о. Діонізій Дребітко ЧСВВ на Господньому святі

Деталі

Категорія: РІК НОВОМУЧЕНИКІВ ХХ ст. - 2016

Опубліковано: Понеділок, 05 вересня 2016, 16:48

Автор: Адміністратор

Перегляди: 2892

Стаття про о. Діонізія Дребітка ЧСВВ (1911-1976), присвячена 300-літньому ювілею Боронявського монастиря Отців Василіян.

Не бійся! Нехай не опадають у тебе руки!

Господь буде веселитися тобою під час свята (див. Соф 3,16-18)

Уяви собі, любий читачу, ігумена монастиря, котрий стоїть на порозі ювілею свого монастиря… Ти, якщо любиш прощі і ходиш на Відпусти до святинь Василіянських монастирів, знаєш, що він приготовлятиме відпустове місце з прибраним Престолом на дворі біля каплиці, бо ж дуже багато людей прийде, покличе єпископа, щоб у більшій мірі показати повноту Церкви Христової у своїм краю, покличе пресвітерів, щоби висповідати усіх бажаючих – буде Служба Божа і багато причасників як кульмінація усього, а потім гостина, щоб не охляли прочани у дорозі додому (див. Мт 15,32).

Отець Діонізій ДРЕБІТКО ЧСВВ, ігумен Боронявський, напередодні Великого Ювілею 250-ліття свого монастиря встиг повернутися уже з другого заслання.

Але почнімо від першого радянського арешту та заслання 1951-1955 рр. Сталося більше, аніж сподівалося. Органи МГБ СРСР (Министерство госбезопасности – рос.), того не усвідомлюючи, часто під грифом «секретно», залишили нам додаткові свідчення праведності і факти зі життя ісповідника віри о. Діонізія. Дмитро ДРЕБІТКО, син Василя та Анни, народився 31 жовтня 1911 р. у м. Свалява-Бистрий. У 1927 році, після закінчення восьмирічної школи, молодий Дмитро вступив до Чину Святого Василія Великого у Мукачівський монастир, де відбув вступне випробовування протягом двох років, обравши монаше ім’я Діонізій. З 1930 р. по 1932 р. навчався у Василіянському монастирі в с. Лаврів, Самбірського району. А опісля, був переведений на подальше навчання до монастиря у м. Добромиль. У 1933-37 роках, брат Діонізій виконував монаше служіння в Ужгородському монастирі і продовжував богословські студії. Пресвітерські свячення о. Діонізій отримав у 1937 році, з рук Преосвященного єпископа Олександра СТОЙКИ.

1950 р. після ліквідації останнього василіянського монастиря у Імстичеві о. Діонізій повернувся до Сваляви, працював на ліспромхозі, де його 29 січня 1951 р. арештовано. Почався «процес». Висунуто таке звинувачення:

Будучи ігуменом уніатського монастиря ордену Василіян в с. Боронява, систематично виступав у церкві перед віруючими з проповідями антирадянського змісту, в яких восхваляв фашистський окупаційний режим, клеветав на комуністичну партію і Радянський союз, а також призивав населення оказувати допомогу мадярсько-фашистській армії у війні проти СРСР. Після визволення території Закарпаття від мадярських фашистських загарбників і возз’єднання з Радянською Україною проводить серед населення антирадянську агітацію, направлену проти міроприємств радянської влади на Закарпатті. (не цитата, а переклад і стислий переказ – о. Н. )

Як велося слідство, допити з вибиванням «зізнання», про це ми знаємо, і у випадку з о. ДРЕБІТКОМ можемо здогадуватися. О. Діонізій захищався і частково визнавав «вину», але за принципом: аби іншим не зашкодити, а щодо себе – хай ся діє Божа Воля.

Пригадує, що радив людям інколи коритися угорським властям, аби чого гіршого не сталося. У часі угорсько-радянської війни молився за полеглих закарпатських воїнів, і за перемогу справедливого та довготривалого миру. На Службах Божих молився, виголошуючи єктенію, щоби Господь Бог сохранив від міжусобної брані. Припускає, що якщо «винен», то хіба у тому, що колишні його парафіяни, які свідчать проти нього, тоді вважали були, що вони моляться за побіду угорської армії над радянською. Визнає, що будучи ігуменом послуговувався працею трудящихся селян, котрі обробляли монастирські землі, але ж віддавав їм третину, а інколи половину, врожаю так, як наперед домовлялися. У часі радянської влади на Закарпатті закликав людей, щоби залишалися у тій вірі, в котрій народилися, тобто у греко-католицькій, аж до смерті, бо вона правдива. Пояснював людям, що вони і без священика можуть своїх дітей хрестити, вінчати, а померлих хоронити. У Літургіях сам молився за Папу Римського і закликав людей за нього молитися. У церкві навчав дітей катехизму про Божі і Церковні заповіді, про Сповідь і Причастя. Говорив про Суд Божий. За власною ініціативою написав Обіт вірності Папі Римському у справах віри, який склав ще у 1936 році і його при собі беріг з наміром, що допоки буде в монастирі, буде його триматися-виконувати. (не цитата, а переклад і стислий переказ – о. Н. )

Тепер усім зрозуміло, що було судилище формальне, стояло завдання перед органами МГБ засудити, а допити і факти для вигляду солідності процесу припасувати. До речі, у допитах більше цікавилися знайомствами з іншими священиками, шукаючи і на них «компромат». Чи може бути пособником мадярської влади той, кого мадяри два рази затримували за те, що заступався за своїх парафіян, а за третім разом його арештували та ізолювали як противника Корони св. Іштвана?

