«Вознесіння Господнє»
- Деталі
- Категорія: ЦЕРКОВНІ ПРАЗНИКИ
- Опубліковано: Вівторок, 14 квітня 2015, 21:03
- Автор: Адміністратор
- Перегляди: 7283
Господь Ісус Христос покинув зі своїми учнями І Єрусалим і через Витанію (див. Лк. 24, 50) пішов з ними на Оливну гору.
Оливна, або Єлеонська, гора, названа так від оливних дерев, якими вона ще й нині значною мірою вкрита, лежить на схід від Єрусалиму, поблизу (чверть години ходи) від міста. З цією святою горою повʼязано багато священних, євангельських споминів і передань! Ще у Старому Завіті, за пʼять століть до приходу Месії, пророк Захарія провістив, що Його ноги того дня стануть на горі Оливній, що проти Єрусалиму на схід сонця (Зах. 14, 4).
І справді, Господь Ісус Христос, під час свого земного життя, часто освячував ту гору своїми святими стопами. Недалеко від Оливної гори лежала Витанія, де жив Христовий друг Лазар і його побожні сестри Марта і Марія. Колись те сільце, що ховалося в тіні оливних, фігових і мигдалевих дерев, було приємним місцем відпочинку по дорозі із Єрихону. Спаситель любив затриматися у Витанії, де побожна родина Лазаря завжди з любовʼю і відданістю віддавала Йому свій дім до Його послуг. У західній частині Оливної гори містилася Гетсиманія і сад, званий Гетсиманським, де Господь часто усамітнювався для молитви і розмови зі своїми вибраними учнями.
Тут, на горі, звідки через Йосафатову долину відкривався величний вид на святе місто і його розкішний храм, Він сидів зі своїми учнями, коли говорив про зруйнування Єрусалиму і про свій другий прихід (див. Мт. 24; Мр. 13). Тут Господь навчив своїх учнів молитви «Отче наш». З південно-східного боку підніжжя гори лежить Витанія, звідки Господь розпочав свій урочистий вʼїзд у Єрусалим (див. Мт. 21, 1; Лк. 19, 29).
На середині дороги, що піднімається вгору, серед оливних дерев є місце, де Господь плакав над Єрусалимом під час свого урочистого вʼїзду. Сюди, в Гетсиманський сад, Він зі своїми учнями пішов після Тайної вечері. Тут Він молився, щоб віддалити від себе чашу страждань, і тут Юда підступним поцілунком передав Його в руки юдейських первосвящеників. Та не лишень Ісус Христос, але і Його преблагословенна Мати любила Оливну гору. Поблизу Гетсиманського саду ще й досі показують білий камінь, на якому, за переданням, любила відпочивати Божа Матір, коли, живучи на Сіоні, в домі Йоана Богослова, приходила на цю гору, де все нагадувало їй про Божественного Сина. Тут Вона стояла, як свідчить передання, тоді, коли єврейське зборище каменувало архидиякона Стефана і скріплювала мученика своєю всесильною молитвою. Тут показують камінь, де, згідно з переданням, стояв апостол Тома, коли, після свого успення, Богородиця, Цариця небесна, зволила явитися йому і кинула свій дівствений пояс. На цій горі також є гробниці Йосифа, Йоакима й Анни та гробниці пророків.
Господь наш Ісус Христос привів своїх учнів на саму вершину Оливної гори на сороковий день після свого воскресіння. І Він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як Він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо (Лк. 24, 50-51).
Величне видовище славного вознесіння Господнього сповнило апостолів якимсь піднесеним зачудуванням і вони з жалем дивились, як Він чудесною силою піднявся з землі, поволі віддаляючись від них і возносячись на небо, поки врешті-решт хмара Його взяла з-перед очей їхніх (Ді. 1, 9).
Хоч апостоли могли вже звикнути до чудесних несподіванок, бо Господь Христос після свого воскресіння не раз являвся їм і ставав невидимим, та все-таки тепер, покидаючи їх на Оливній горі, Він не просто віддалявся або став невидимим, а видимо возносився вище від хмар, і тільки згодом, через велику відстань, перестав бути для них видимим, – цей новий спосіб Його відходу видався їм, звиклим до чуд, незвичайним, досі ще не баченим. Вони зрозуміли, що прийшла хвилина, коли повчальні бесіди з Ним, Його радісні відвідини і стосунки з Його прославленим Богочоловіцтвом припиняються назавжди; лиш тепер вони зрозуміли значення Його слів, які їм переказала Марія Магдалина: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого (Йо. 20, 17). І коли руки й голос не могли вже сягнути Вознеслого, вони й далі проводжали Його поглядом, немовби хотіли Його втримати. ...дивилися пильно на небо, коли Він відходив (Ді. 1, 10).
