Празник Зіслання Святого Духа
- Деталі
- Категорія: ЦЕРКОВНІ ПРАЗНИКИ
- Опубліковано: Четвер, 28 травня 2015, 17:49
- Автор: Адміністратор
- Перегляди: 6968
«Великі і вищі від усякого слова людського дари, які цього дня зіслав нам чоловіколюбний Бог, – тому всі разом радуймося і з захватом прославляймо нашого Владику. І справді, нинішній день для нас празник і торжество. Як чотири пори року йдуть одна за одною, так і в Христовій Церкві празник іде за празником й один відсилає нас до другого. Недавно ми відзначали памʼять хреста, страстей, воскресіння, потім вознесіння на небо Господа нашого Ісуса Христа, а цього дня ми врешті-решт дійшли до самої вершини благ, у сам кінець празників, прийшли до плодів Господньої обітниці: «проситиму я Отця, і дасть Він вам іншого Утішителя... Не полишу вас сиротами (Йо. 14, 16.18)» (св. Йоан Золотоустий).
На пʼятдесятий день після Пасхи ізраїльтяни святкували празник Пʼятдесятниці у памʼять дарування закону народові на горі Синай на пʼятдесятий день після виходу із Єгипту. У них це був урочистий і радісний празник (див. Втор. 16, 11). Як на празник Пасхи, так і в день Пʼятдесятниці в Єрусалимі збиралося багато народу. Сюди приходили не тільки мешканці Палестини, але й юдеї, які жили в поселеннях, і погани, що прийняли юдейство (прозеліти). Сюди приходили люди зі всіх сторін; зі сходу: Партії, Мідії, Еламу і Месопотамії; із півночі: Кападокії, Понту, Азії, Фригії і Памфилії; з півдня: Аравії, Єгипту і Ливії; із заходу: Криту і Риму.
На цей празник Пʼятдесятниці в Єрусалим із Галилеї прибули також Христові учні, сподіваючись, що в день утвердження Старого Завіту між Богом та ізраїльським народом їх Божественний Учитель утвердить Новий Завіт і славно відновить царство Ізраїля. Тим часом за десять днів до Пʼятдесятниці їм явився воскреслий Господь Ісус Христос і, наказавши не покидати Єрусалиму, а чекати обітниці Отця (Ді. 1, 4), тобто Святого Духа, вознісся перед їхніми очима із Оливної гори на небо. ...бо Йоан хрестив водою, – говорив Він, – ви ж будете хрещені по кількох цих днях Святим Духом... Та ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї та Самарії й аж до краю землі (Ді. 1, 5. 8).
Апостоли, втішені цією обітницею, повернулися з Оливної гори в Єрусалим, де вони перебували (Ді. 1, 13) в одній горниці. Згідно з переданням, тією горницею був дім св. Йоана Богослова на горі Сіон, у якому відбулася і Тайна вечеря. Разом з апостолами там перебувала Пресвята Діва Марія з деякими побожними жінкамиі родичами Господа. Усіх їх разом у горниці було сто двадцять чоловік – початок Христової Церкви. Там, на самоті, далеко від галасу світу, всі вони пильно й однодушно перебували на молитві (Ді. 1, 14), готуючись достойно прийняти обіцяного Утішителя і нетерпеливо чекали Духа Святого, Господа животворящого, що від Отця [і Сина] ісходить, що з Отцем і Сином рівнопокланяємий і рівнославимий, що говорив через пророків.
І не раз Святий Дух провіщав про це Божественні слова устами пророків, часто і сам Ісус Христос говорив про спасительне зішестя Святого Духа на апостолів.
Понад 700 років до Різдва Христового, Бог, утішаючи ізраїльський народ, який переживав голод, через пророка Йоіла говорив, що Він в останні дні, тобто у дні Месії, зіллє Духа свого на всяку плоть і на горі Сіоні і в Єрусалимі буде спасення (див. Йоіл. З, 1-5). Подібне говорив Господь устами пророків Єзекиїла (див. Єз. 36, 26-27) і Захарії (див. Зах. 12, 10). Також пророк Йоан Предтеча, готуючи людей до прийняття Спасителя, приготовляв їх і до прийняття Святого Духа. Не раз він обʼявляв, що, після його хрещення водою, невдовзі прийде хрещення Духом Святим і що це хрещення незрівнянно важливіше від його хрещення (див. Мт. З, 11). Сам Господь наш Ісус Христос, в часі свого земного життя, не раз говорив про майбутній прихід Святого Духа. Так, наприклад, Никодиму, який приходив до Нього вночі на науку, сказав прямо: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже (Йо. З, 5). В останній день юдейського празника Кучок Він всенародно проповідував у храмі: Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і пʼє! Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть! (Йо. 7, 37-38). Це, як зауважує євангелист Йоан, Він говорив про Святого Духа. Потім, у прощальній розмові зі своїми учнями, Господь Ісус Христос, втішаючи їх й укріпляючи в апостольських трудах, пообіцяв їм Утішителя, який буде з ними повік, Духа істини, – Духа Святого, який навчить їх усякої правди, пригадає їм усе, що Він сам говорив їм, наставить їх на всяку істину і звістить їм майбутнє (див. Йо. 14, 16-17; 16, 13).
