Проповідь Протоігумена в Другу Неділю Великого Посту 2014 р.

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Неділя, 16 березня 2014, 19:12; Перегляди: 2418

Проповідь, виголошена Протоігуменом Василіянської Провінції Святого Миколая в Україні, Отцем Павлом Райчинцем ЧСВВ, 16 березня 2014 р., під час Божественної Літургії в Храмі Свв. Апп. Петра і Павла у с. Нижні Ворота, Воловецького р-н., Закарпатської обл., в рамках вшанування 75-річчя Карпатської України.

Недільне Євангеліє: «Оздоровлення розслабленого» (Мр. 2, 1-12)

1. Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.

2. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом.

3. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо.

4. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений.

5. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: «Сину, відпускаються тобі твої гріхи».

6. А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі:

7. «І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?»

8. Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: «Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?

9. Що легше – сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?

10. Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, – мовить до розслабленого:

11. Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому».

12. Устав той – і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очах у всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: «Ніколи ми такого не бачили!»

Сьогодні, в Другу неділю Великого Посту, Святе Євангеліє розповідає нам «Історію про оздоровлення розслабленого».

В цій історії ми завжди переважно звертаємо увагу на те, чому Ісус сказав розслабленому, що йому прощаються гріхи? Адже розслабленого принесли до Ісуса для оздоровлення з фізичної хвороби, а Господь найперше оздоровив його з духовного розслаблення.

Однак в ті часи, коли сталася ця історія, люди були переконані, що гріх і хвороба взаємопов’язані між собою. «Якщо хтось страждає, значить він в чомусь згрішив», – так тоді вважали. У юдеїв навіть була приказка, що: «Жодна людина не була ще оздоровлена до того, як їй були прощені її гріхи». Адже хворий, в розумінні тогочасних людей, це був той, на кого гнівався Бог. І перш ніж оздоровитися з фізичної хвороби, потрібно було очиститися зі своїх гріхів.

Історія про оздоровлення розслабленого відбувалася в дуже незвичний спосіб. Розслаблений вважав, що для його оздоровлення потрібно щось прийняти, якийсь оздоровлюючий засіб. Також він вважав, що йому потрібний якийсь цілитель. А тому що він сам не міг ходити, для осягнення оздоровлення йому було необхідно, щоб хтось його до того цілителя відніс. Отже для виходу з того становища, в якому він знаходився, йому потрібно було багато осіб і засобів, яких він не мав.

Коли ж його, все ж таки, принесли до Ісуса і спустили через розібраний дах, тому що довкола був непрохідний натовп людей, Христос сказав розслабленому: «Відпускаються тобі твої гріхи».

Ісус не дав розслабленому жодного лікарства, не помазав його жодним оздоровчим засобом, навіть не доторкнувся до нього. Ісус, всього-на-всього, позбавив його гріхів, тобто звільнив його з внутрішнього тягаря.

Іншими словами, для того щоб оздоровитися, розслабленому треба було не приймати щось, а чогось позбуватися. Не здобувати якийсь стан, а звільнятися від того, що в ньому закоренилось.

Для нас ця історія повчальна тим, що ми також часто страждаємо від духовного і фізичного розслаблення. Наше життя подібне до того ліжка, до якого був прикутий євангельський розслаблений. І переважно ми вважаємо, що для того, аби піднестися з цього стану, нам щось для цього потрібне – якесь чудо з неба. Причину своїх нещасть і страждань ми бачимо в тому, що нам чогось не вистарчає в цьому житті. Ми думаємо, що якби у нас зʼявились бажані речі, засоби, можливості або особи, ми стали б щасливішими і здоровішими.

Насправді ж, причиною наших нещасть є те, що поневолює нас зсередини. Тому нам треба найперше не шукати оздоровлення від осягнення якоїсь речі чи особи, а звільнятися від своїх поневолень.

«Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому», – такими словами Ісус звернувся до немічного чоловіка. Це ліжко є символом наших привʼязань, які нас сковують і поневолюють. Якщо кожен з нас детальніше приглянеться до свого життя, то побачить, що таких поневолень у нас дуже багато. Ми приковані до цих поневолень, як розслаблений до свого ложа. І з часом ми так до цього звикаємо, що нам здається, ніби це і є справжнє життя. Кожен з нас з часом стає ось таким розслабленим, який вважає, що йому для виходу з цього стану потрібне якесь чудо від Бога. А життя наше перетворюється на ліжко для немічного.

Але й сьогодні ті слова Ісуса лунають до кожного з нас: «Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому». Адже життя людини має зовсім інше призначення, воно не є ліжком розслабленого. І дім людини – це свобода синів Божих, яка походить не ззовні, не від інших людей та посідання речей, а з серця людини.

Хвороба розслаблення сьогодні не така, як була колись. Сьогодні люди хворіють на інші духовні прояви. І поневолення сьогодні у нас відрізняються від тих, якими були поневолені в давнину. Але суть цієї хвороби така сама.

Ми страждаємо не від нестачі чогось або когось. Ми страждаємо від духовної забрудненості, яка заглушила життєдайність і красу нашої душі, і силу нашого серця.

Ми лежимо на ліжку нашого розслаблення і лише чекаємо, поки інші нам щось принесуть, або кудись понесуть нас самих.

Лише від інших ми чекаємо правди, справедливості, любові, жертовності, самопосвяти і відданості. І якщо цього не має, ми почуваємося нещасними. І кажемо, що якби у нас було те, або інше, ми були б щасливішими. І якби довкола нас були кращі люди – наші діти, друзі, близькі, знайомі і наші сімʼї, ми були б щасливішими.

Але Христос сьогодні каже насамперед кожному з нас: «Встань, візьми твоє ліжко і ходи».

Іншими словами Христос каже нам:

Встань, і сам будь справедливим.

Встань, і сам будь відданим іншим.

Не чекай допомоги лише від інших, а сам допоможи.

Не чекай, поки інші змінять цей світ, а сам починай його змінювати.

Не звинувачуй людей, що вони є причиною твоїх нещасть, а сам починай ощасливлювати твоїх ближніх.

Всім нам відомі слова Ісуса Христа про людську душу: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?» (Мт. 16, 26).

Ці слова говорять нам, що навіть цілий світ, з усім його багатством і величчю, не має такої ціни, як людська душа. І справжнім багатством людини, а також її щастям є не посідання цілого світу, а людська душа. Не може навіть цілий світ і його посідання та володіння ним, зробити людину щасливою. Щасливою людину може зробити тільки вона сама, коли матиме чисту і не поневолену душу.

Саме тому, що люди занапастили свої душі, вони шукають щастя у володінні світом та іншими людьми.

Ми не раз змушуємо інших, щоб вони нас ощасливлювали, задовольняли наші забаганки, виконували наші бажання.

Ми хочемо щоб навіть закони природи нам підпорядковувались.

Ми хочемо, щоб навіть Бог нас завжди вислуховував і давав нам те, чого ми просимо.

Але ми й так залишаємося нещасними і розслабленими, прикутими до ліжка як духовні інваліди. Тому що серця наші закоренілі в гріхах і узалежненнях.

Ми нещасні, тому що самі не здатні нести в цей світ та в людське життя, добро і мир, правду і любов.

Дуже часто сьогодні людина подібна на того євангельського розслабленого, який має лише своє ложе. Все багатство і щастя людини сьогодні походить не з неї самої, а від інших людей і посідання речей. Коли все це зникає, багата і велична людина одразу перетворюється в немічного розслабленого.

Тому вже сьогодні вставаймо з тих своїх ліжок духовного розслаблення. І памʼятаймо, що наше оздоровлення ніколи не прийде ззовні, а ми самі повинні його розпочати.

Ось ми прийшли сьогодні до церкви, щоб щось отримати від Бога, а Він каже кожному з нас:

«Вставай, і ходи…»,

«Починай діяти, починай жити, починай творити добро…»

Нехай Господь допоможе нам своєю Божественною силою, бути носіями Правди, Добра і Миру в цьому світі, і вільними від усяких духовних кайдан та поневолень.

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен

Провінції Св. Миколая в Україні