкнені! – стає посередині та й каже: «Мир вам!»

А тоді промовляє до Томи: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!»

І відказав Тома, мовивши до нього: «Господь мій і Бог мій!»

І каже йому Ісус: «Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!»

Ще й інші численні чудеса, що їх не списано у цій книзі, вчинив Ісус на очу своїх учнів.

А ці – списано, щоб увірували ви, що Ісус – Христос, Син Божий, а вірувавши, – щоб мали життя в його імʼя.

ПРОПОВІДЬ:

Дорогі брати і сестри у Христі!

Слухаючи слова сьогоднішнього Євангелія, в якому розповідається про віру Апостола Томи, ми відчуваємо, в певній мірі, свою схожість з цим Апостолом.

В Євангелії говориться, що Апостол Тома, на прізвисько «Близнюк», не був присутній між учнями, коли їм з’явився Воскреслий Христос.

І коли потім почув, що сталося, поки його не було, він заявив, що поки не побачить на руках Ісуса знаків від цвяхів і не вкладе свого пальця у місця, де були цвяхи і в проколотий бік, то не повірить.

Часто Апостола Тому вважають тим, хто сумнівається.

Подібно і ми, які у своїй вірі також часто відчуваємо сумніви, можемо побачити своє відображення в образі Апостола Томи.

Він справді є нашим «близнюком» у сумнівах і невпевненості у вірі.

Однак, деякі християнські мислителі вважають, що насправді Тома не сумнівався, а шукав доказів і підтверджень всього того, що йому переповідали.

Його не задовольняло просто вірити на основі того, що інші йому розповідали.

Він бажав сам побачити Воскреслого Ісуса і доторкнутися до Нього.

Євангелист Іван, який записав в Євангелії цю історію, запрошує нас сьогодні вступити у школу Апостола Томи і навчитися від нього віри у Воскресіння.

Нам також часто бракує доказів у вірі в Бога.

Ми схильні вірити у розп’яття і смерть Ісуса Христа, але не в Його Воскресіння.

Ми схильні вірити у страждання і смерть, а не в перемогу Життя над смертю.

Ми скоріше зауважуємо свої рани, як фізичні так і духовні, але не завжди зауважуємо Воскреслого Христа, який ці рани перемінює.

Тому, коли нам говорять, що Добро перемогло Зло, і Життя перемогло Смерть, і наші рани вигоїлися Христовими ранами, нам цього замало – ми хочемо самі пересвідчитися в цьому, хочемо в своєму житті та своїм тілом і душею відчути Воскресіння.

Сьогодні Євангеліє запрошує нас на цей сміливий шлях Апостола Томи.

Тома поставив вимогу для своєї віри. Він заявив, що поки не досвідчить сам Воскреслого Христа, то не повірить у Його Воскресіння.

Деколи ми пасивні у нашій вірі в Бога. Ми не стараємося поглибити свою віру, пізнати її правди і дослідити її хід.

Ми сліпо і глухо приймаємо те, у що нам кажуть вірити, і дуже швидко це все забуваємо, а наша віра, яка не має глибокого духовного коріння, висихає і зникає.

Апостол Тома, заохочує і нас посадити віру в Бога, немов святу рослину, глибоко в наших серцях, а не на поверхні.

Він заохочує нас шукати глибокого пізнання нашої віри і її серйозного усвідомлення.

Мученицька смерть Ісуса на Хресті, настільки похитнула віру Апостола Томи в Месію, що йому потрібен був живий доказ, щоб повірити у Воскресіння.

Саме тому він забажав побачити не просто Воскреслого Ісуса, а того Ісуса, який був розп’ятий на хресті, у якого були пробиті цвяхами руки і ноги, а бік – проколотий списом.

Він забажав побачити не якогось нового Ісуса, а того, який був розп’ятий і похований.

Це бажання Томи дуже важливе у його вірі в Христа і дуже важливе у нашій вірі.

Воскресіння Ісуса не є чимось відірваним від Його страждань і смерті.

Воскресіння Ісуса – це продовження, це перемога Ісуса над всім тим, що Він вистраждав.

Апостол Тома хоче вірити в того Ісуса, якого він бачив розп’ятим і похованим, тому й забажав, якщо Він насправді воскрес, вкласти свої пальці в місця, де були Його рани.

І нас Тома запрошує до віри саме в такого Ісуса, який був розп’ятим і мертвим, а зараз – воскреслим.

Це віра в такого Бога, який не є туманним образом і відірваним від нашого реального життя.

Це віра в такого Бога, який розуміє наші особисті страждання і здатний нам співчувати.

Це віра в такого Бога, який супроводжує нас на дорозі до Воскресіння, серед наших хресних доріг.

Це віра в такого Бога, який здатний вкласти також свої пальці в місця, де були наші рани і показати нам, що ми, завдяки Його Воскресінню, сильніші від будь-яких страждань і від будь-якого роду умертвіння.

Коли Воскреслий Ісус з’явився учням, серед яких був вже й Тома, то виглядає, що ця поява була призначена саме невіруючому учню, для якого потрібний якийсь особливий доказ.

Така думка, зробила з Апостола Томи, свого роду, негативного героя.

Однак з іншого боку, кожен християнин повинен прагнути саме такого особливого пізнання Воскреслого Христа.

Кожен християнин покликаний не лише повірити у те, що йому кажуть про Ісуса і те, що він бачить.

Кожен з нас повинен прагнути сам особисто зустрінутися з Ісусом і доторкнутися до Нього.