Минуло вже десять днів, як Христові учні, після вознесіння Господнього, перебували в Єрусалимі. З самого ранку юдеї поспішали у храм, де приносили Богу великі подячні жертви, приписані законом Мойсея у празник Пʼятдесятниці. Однак апостоли не вважали, що і їм необхідно йти до храму, якого назавжди залишив їх Божественний Учитель, а перебували у своєму домашньому храмі, в Сіонській горниці. Памʼять про зішестя Боже на гору Синай мимоволі розпалювала в них надію: чи не зійде на них у цей день обіцяний Господом Утішитель.
Був третій час дня за юдейським численням, тобто девʼята година ранку – згідно з нашим. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них (Ді. 2, 2-3).
«Прекрасно, – пояснює св. Йоан Золотоустий, – всюди описано: мов, щоб ти не подумав про Духа нічого змислового: мов вогонь, сказано, і неначе подув. Отже, це був не вітер, який зазвичай гуляє в повітрі. Коли Йоану треба було пізнати Святого Духа, Він зійшов на голову Христа в вигляді голуба; а тепер, коли мав навернутися весь народ, Він являється у вигляді вогню... Як на води йорданські Він зійшов не голубом, а у вигляді голуба (див. Лк. З, 22), так і тут – не вогнем, а у вигляді вогню».
Незвичайний шум немовби буйного вітру, який неначе якась невидима сила нісся з неба і наповнив весь дім, де перебували Христові учні, зображав всемогутню силу Святого Духа, який сходив на апостолів.
Розділені язики, які явилися, згідно з думкою св. Кирила Єрусалимського, немовби вогненні вінці на головах апостолів, були знаком того, що Дух Святий дає їм здатність і силу проповідувати Христову науку різним народам.
Коли Господь Ісус Христос був ще на землі, заповідав своїм учням, що вони будуть проповідувати Євангеліє всім народам. Учні дивувалися, як вони зможуть навчати чужоземних не знаючи їх мови. Господь, утішаючи їх, говорив: ...не журіться, як або що вам говорити, – дано буде вам на той час, що маєте говорити; не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме (Мт. 10, 19-20). Ці слова сповнилися. Після зішестя Святого Духа, усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти (Ді. 2, 4). І цей Дух Святий «наставив їх на всяку істину» (див. Йо. 14, 26; 16, 13), пояснив їм неясне, пригадав те, що забули, й утвердив у їх памʼяті спасительні для людей слова Ісуса Христа. Через зішестя Святого Духа апостоли стали свідчити про Ісуса в Єрусалимі, і в усій Юдеї та Самарії, аж до краю землі, як сказав Господь перед своїм вознесінням. Через Святого Духа, що зійшов на апостолів, вони отримали урочисте посвячення і призначення на свої апостольські труди і стали премудрими ловцями всієї вселенної.
Згідно з поясненням св. Йоана Золотоустого, Святий Дух, явившись над кожним із апостолів у вигляді вогненних язиків, кожному вділив територію у вселенній для учительства, і дарованою мовою немовби на скрижалі кожному позначив межу довіреного йому начальства та учительства.
Щойно Божественний вогонь запалав у душах тих вірних, які перебували в горниці, вони стали славити Господа і дякувати Йому за величні діла Божі (Ді. 2, 11) для роду людського. Ці слова хвали і подяки апостоли висловлювали на різних мовах. Кожен став говорити якоюсь, досі йому невідомою мовою, – мовою краю, де він не жив, і якої він ніколи не чув; знання мов було чудесним даром Святого Духа, що зійшов на апостолів. З усіх тих різних мов склався один гармонійний хор славословʼя Богові Спасителю. Ось як перша Христова спільнота вказувала на те, що у Христову Церкву увійдуть всі народи і племена землі та, підносячи свої молитви єдиним серцем і єдиними вустами, складатимуть одне тіло, один дух у Христі Ісусі.
