Проповідь Протоігумена о. Павла Райчинця ЧСВВ в Неділю про Закхея

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Неділя, 02 лютого 2014, 13:19; Перегляди: 2265

Проповідь, виголошена Протоігуменом Василіянської Провінції Святого Миколая в Україні, отцем Павлом Райчинцем ЧСВВ, в монастирському храмі в Малому Березному, під час Божественної Літургії в «Неділю про Закхея», дня 2 лютого 2014 року Божого.

Євангеліє від Луки: «Ісус у Закхея» ‒ 19, 1-10.

1. Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто).

2. А був там чоловік, Закхей на ім’я; він був головою над митарями й був багатий.

3. Він бажав бачити Ісуса, хто він такий, але не міг із-за народу, бо був малого зросту.

4. Побіг він наперед, виліз на сикомор, щоб подивитися на нього, бо Ісус мав проходити тудою.

5. Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: „Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі”.

6. І зліз той швидко і прийняв його радо.

7. Всі, бачивши те, заходилися нарікати та й казали: До чоловіка грішника зайшов у гостину.

8. А Закхей устав і до Господа промовив: „Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо”.

9. Ісус сказав до нього: „Сьогодні на цей дім зійшло спасіння, бо й він син Авраама.

10. Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло”.

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

Сьогодні Церква подає нам для роздумів євангельську історію про митаря Закхея, який захотів побачити на власні очі Ісуса Христа. Як розповідається в Євангелії, Закхей із-за свого малого зросту, навіть виліз для цього на дерево біля дороги, де мав проходити Ісус.

Однак Христос, дав відповідь Закхею на це його бажання, що прагненням Бога є не те, аби люди на Нього дивилися здалека, але щоб приймали Бога у своєму домі, в домі свого серця.

В нашому світі, таке бажання Закхея з’являється в багатьох людях по відношенню до Бога і до Божих речей, а також по відношенню до людських і Божих цінностей. Ми докладаємо багато сил для того, щоб бачити довкола себе щось добре, із-за чого наше життя ставало б кращим. Ми вилазимо на духовне дерево нашого життя, яке складається з труднощів і зусиль, вважаючи, що подолавши цю висоту, довкола нас з’явиться те, чого ми прагнемо.

Дерево, на яке виліз Закхей, символізує наш шлях до осягнення бажаної цілі. Людина вважає, що досягнути чогось можна лише подолавши якусь життєву дорогу, пройшовши який життєвий шлях, поконавши якусь перешкоду.

Кожен з нас, аби досягнути чогось, мусить щось для цього зробити, щось перебороти, кудись дійти. Це ‒ «закхеєве дерево» кожного з нас. Вилізши на це дерево, ми очікуємо, що побачимо бажаний результат, побачимо з цього дерева осягнуту ціль. Так воно переважно і стається ‒ після наших зусиль, ми щось осягаємо і бачимо це на власні очі.

Однак духовна наука сьогоднішнього Євангелія набагато глибша. Христос, подібно як і Закхею, звертає нам увагу, що часто ми осягаємо цілі, які знаходяться поза нами, а не в нас самих.

Ми хочемо бачити Бога в своєму житті, не маючи Його в своєму серці.

Хочемо, аби в нашому житті панували справедливість і мир, але самі часто буваємо несправедливими і без миру в своєму серці.

Ми хочемо злагоди в нашому суспільстві, але часто не маємо злагоди в наших родинах і самі часто є носіями ворожнечі по відношенню до наших ближніх.

Сьогодні хтось з нас лише почав вилазити на своє життєве дерево, подібно як Закхей, інші вже можливо знаходяться на половині дерева, а дехто милується краєвидом своїх осягнутих цілей з вершини власного дерева.

Однак де б ми сьогодні не були і яких би успіхів ми не осягнули, Ісус знаходиться у підніжжя нашого життєвого дерева і звертається до нас словами, які ми чули в Євангелії:

«Притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоєму домі».

В Євангелії показано, що правдивим щастям і справжнім осягненням цілі для Закхея, було не тільки, ‒ як він вважав, ‒ побачити Ісуса. По-справжньому щасливим Закхей став, прийнявши Ісуса в своєму домі, а також, ‒ що є найголовнішим, ‒ прийняв Його до свого серця.

Ця євангельська мудрість звернена також до кожного з нас.

Осягнувши наші цілі, якими б високими вони не були, ми зауважуємо, що вони часто не дають нам того, чого ми очікували від них. Крім того, багато чого осягаючи, ми не раз багато чого втрачаємо. Задумаймося сьогодні, чи причиною цього часом не є помилкове уявлення Закхея, яке присутнє також і в цьогочасних уявленнях?