12 квітня 1951 р. Закарпатський обласний суд засудив о. Діонізія ДРЕБІТКА ЧСВВ:

• По ст. 54-4 КК СРСР – надання допомоги міжнародній буржуазії: позбавлення волі на строк не менш як 3 роки, з конфіскацією всього або частини майна, аж до вищого заходу соціального захисту – розстрілу;
• і по ст. 54-13 КК СРСР – активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни: розстріл або оголошення ворогом трудящих з конфіскацією майна і з позбавленням громадянства;
• з приміненням Указу від 26.V.47 р. «Про відміну смертної кари» до 25 років арешту в исправительно-трудовом лагере з конфіскацією майна і поразкою прав строком на 5 років.

Ув’язнення відбував у таборах ГУЛАГу м. Норільск.

Яке майно міг мати той, хто з 16 літ став монахом? Св. Василій Великий жив і вчив, що майно дочасне має бути спільним, як є одним серцем і однією душею християнська спільнота, бо так описано у Діяннях Апостолів (див. Ді 4,32), а розпоряджатися дочасними благами має настоятель відповідно до потреб і служіння кожного. На суді у останньому слові, це було одне єдине речення, отець повівся так, як у Богонатхненному Писанні навчився – по-ігуменському розпорядився:

Одяг, велосипед і одно пальто залишити його пристарілій мамі.

Вирок давній, як давнє християнство. У Малій Азії були християни-скитальці. Їхнє життя було опозицією до безбожної імперії. Оскільки приватна власність була ознакою римського громадянина, то його конфіскація і вигнання трактувалися як замінник смертної кари (див. Єв 10,34). Були і монахи-скитальці, які самі добровільно ставали такими, щоби бути в опозиції до нехристиянського суспільного устрою. Отець наш Діонізій вважав за краще громадянство Неба, ніж дочасну вигоду, тому не піддавався на улесливі і вигідні пропозиції безбожників.

У березні 1955 р. прокурор УРСР просить пом’якшити міру покарання з огляду на те, що ДРЕБІТКО не був громадянином СРСР, коли займався антирадянською діяльністю, і ще тому, що походить зі сім’ї трудящихся селян і раніше несудимий. Суд частково задовільний дане клопотання, зменшивши термін ув’язнення до 10 років.

15 жовтня 1955 р. о. Діонізій був звільнений, але повернувся на Закарпаття 12 січня 1956 р. (Документів щодо звільнення у кримінальній справі від 1951 р. нема – о. Н.).

11 травня 1990 р. вирок суду від 1951 р. і ухвалу суду від 1955 р. скасовано, а кримінальну справу за ст. ст. 54-4 і 54-13 КК СРСР закрито. Отець Діонізій ДРЕБІТКО ЧСВВ реабілітований. (Потім були ще арешти і ув’язнення, але про це при іншій нагоді – о. Н.).

26 липня 1976 р. о. Діонізій упокоївся у Господі у м. Свалява, на 65-му році життя, 49-му монашого покликання, 40-му священнослужіння.

Ісус Христос про Себе сказав: «Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе» (Йо 12,24). Така сама участь вірних християн: не зневірятися, коли не видно плодів своїх трудів, бо ми ще не впали в землю; а все що маємо, то досягли завдяки трудам тих, хто трудився перед нами і вже впав у землю (див. Йо 4,38; 1 Кор 3).

Ювілей 300-ліття Боронявського василіянського монастиря відбувся завдяки тим, хто прикладався до його організації, але став можливим завдяки іншим людям. Про одного з них нинішня розповідь.

На Службі Божій з нагоди Ювілею у Бороняві 2 серпня 2016 р. єп. Мілан на проповіді говорив про працю на землі як гідність християнина і громадянина. Диякон Петро ЧСВВ, котрий був з єп. Василем ТУЧАПЦЕМ ЧСВВ, виголошував єктенії «за Франциска Папу Римського, за богобережений народ наш, за правління і за все військо» і всі розуміють тепер, за кого конкретно молимося. Багато людей, усі бажаючі, висповідалися і причастилися Тіла і Крови Христової. Співали многоліття Папі Римському.

Богові хай буде подяка, що винагороджує терпіння праведного ісповідника віри о. Діонізія і дає нам тут на заході України тривалий мир, щоб ми Його славили великою громадою Його вірних.

о. Никанор СИТАР ЧСВВ

• Наступна >