«О, якого ж то видовища удостоїлись вони! – говорить св. Йоан Золотоустий. – Вони не бачили, коли Він воскрес, але бачили Його вознесіння. Воскресення вони побачили кінець, та не виділи початку; а вознесіння побачили початок, але не виділи кінця. Зайве було бачити початок воскресіння, коли був присутній сам Воскреслий і коли порожній гріб свідчив, що Його там нема; а що сталося після вознесіння, то треба було дізнатись із слова. Оскільки погляд очей не міг проникнути у висоту і показати, чи Він справді вознісся на небо, чи тільки немовби на небо, то дивись, що діється. Що це був саме Ісус, вони знали із того, що Він говорив з ними, – бо очима, через велику відстань, вони вже не могли розпізнати Його; а те, що Він возноситься на небо, їм пояснили самі ангели. А для чого ж хмара Його взяла? Це служить знаком, що Він вознісся на небо. Не вогонь, не колісниця вогненна, як було з Іллею, а хмара Його взяла – це було символом неба. Так і пророк говорить: Із хмар собі робиш колісницю (Пс. 104(103), 3), – хоч цей фрагмент стосується до Отця. Тому вислів «із хмар» означає символ Божественної сили, бо тут годі представити жодну іншу силу. Послухай іще слова іншого пророка: Ось Господь вершником на легкій хмарі входить (Іс. 19, 1)».
Передання оповідає, що Ісус залишив глибокі сліди своїх стіп на Оливній горі у тому місці, де стояв востаннє і з якого вознісся на небо; ще тепер видно ті сліди, навіть попри те, що християни у всі віки забирали землю з того місця.
«Там видно, – говорить св. Августин, – сліди Його стіп, ті сліди почитають у місці, де стояли востаннє Його Пречисті ноги, і з якого піднявся в повітря і вознісся на небо».
Цариця Олена згодом звела на Оливній горі величний храм; однак місця, яке мало сліди стіп Ісуса, не можна було покрити; якась невидима сила відкидала все, що там ставили, і здавалось, що земля не хоче нічого прийняти на місце, де востаннє стояли Пречисті ноги Спасителя і з якого Він вознісся на небо. Св. Єронім додає, що коли хотіли закінчити склепіння того храму, місце, яке підносилося прямо над слідами стіп Ісуса Христа, також неможливо було покрити; тому треба було залишити відкритим те місце, з якого Спаситель вознісся на небо. Це чудо припинилося щойно тоді, коли храм зруйнували сарацини. Тепер на тому місці стоїть мечеть (дім молитви мусульман), всередині якого міститься малий шматок скали, оправлений у мармур; на ньому, згідно з переданням, є відбиток лівої стопи Ісуса; камінь зі слідом правої стопи перенесено в інше місце.
Засмучені Христові учні все ще продовжували дивитися туди, де зник їх Учитель – Господь Ісус, як явилися їм два ангели в білих одежах і, втішаючи їх, сказали: Мужі галилейські! Чого стоїте, дивлячись на небо? Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як Його ви бачили відходячого на небо (Ді. 1, 11).
З якою метою ангели сказали це? Хіба учні не мали очей? Хіба вони не бачили, що діється? Чи не сказав євангелист, що коли вони дивились, знявся угору (Ді. 1, 9)? Чому тоді явилися ангели, повчаючи їх, що Христос вознісся на небо?
«З двох причин, – відповідає св. Йоан Золотоустий, – а саме: по-перше, тому що розлука з Христом завжди сповнювала учнів смутком; а коли вона сповнювала їх смутком, послухай, що Він казав їм: Тепер же я іду до Того, хто послав мене, – і жаден з вас мене не питає: Куди йдеш.? Та що я вам це сказав, то серце ваше смутку сповнилося (Йо. 16, 5-6). Якщо нам не легко дається переносити розлуку з приятелями і нашими родичами, то хіба учні, бачачи Спасителя, як Він, їх чоловіколюбний, лагідний і добрий учитель та опікун, розлучався з ними, могли не смутитися? Тому і явився ангел, втішаючи їх у смутку через відхід Господа вісткою про Його другий прихід: Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде (Ді. 1, 11). Ви засмутилися, каже він, що Христос вознісся? Не сумуйте: Він знову прийде. Щоб вони не зробили того, що вчинив Єлисей, який, побачивши свого учителя взятим на небо, вхопив свою одежу й роздер надвоє (2 Цар. 2, 12), – бо ніхто не явився йому і не сказав, що Ілля прийде знову, – щоб і вони не вчинили так само, тому явились ангели, втішаючи їх у смутку. Це перша причина обʼявлення ангелів.