Метою людини повинно бути не шукання можливості побачити Бога, а пряме запрошення скероване до Бога, щоб Він увійшов в саме життя людини, в її рідний дім і в її серце.

Подібної закономірності людина повинна дотримуватися по відношенню до будь-якої іншої своєї мети:

Не шукай справедливості довкола себе, поки її не знайдеш в самому собі.

Не шукай миру у своєму світі, поки він не запанує в твоєму серці.

Ніколи ти не побачиш Бога, навіть з найвищого дерева, поки Він не з’явиться в твоїй душі.

Ніколи, ні в чому і ні в кому ти не знайдеш щастя, поки сам не станеш джерелом щастя.

Яку б вершину ти не осягнув в своєму житті, вона виявиться ілюзією, оманою, і тобі з тої вершини прийдеться спускатися в низ, поки духовно і морально високим не станеш ти сам, твоє серце і твій розум.

«Притьмом злізай…». Зауважмо, що ці слова Ісуса, не були для Закхея якимось розчаруванням. Будучи малого росту, для нього єдиною можливістю побачити Ісуса, було вилізти на дерево, адже біля цього Вчителя з Назарету завжди був цілий натовп людей. Але Закхей навіть не звернув увагу на марність тих своїх зусиль, яких він доклав. В Євангелії розповідається, що почувши ці слова Ісуса, він «зліз швидко і прийняв його радо».

Подібно і ми, осягнувши вже багато чого, або знаходячись на дорозі до осягнення своїх життєвих вершин, не будьмо розчарованими євангельським закликом: «Притьмом злізай…». Господь цінує будь-яке наше зусилля і навіть найменшу боротьбу, яку ми ведемо за свої ідеали. Однак джерелом цієї боротьби за Добро, повинні бути не зовнішні причини, а наше серце. І вінцем кожної нашої справи повинен бути головний мешканець нашого серця ‒ Христос.

«Сьогодні на цей дім зійшло спасіння», ‒ сказав Ісус в домі Закхея.

Спасіння це зійшло на Закхея не на дереві, на яке він виліз, щоб побачити Христа і не в його роботі, яку він напевно сумлінно виконував. Спасіння на Закхея зійшло, коли він прийняв Ісуса в своєму рідному домі, і коли прийняв його в своїй душі.

Слухаючи самого Закхея, як він заявляв, що надолужить усім, кого скривдив, ми можемо зауважити, що саме це було найвищою вершиною, яку він нарешті почав осягати. Вершиною цією було те, що він сам почав змінюватися. Вершиною стало те, що він не лише хотів бачити свою ціль, а помістив свою ціль в самому собі.

Одного разу Ісус Христос сказав, усім нам знайомі слова:

«Яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?» (Мр. 8, 36-37).

Якраз ці слова допомагають нам краще зрозуміти євангельське повчання, яке міститься в історії про Закхея. І ми можемо поставити сьогодні подібні запитання:

Яка користь Закхею бачити Ісуса, не прийнявши Його у своєму домі?

Яка користь Закхею захоплюватися особою Ісуса і вірити в чуда, які Він робить, не маючи цього Ісуса в своїй душі?

Яка користь Закхею бачити на власні очі чудодійну силу Христа в цьому світі, не ставши самому «чудом Ісуса»?

Яка користь Закхею бачити спасіння цілого світу, здійснене Христом, не зазнавши самому спасіння Божого в своєму серці?

І для нас, яка сьогодні користь вірити в Бога, і бачити, як Божі цінності панують в нашому світі, якщо ми не будемо мати Бога в своєму серці?

Для нас насправді не вартує нічого й цілий світ, якщо цей світ не починається від нас самих, від нашої духовної домівки. Будь-які цінності і навіть найбільша велич, не мають для нас жодної вартості, якщо в центрі цього всього немає нашої душі, і Бога в цій душі.

Отож, «злізаймо притьмом», бо те, що дійсно цінним є для нас, чекає нас на порозі нашого серця, на порозі нас самих, а не на вершинах, що знаходяться поза нами.

Повертаймося сьогодні з церкви до своїх родинних домів, не просто побачивши Ісуса, а вже разом з Ним, який сьогодні має бути в наших домах.

Нехай Христос стане не лише гостем в нашому житті, але найближчим і найріднішим. Нехай він стане «серцем наших домів» і «нашим особистим серцем».

Малий Березний

02.02.2014 р. Б.

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен Провінції Св. Миколая