Проповідь Протоігумена Отця Павла Райчинця ЧСВВ в Ужгородському кафедральному соборі

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Неділя, 23 лютого 2014, 15:55; Перегляди: 1809

Проповідь, виголошена Протоігуменом Василіянської Провінції Святого Миколая в Україні, Впр. о. Павлом Райчинцем ЧСВВ, в Греко-католицькому Кафедральному Соборі в м. Ужгороді, під час Божественної Літургії за мир і справедливість в Україні, у Мʼясопусну Неділю, дня 23 лютого 2014 року Божого.

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД МАТЕЯ: 25, 31-46.

31. Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави.

32. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів;

33. і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч.

34. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу.

35. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли;

36. нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене.

37. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли?

38. Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули?

39. Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе?

40. А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили.

41. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його;

42. бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли;

43. був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене.

44. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили?

45. А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили.

46. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри у Христі!

Сьогодні, Церква подає нам для роздумів розповідь Ісуса Христа про «Загальний суд», який відбудеться наприкінці світу.

«Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу». Такі слова скаже Христос усім тим, що відкликалися на потреби своїх ближніх. «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили», – каже Христос.

Але як ми чули з Євангелія, Він також скаже і ці слова: «Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його… Бо те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили».

Слухаючи цю євангельську розповідь, про суд, який відбудеться вкінці світу, не складно зауважити, що цей суд вже почався. Адже ми вже живемо і робимо, або не робимо якість вчинки. Ми вже живемо серед людей, кожна з яких є братом і сестрою Христа.

Ми вже сьогодні є із-за своїх вчинків: деколи благословенними Отця Небесного, яким приготоване Царство, а інколи ми є прокляті, місце яких у вічному вогні.

Саме тому Христос також казав, що: «Царстово Боже є між вами» (Лк. 17, 21).

Царство Боже вже почалось у наших вчинках, у нашому житті. Для кожної людини, Царство Боже починається з початком її життя. І якраз кожна людина, своїми звичайними або незвичайними вчинками, визначає, чи вона заслуговує на те Царство, чи може заслуговує на вогонь вічний.

Що ми робимо, або не робимо, усе це стосується не лише людей які нас оточують, а стосується також і самого Ісуса Христа, який у кожному з нас живе. Тому суд, про який розповідає нам сьогодні Ісус Христос, не знаходиться десь на протилежній стороні нашого життя, а скритий в нас самих. В міру того, як ми живемо і поступаємо, в наших душах відбувається також процес того суду, який описаний в Євангелії.

За кожний наш, навіть найменший добрий вчинок, який ми робимо, Ісус звертається до нас в нашому серці словами: «Прийди благословенний / благословенна Отця мого, бо все що ти зробив доброго, ти зробив це для мене». Так само після кожного нашого поганого вчинку, диявол називає нас «своїми благословенними» і вічний вогонь представляє нам, як якесь блаженство.

«Господи, коли ми бачили тебе голодними і спрагненим, коли ми бачили тебе чужинцем і нагим, коли ми бачили тебе недужим і в тюрмі?» – Ці запитання будуть ставити люди Ісусові вкінці світу на загальному суді. Але Господь, розповідаючи нам про цей суд, заохочує нас вже сьогодні поставити ці запитання.

Ось ми прожили вчорашній день і перед тим багато таких самих днів ми прожили, і сьогодні вже навіть деколи не памʼятаємо подробиць тих прожитих днів. Але протягом тих днів, довкола нас відбувались якісь події, довкола нас були якісь люди, або близькі або далекі. Довкола нас були якісь потреби, більші або менші. Проаналізуймо, як ми поставилися до того всього, що нас оточувало і що довкола нас відбувалось.

Комусь ми зробили щось добре, від щирого серця. Іншому ми можливо відмовили у допомозі. Ще на когось не звернули увагу або проявили до нього байдужість.

Про когось ми погано подумали, іншого можливо проклинали, або благословили. Когось ми можливо навіть втратили назавжди. Когось ми полюбили, а когось зненавиділи.

Отож довкола нас відбувається дуже багато всього. Це події: світлі і трагічні. Це вимоги: прості і ризиковані. Це люди: близькі нашому серцю і навіть вороги. І серед цього всього живе кожен з нас, а у всьому тому, що є довкола нас – непомітний для нас Бог. І подібно, як той загальний суд, хоч і відбудеться наприкінці світу, але одночасно він вже почався в душі кожного з нас, так само і Бог – хоч зустріч з ним віч-на-віч відбудеться наприкінці світу, однак ця зустріч вже почалася в душі кожного з нас. Ми вже стикаємося з Богом у щоденних подіях і через звичайних людей. Між нами і Богом вже сьогодні існує співвідношення через наші особисті вчинки.

