Св. Григорій Богослов – Слово на Пʼятидесятницю

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Четвер, 28 травня 2015, 18:21; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2369

Коротко поговоримо про празник, щоб могли ми святкувати духовно. У кожного є свій спосіб святкувати; у служителя Слова він полягає у слові (тобто в духовнійнауці та розважанні), у такому слові, яке найбільше відповідає часові. І жодна краса так не звеселяє любителя красот, як любителя празників духовне святкування.

Однак, поміркуймо про це так. Святкує і юдей, але згідно з буквою: бо він, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности (Рим. 9, 31). Святкує й еллін, але тілесно, відповідно до своїх богів і демонів, серед яких одні, як визнають самі погани, винуватці пристрастей, а інших почитають як богів пристрастей; тому й святкування в них полягає у задоволенні пристрастей, і грішити – значить почитати бога, під покров якого прибігає пристрасть, мов діло, достойне похвали. Святкуємо і ми, але святкуємо, як угодно Духу: а Йому вгодно, щоб ми або говорили, або робили щось добре. І святкувати у нас означає набувати для душі постійні і вічні добра, а не дочасні і проминаючі, які, як думаю, приносять не багато приємности для почуття, а більше нищать його і йому шкодять. Досить тілу злоби його. Чи треба в полумʼя підкладати більше горючої матерії, або звірові давати обильнішу поживу, щоб він став ще більше неприборканим і взяв силу над розумом?

Так, отже, святкувати належить духовно... А святкуємо ми Пʼятдесятницю, прихід Духа, повне звершення обітниці, сповнення надії, таїнство, і до того ж таке велике і достойне почести! Закінчуються тілесні Христові діла, або, краще сказати, діла, що стосувалися до Його тілесного перебування на землі, і починаються діла Духа.

Що ж стосувалося до Христа? Діва, різдво, ясла, повиття пеленами, прослава ангелів, пастухи, зірка, поклін і дари волхвів, дітовбивство Ірода, Ісус, який втікає в Єгипет і повертається із Єгипту, обрізаний, охрещений, засвідчений згори, спокушуваний дияволом, каменований за нас (див. Йо. 10, 32), щоб дати нам приклад терпіння за слово, переданий, прибитий цвяхами, похований, воскреслий, вознеслий.

Багато з цього Христос переживає й нині, зокрема, безчесне – від христоненависників, що й терпить, бо довготерпеливий, а доброчесне – від христолюбців. І Він зволікає, як тим явити свій гнів, так і нам виявити свою доброту, – їм дає, мабуть, час на покаяння, а нас досвідчує в любові, чи не ослабнемо у скорботах і подвигах за віру. Такий від віків закон Божого господарства і незбагненного Божого Провидіння, за якими управляються наші діла. Такі діла Христові, а наступні, славніші, ще побачимо.

А щоб говорити про діла Духа, хай зійде на мене Дух і хай дасть слово, скільки цього бажаю, і якщо не такою мірою, то стільки, скільки треба відповідно до часу, – прийде ж, без сумніву, як Владика, а не як слуга, і не наказу чекаючи, як думають деякі. Бо Він надихає, де хоче, кого, коли і скільки Йому подобається. Так мислити і говорити вказує нам Дух...

Дух Святий завжди був, і є, і буде; Він не починав і не перерве буття, але завжди з Отцем і Сином зʼєднаний і однеістотний... Він – життя і животворящий; Він – світло і світла Податель; Він – джерельна доброта і джерело доброти; Він – Духом потужним володіє (див. Пс. 51(50), 12.14), Господь (2 Кор. З, 17), посилаючий (див. Ді. 13, 4), відділяючий (див. Ді. 13, 2), будуючий собі храм (див. Еф. 2, 21), навчаючий (див. Йо. 16, 13), діючий, як Він хоче (1 Кор. 12, 11), розділяючий дари, дух усиновлення (Рим. 8, 15), істини (Йо. 14, 17), мудрости й розуму,., ради і кріпости,.. знання й страху, як це перелічено в Книзі Ісаї (11, 2-3). Через Нього пізнають Отця і прославляють Сина (див. Йо. 16, 14), і сам Він лиш Ними знаний, єдина сила, єдине почитання, єдине поклоніння, єдина досконалість і освячення. Та що тут багато говорити? Усе, що має Отець, належить і Сину, окрім нероджености; все, що має Син, належить Духу, крім родження. А неродженість і родження не сутності розрізняють, на мою думку, а самі розрізняються в одній і тій самій сутності...

Дух Святий діяв насамперед в ангельських і небесних силах, – у тих, які перші після Бога і навколо Бога: бо їх досконалість і несхильність до зла не від кого іншого, як від Святого Духа; потім діяв в Отцях і пророках, із яких, одні в образах бачили або пізнали Бога, інші ж знали наперед майбутність, оскільки Дух обʼявляв їм це, завдяки цьому вони бачили перед собою те, що мало лиш статися, немовби теперішність, – така бо сила Духа. Врешті-решт Дух діяв у Христових учнях, і то тричі і в три різні часи: до прославлення Христового стражданням, після прославлення воскресенням і після вознесення на небо; доказом того є очищення від недуг і духів, яке діялось не без участи Духа; далі після звершення діла спасення (після воскресення) подув Христовий, який очевидно був Божественним натхненням, і врешті-решт розділення вогненних язиків, яке сьогодні святкуємо. Однак перше було не очевидне, друге ясніше, а нинішнє ще досконаліше: бо не дією вже, як раніше, а істотно присутній і, так би мовити, співперебуває та співмешкає Дух. Як Син розмовляв з нами тілесно, так і Духу пасувало явитися тілесним способом; і коли Христос увійшов у свою славу, тоді Йому належало зійти до нас...