Саме така зустріч породжує глибоке визнання, яке виразилося у словах Апостола Томи: «Господь мій і Бог мій!»

Таке визнання повинне зродитися і в наших серцях.

Дуже часто ми виражаємо свою віру словами молитви необдумано і машинально.

Ми виражаємо деколи свою віру не розуміючи, що виражаємо.

Інколи ми молимося до Бога, не задумуючись над словами наших молитов.

Це віра, яка далека від Бога.

Це молитва, яка зовсім не подібна на ту, яку молився Тома, вкладаючи свої пальці в місця від ран та тілі Воскреслого Ісуса.

Це віра не в мого Бога, а Бога когось іншого.

«Господь мій, і Бога мій», – сказав Тома.

Це ствердження, що переді мною стоїть той Бог, який є в моєму серці, в моєму розумі і якого прагне моя воля.

Це «мій» Бог, якого я знаю, в якому я можливо сумнівався, але тепер вже остаточно переконався в Його Всемогутності і в Його Любові до мене.

Це «мій» Бог, по відношенню до якого не може бути байдужим моя душа.

Спитаймо і ми себе, чи той Бог, до якого ми молимося, на якого надіємося і від якого сподіваємося чогось, є насправді нашим Богом?

Чи може Він є якимось чужим для нас?

Це не означає, що у кожного повинен бути свій Бог.

Бог є один, але не для всіх цей Бог такий рідний, яким Він був для Апостола Томи.

В наших особистих зверненнях до Бога, ми рідко вживаємо слово «мій».

У слові «мій», яке сказав Ісусові Тома, відображений глибокий зв’язок, який виник завдяки досвіду, зустрічам, словам та вчинкам.

Скільки у нас є таких, глибоко пережитих слів «мій Боже»?

Скільки в нашій вірі є таких глибоких особистих зустрічей з Христом?

Якщо їх немає, берімо приклад у Апостола Томи і шукаймо цих зустрічей.

Якщо їх не багато, шукаймо їх більше. Щоб кожна наша молитва і кожен акт нашої віри линув з серця, а не з сухої теорії і пустих слів.

Коли Апостол Тома доторкнувся до Ісуса, то почув Його відповідь, яка є дуже знаною серед християн:

«Побачив мене, то й віруєш. Щасливі ті, які, не убачивши, увірували!»

Дехто вважає, що ці слова Ісуса сказані про нас, що не можемо побачити його Воскреслого у тілі і доторкнутися до нього, як Тома.

Однак усе Євангеліє, як також і євангельська розповідь про Апостола Тому є не так пророцтвом щодо конкретної особи чи епохи, як духовним образом і школою для кожної людини.

Тому в цих словах криється ширший зміст.

Хоч ми й не можемо зустрітися з Ісусом так, як його учні перед Вознесінням, однак ми можемо і повинні шукати духовної зустрічі з Воскреслим Ісусом, яка є для нас можливою.

Все ж таки, хоч така духовна зустріч з Ісусом можлива, часто буває, що ми нічого духовно не бачимо і не можемо пережити.

Ми не можемо викликати духовну зустріч з Богом насилу.

Буває, що ми молимось і приступаємо до Святих Тайн в церкві, але наші душі знаходься в якійсь темноті і окутані порожнечею.

Саме про такий стан віри сказав Ісус Томі.

Ісус назвав блаженними тих, які не бачать, але все одно вірять.

Без сумніву, тут йдеться також і про духовний зір, про який неодноразово навчав Христос.

Хто духовно не бачить і не може досвідчити Бога, але все одно в Нього вірить, той блаженний.

Це вища форма віри, яка перевершує будь-який досвід.

Часто ми духовно пригноблені своїми ранами і досвідом своїх страждань й серед цього всього не відчуваємо Воскреслого Ісуса в своєму житті, але стараємося у нього вірити.

Не раз ми змушені ховатися у закритих стінах своєї душі, подібно як учні Ісуса ховалися із страху перед юдеями, а Ісус все не з’являється в цих наших духовних стінах, хоч ми Його чекаємо і потребуємо.

Більше того, наші часи і обставини в світі такі, що ми не помічаємо жодних прикмет Воскресіння Христового.

В нашому житті деколи не знаходимо навіть порожнього гробу, який би був хоч якоюсь надією на Воскресіння.

Буває, що немає у нас жодного промінчика світла у суспільній темряві.

Таку темряву пережив і сам Ісус на хресті, однак Він покладав усю надію на свого Отця Небесного і розраховував тільки на Нього.

Це і є блаженство у вірі.

Якщо ми так віримо за прикладом Христа, ми гідні називатися блаженними у вірі, бо хоч нічого не бачимо, однак лише Бог є нашою опорою.

Сьогодні, на цій Святій Літургії, під час Святого Причастя, серед нас постане Воскреслий Ісус, з тілом і душею, та зі слідами ран на своєму тілі.

Сьогодні, як і на кожній Святій Літургії, ми маємо змогу доторкнутися до Нього як Апостол Тома і навіть прийняти Його.

Саме віра, яка дозволила Апостолу Томі розпізнати у звичайній, на перший погляд, людині, Воскреслого Ісуса, може дозволити і нам розпізнати у звичайній частичці хліба і вина, Воскреслого Христа.

Приступімо сьогодні до нашого Господа як Апостол Тома: шукаючи досвіду і доторкаючись до Нього.

І хоч це буде віра окутана темрявою, нехай вона буде сильною і міцною, і уста наші нехай не бояться висказати слова серця і душі:

«Господь мій і Бог мій!»