Великий шум, який стряс будинок, де зібралися Христові учні, було чути в усьому Єрусалимі. Натовп народу, припинивши молитву в храмі, поспішив туди, звідки долинав шум і вітер. Коли він прибув, чудесний шум уже припинився і вогненних язиків не було видно. Однак присутні були глибоко вражені тим, що Христові учні, в основному галилеяни, люди, як відомо, невчені, неосвічені, які окрім власного галилейського діялекту не знали жодної іншої мови, ті люди тепер стали розмовляти на різних мовах. Хіба не галилеяни, – говорили один до одного, – всі оці, що розмовляють? Як же воно, що кожний з нас чує нашу рідну мову?.. Що б це могло бути? (Ді. 2, 7-8.12). Усі вважали, що сталося велике чудо. Однак знайшлися і лихослови, люди легкодушні і холодні до питань релігії, які говорили з насмішкою: То вони молодим вином повпивалися (Ді. 2, 13). «Скільки треба легкодухости, скільки нечести, скільки безстидства, щоб незвичайний дар язиків уважати наслідком спʼяніння!» – взиває св. Йоан Золотоустий.
Тоді апостол Петро, побачивши, що одні дивуються, інші насміхаються, виступив перед апостолів, звернувся з гарячою, сповненою глибокого змісту промовою до зібраного народу; це була його перша апостольська проповідь, початок чину апостольського проповідництва, перше проголошене Євангеліє різним народам.
«Петро, як уста всіх, – говорить св. Йоан Золотоустий, – за всіх визнає віру, і своїм словом є учителем всіх; він – найкращий будівничий віри, перший проповідник і як перший творить Церкву не тільки з мешканців Єрусалиму і Юдеї, а також із партян, мідян, фригійців та інших народів. Той, кого Господь вибрав на пастиря всіх, починає збирати вівці із всіх народів; навчає їх святої віри й апостольських звичаїв, тобто відречення від усього і зібрання на молитву та на ламання хліба, так, як повелів Господь».
Мужі юдейські, – промовив апостол, – та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово: Люди ці не пʼяні, як ви гадаєте, бо тільки третя година дня. Але це те, що був сказав пророк Йоіл: – І буде останніми днями, – каже Бог, – Я виллю мого Духа на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, і ваші юнаки будуть бачити видіння, і старшим вашим будуть сни снитись. І на слуг моїх і на слугинь моїх я сими днями виллю мого Духа, і вони будуть пророкувати. І я дам чуда вгорі на небі, і знаки внизу на землі: кров, вогонь і кіптяву диму. Сонце обернеться у темряву, місяць у кров, перш, ніж настане день Господній, великий і славний. А кожний, хто призве ім'я Господнє, той спасеться [див. Йоіл. З, 5]. Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через Нього, як ви самі знаєте, – отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста; Його Бог воскресив, порвавши пута смерти, бо неможливо було, щоб вона держала Його в своїй владі. Бо Давид про Нього казав: Я бачив Господа передо мною завжди, бо Він у мене по правиці, щоб я не захитався. Ось чому звеселилось моє серце і зрадів мій язик. До того й тіло моє відпочине в надії. Бо Ти не зоставиш душі моєї в аді і не даси Твоєму святому бачити зітління. Ти дав мені дороги життя знати; сповниш мене радощами перед Твоїм видом [див. Пс. 16(15), 8-11]. Мужі брати! Дозвольте мені сміло вам сказати про патріярха Давида, що помер і був похований, і гріб його у нас по цей день. Але, бувши пророком і знавши, що Бог клятвою йому поклявся посадити на його престолі потомка з його лона [див. 2 Сам. 7, 12. Пс. 132(131), 11], він предвидів і говорив про Христове воскресіння, що ані Його душа не була зоставлена в аді, ані Його тіло не бачило зітління [Пс. 16(15), 10]. Оцього Ісуса Бог воскресив, – ми всі цьому свідки. Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив Його: ось воно те, що ви бачите й чуєте. Давид бо не зійшов на небо, сам же він каже: Господь мовив Владиці моєму: Сядь праворуч мене, поки не покладу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх. Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, якого ви розіпʼяли (Ді. 2, 14-36).
Так говорив князь апостолів і його євангельська промова справила велике враження на слухачів. З сокрушеним серцем, з почуттям розкаяння і щирого жалю за свою попередню поведінку, багато з юдеїв звернулись до апостолів і питали їх: Що нам робити, мужі брати? (Ді. 2, 37). Покайтесь,.. – відповів їм Петро, – і нехай кожний з вас охреститься в імʼя Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа. Для вас бо ця обітниця і для дітей ваших та й для всіх тих, що далеко, скільки б їх покликав Господь, наш Бог (Ді. 2, 38-39). Багато юдеїв охоче прийняли слово апостола Петра й охрестилися. Близько трьох тисяч людей долучилося в той день до Христової Церкви.