Тому не варто боятися того, – як ми його називаємо, – «страшного суду». Але варто дбати про те, щоб вже сьогодні в душі ми були гідні називатися Благословенними Отця Небесного. Треба боятися не того, що можливо буде колись, а того, що є вже зараз в кожному з нас. Адже саме наш теперішній внутрішній стан визначає, яким буде наше майбутнє: благословенне в Царстві, або прокляте у вогні пекельному.

Сьогодні, на реальних прикладах, які нажаль є дуже трагічними, ми маємо змогу зауважити, якими засліпленими можуть бути люди. Із-за цього засліплення, люди вбивають тих найменших братів і сестер Христа, а через це вбивають і самого Бога. Також ми зауважуємо, як люди бувають нездатними розрізними, що є добром, а що є злом. Сьогодні багато хто із непохитною впевненістю щось захищає, а щось засуджує. І кожна сторона вважає, що вона права. Але тільки Бог виявляє, що є добрим, а що є злим. Тільки Він, подібно як на тому загальному суді, показує нам вже сьогодні, де є правда, а де є брехня.

Тому сьогоднішня євангельська розповідь є дуже важливою для нас. Вона спонукає нас вже сьогодні шукати відповіді на ті важливі питання, які постануть перед нами на Божому суді:

«Коли ми нагодували голодного Бога в своєму житті, або Його не нагодували?»

«Коли ми напоїли спраглого Христа, або його не напоїли?»

«Коли ми прийняли Бога, як подорожнього і чужинця, або Його прогнали від себе?»

«Коли ми відвідали і допомогли недужому Ісусу і прийшли до Нього в тюрму?»

«Господи, коли ми бачили Тебе, і Тобі не допомогли?» – Це питання, яке постане не лише в кінці світу. Це питання вже сьогодні постає і вимагає від нас відповіді. Адже Бог вже сьогодні є біля нас, як подорожній, як чужинець, як голодний і спраглий, як хворий і вʼязень.

Переважно люди вважають, що Бог є там, де є щастя і радість, де є мир і добробут. Але в сьогоднішній розповіді Ісус перераховує такі стани життя, які важко назвати щасливими: голод, спрага, нагота і відчуження, хвороба і увʼязнення. В цих життєвих станах також є Бог.

Сьогодні цей Бог є також в тілах убитих синів, яких матері тримають з плачем і болем на своїх руках. Тому що Христос сам був мертвий на руках у своєї Матері.

Ми не можемо не бачити Бога в стражданнях, в горю і смерті, які є довкола нас. Якщо нам здається, що у всьому цьому Бога немає, то це тільки із-за того, що ми не хочемо вийти Йому на зустріч. Не хочемо допомогти нужденній і прибитій горем людині. Не хочемо нагодувати голодного і полікувати хворого. Не хочемо ходити до увʼязненого і віддати свій одяг нагому. Ось чому ми переконані, що Бога в стражданнях немає.

Крім того, Бог також живе і в кожному з нас. Чи задумувались ми, як живеться Богу в нашій душі? Як почувається Бог перебуваючи в нас, коли ми безсердечні до своїх ближніх, або байдужі до людського горя?

Тому нам треба також запитувати себе не лише про те, коли ми бачили Бога в своєму житті і йому допомогли або не допомогли. Ми повинні також запитувати себе, коли ми не послухали Божого голосу, який промовляв в нашому сумлінні. Ми повинні запитувати себе, коли ми не вчинили те, до чого закликав нас Бог в нашому серці.

Запитаймо себе, наскільки ми дбаємо про чистоту своєї душі, в якій живе Бог? Запитаймо себе, чи не страждає Бог в нашій душі із-за нас самих? Чи не засягали ми на життя Бога в нашому серці? Чи не вбивали ми Його в нашій душі?

Одного разу Ісус сказав таку закономірність: «Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – плодів добрих» (Мт. 7, 18).

Отож дбаймо, щоб дерево Божого життя в нас розросталося і пронизувало наші немічні істоти. Тоді і вчинки наші будуть добрими і ми ніколи не знехтуємо потребуючим Ісусом, який проходитиме біля нас в наших ближніх. І успадкуємо Царство приготоване нам від створення світу.

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен Провінції Св. Миколая в Україні