Тому й приходить Дух після Христа, щоб ми не залишилися без У тішителя... Являється у вигляді язиків, відповідно до споріднення зі Словом; і то у вигляді вогненних язиків, або з причини очищення, або ж відповідно до своєї сутности, бо Бог наш – вогонь, що пожирає (Євр. 12, 29) нечестивість. Являється у вигляді розділених язиків, з причини різних дарів; в вигляді язиків, що осіли, як знак царського достоїнства і спочивання у святих, бо й херувими є Божим престолом. Являється в горниці як знак вознесення і возвишення від землі тих, які приймуть Духа, бо й водами Божими покриваються якісь горниці, якими піснеславиться Бог (див. Пс. 104(103), 3)...

Духа Святого провіщали пророки, для прикладу: Дух Господа Бога на мені (Іс. 61, 1); і спочине на Ньому (див. Іс. 11, 2); і дух Господній вів їх до спокою (Іс. 63, 14). Дух Божий наповнив Бецалела, будівничого скинії (Вих. 31, 3), Дух може смутитися (див. Іс. 63, 10); Дух взяв Іллю на колісницю, і подвійним Його випросив Єлисей (див. 2 Цар. 2, 9.15); Дух добрий і благородний наставляє і потверджує Давида (Пс. 143(142), 10; 51(50), 14). Спершу Йоіл обіцяв Святого Духа, він пророкував: Я виллю мій дух на всяке тіло, – тобто на вірних, на синів ваших і на доньок ваших, і так далі (Йоіл. З, 1; див. Ді. 2, 17), а потім – Ісус, який сам прославляє Духа і прославляється Духом, так само, як прославляє Отця і прославляється Отцем. Яка щедра обітниця! Дух вічно співперебуває і нині з достойними в дочасному житті, і потім з тими, які удостоїлись тамтешніх благ, якщо в повноті збережемо Його добрим життям, а не будемо віддаляти від себе мірою наших гріхів...

Цей Дух, премудрий і чоловіколюбний, якщо візьме пастиря, – зробить його псалмопівцем, що відганяє злих духів, і вказує на нього як на царя Ізраїля. Візьме пастуха овець, що збирав сикомори, – робить його пророком (див. Ам. 7, 14). Пригадай Давида й Амоса! Візьме розумного юнака, – ще поки дозріє віком, робить його суддею старійшин. Свідок Даниїл, який переміг левів у ямі. Знайде рибалок, – ловить у Христові сіті цілий світ. Візьми за приклад Петра та Андрея і синів грому, що загриміли про духовне. Знайде митарів, – робить їх учнями і творить купцями душ. Свідок Матей, учора митар, а нині євангелист. Знайде завзятих гонителів, – перемінює їх ревність, і Савлів робить Павлами, настільки ревними в доброму, наскільки знайшов їх ревними у злому.

Апостоли стали говорити різними мовами, а не рідною, і, що особливо дивно, стали говорити не вивчавши їх. Це знак для невірних, а не для віруючих, і вінповинен був послужити як звинувачення невірних, написано ж: Чужими мовами й іншими устами я буду говорити до народу цього, та вони й так мене не послухають (1 Кор. 14, 21; див. Іс. 28, 11). ...кожний чув (Ді. 2, 6).

Зупинись тут на мить і подумай, бо слова Святого Писання тут можна розуміти двояко. Чи так чули, кожен у своїй мові, що, так би мовити, голос виходив із уст один (тобто свій, єврейський), а чути було різні голоси, з причини такого струсу в повітрі, або, точніше скажу, із одного голосу (тобто єврейського) походили різні голоси, що виражали те слово в різних мовах?

Або, слова: кожний чув, як вони говорили його мовою, можна розуміти так, щоб був у тому зміст: промовляли словами, які були своїми для слухаючих, а це значить – говорили чужими мовами. До останнього я більше схиляюся, тому що перше було би чудом, яке стосувалося б більше до слухачів, ніж до тих, що промовляли, а останнє прямо стосується до тих, що промовляли, яким і докоряють, що вони пʼяні, а із цього видно, що з допомогою Духа вони самі творили чуда у промовлянні голосів.

Правда, гідне хвали було і те старовинне розділення мов, коли будували стовп зі злим наміром та безбожно ті, що говорили однією мовою (що й нині сміють чинити деякі), бо однодушність, порушена різницею у мовах, знищила також і саму справу. Однак набагато більше гідне хвали розділення, чудесно звершене нині, бо, від єдиного Духа розлившись на багатьох, знову приводиться до однодушної згоди... Можна назвати прекрасним і те розділення, про яке говорить Давид: Знищ, Господи, розділи їхні язики (Пс. 55(54), 10). А за що? За те, що погибельні лише любиш речі, язику лукавий (Пс. 52(51), 6). Майже явно звинувачує тут Давид ті мови, які розділяють Божество. Однак досить про це, тим більше, що час уже мені розпустити зібрання, бо промова моя досить довга. А торжества ніколи не належить переривати, а завжди треба святкувати, нині навіть і тілесно, а згодом досконало духовно, коли чистіше і ясніше пізнаємо основи цього празника в самому Слові і Бозі і Господі нашому Ісусі Христі, з яким хай буде слава і честь Отцю зі Святим Духом нині і на віки віків. Амінь.

«ПРАЗНИКИ ЦЕРКОВНОГО РОКУ», Львів, Свічадо, 2013.