Не менше важлива і друга причина, задля якої ангел додав: взятий на небо. Яка же це причина? Христос вознісся на небо. Велика відстань між землею інебом, тому сила зору не могла спостерігати за тілом, яке возносилося до небес, але як птаха, піднімаючись у висоту, чим вище підноситься, тим більше ховається від нашого зору, так само й тіло Христове, чим більше підносилось у висоту, тим більше зникало, оскільки очі, через свою слабкість, не могли спостерігати за ним на такій великій віддалі. Тому явились ангели, звіщаючи Його вознесіння на небо, щоб учні не подумали, що Христос вийшов як на небо, подібно до Іллі, а що Він вознісся на саме небо. Тому і сказано: від вас був взятий на небо, – і це додано не даремно. Ілля взятий був як на небо, тому що він був слуга; Ісус же вознісся на небо, тому що Він – Владика; той – на колісниці вогненній, а цей – на хмарі. Коли треба було призвати слугу, було послано колісницю; а коли – Сина, то царський престол, і не звичайний царський престол, а престол Отця. Про Отця говорить Ісая: Ось Господь вершником на легкій хмарі входить (Іс. 19, 1). Тому, оскільки Отець вершником на легкій хмарі входить, Він і Сину послав хмару. Ілля, возносячись, кинув плащ на Єлисея; а Ісус, після свого вознесіння, зіслав на учнів дари, які зробили не одного пророка, а силусиленну Єлисеїв, або, краще сказати, набагато більших і славніших від нього».
Чудесне вознесіння Господа нашого Ісуса Христа здійснилося так очевидно, що апостоли не могли не вірити в це, і вони увірували в Господа, який вознісся на небеса.
Вістка, яку Христові учні почули від ангелів, відвернула їх від сумної думки про те, що Божественний Учитель уже не буде видимо перебувати серед них і розмовляти з ними, і влила у їхні серця віру й надію, що Спаситель вознісся у Божественну славу, як сам це їм провіщав, і що колись знову прийде Він з такою самою славою, щоб заснувати своє вічне царство. З тією живою, відрадною вірою в єдиного Господа Ісуса Христа, який вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця, – яку і нам передали, – апостоли, поклонившися Йому [вознеслому Господу], повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога (Лк. 24, 52-53). Тут, у Сіонській горниці, вони перебували аж до дня Пʼятдесятниці в єдинодушній молитві, чекаючи сповнення благодатної обітниці Господа про зішестя на них Святого Духа – Утішите ля.
Таким способом Господь наш Ісус Христос вознісся на небо й возсів праворуч Бога (Мр. 16, 19). Він вознісся своєю людською природою. Як Бог, Він завжди перебував на небі; Єдиносущний Отцю, Він завжди і в часі свого земного життя сидів праворуч Нього, праворуч Його, або, краще сказати, був з Ним разом один і той же Бог. Тепер же Він сів праворуч Отця як Богочоловік, отож, зі своєю людською природою, тобто Його людська природа, – душа і тіло, – прийняла таку саму славу і честь, яку має Бог.
Вознесіння Ісуса Христа має велике значення для діла нашого спасення, бо діло це Господь учинив велике і преславне на спасіння душ наших.
Господнє вознесіння свідчить про нероздільне поєднання Божества і людськості в особі Божого Сина. Сяйво слави Отця, – співають церковні пісні цього празника, – Лона Отцевого не залишаючи – Бог же і чоловік, нероздільно і видимо – Предвічний і безначальний Бог возніс сьогодні людську природу, яку прийняв, таїнственно обоготворивши.
«Нинішнє торжество, – говорить св. Августин у своєму слові на день Вознесіння, – явило нам в Ісусі Христі таїнства людини і Бога. Пізнай в особі Того, який возноситься, всемогутність Божу, а водночас і природу людську, яка возноситься».
- «ПРАЗНИКИ ЦЕРКОВНОГО РОКУ», Львів, в-во Свічадо, 2013.