Зішестя Святого Духа в день Пʼятдесятниці на віруючих у Христа було закінченням історії спасення людини. З днем Пʼятдесятниці учні Господні – перші плоди спасительного діла Христа – дозріли духовно і, навчені Святим Духом, сміливо проповідують усім про Ісуса Христа, Сина Божого, про Його страсті за гріхи роду людського, про Його воскресіння із мертвих і вознесіння на небо. Чуючи ті натхненні слова і бачачи численні чуда, які апостоли чинять в імʼя Ісуса Христа Назарянина (Ді. З, 6), погани і юдеї охоче приймають науку Розпʼятого; число тих, що повірили в Господа Ісуса Христа зростає з дня на день і таким чином віра Христова, з Божою допомогою, починає швидко поширюватись.
Святе Письмо у невеликому описі дає нам пізнати спосіб життя перших християн, вказуючи при цьому, як благодать Святого Духа впливала на тих людей, як перемінювала тих, що зазвичай віддавалися всяким порокам. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба [приймали св. Причастя] й молитвах. І страх напав на кожну душу: багато було чудес і знаків, що їх апостоли робили. Всі віруючі були вкупі й усе мали спільним. Вони продавали свої маєтки та достатки й роздавали їх усім, як кому чого треба було. Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішалися любовʼю всього люду. Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися (Ді. 2, 42-47).
Всюди, куди поширювалося християнство, як навчає історія Церкви, апостоли уділяли віруючим Святого Духа через положення на них рук, тобто через таїнство Миропомазання. Діяння Святого Духа було завжди велике в тих душах, які оживилися правдивим Христовим духом, як особливо це обʼявилося у святих мучениках, тих прекрасних квітах Церкви перших віків, і в багатьох інших святих, яких дали часи пізніші; усі вони – так, як апостоли – обновились, тобто перемінились у зовсім інших людей, бо умертвлення пристрастей і нахилів земних провадило їх до життя неземного, небесного. Вони, як і апостоли, з радістю терпіли найбільші муки, добровільно проливали свою кров і віддавали життя з пошани до Імені Ісусового і задля правди Євангелія; і в пізніших часах бачимо християн усяких верств, різного віку і статі, немічних дітей і ніжних дівиць, – як вони з геройською відвагою переносили найстрашніші муки. Це наочні докази того, які великі речі чинить благодать Святого Духа у слабкій людині, як вона, з допомогою Того, хто її скріплює, може зробити все.
«Як справжній вогонь, – порівнює св. Йоан Золотоустий, – охопивши своїм полумʼям мʼяку глину, робить її твердим черепком, так само й вогонь Духа, обнявши чесну душу, хай вона і мʼякша від глини, чинить її твердішою від заліза; і той, хто ще недавно був осквернений гріховною нечистотою, враз стає світлішим від сонця. Така от сила Святого Духа!»
Посвятковий і останній відзначуємо з вірою празник, тобто Пʼятдесятницю – сповнення даної обітниці й рішення (на утрені Пʼятдесятниці) називається також днем Пресвятої Тройці, тому що, вшановуючи памʼять зішестя Святого Духа на апостолів, цей день водночас присвячуємо Пресвятій Тройці: Богу Отцю, Богу Сину і Богу Духу Святому, бо в зішесті Святого Духа обʼявилась участь усіх трьох Осіб Пресвятої Тройці, подібно, як при хрещенні Христовому, Бог Дух Святий зійшов, Бог Син випросив Духа Святого у Отця й пообіцяв Його апостолам, Бог Отець зіслав Його. Прославляючи в день Пʼятдесятниці Пресвяту Тройцю, свята Церква хоче ще раз пригадати нам усе, що вчинили три Божі Особи разом і кожна зокрема задля спасення людського роду, а саме: велике милосердя Бога Отця, який так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним (Йо. 3. 16); безконечну любов Божого Сина, що був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання (Рим. 4,25); і, врешті-решт, благодать Святого Духа, який, зійшовши на апостолів, продовжує діло спасення далі, по всі часи. Тому свята Церква, постановивши у день Пʼятдесятниці Славити Святу Тройцю, закликає: Прийдіть, народи світу, поклонімся Богові в трьох особах.
Наступний після Пʼятдесятниці день – понеділок – є продовженням великого празника. У цей день Церква продовжує прославляти Святого Духа, що зійшов на апостолів, тому день цей називається днем Святого Духа.
Богослуження у празник Пʼятдесятниці відрізняється від богослуження інших християнських празників тим, що безпосередньо після Божественної Літургії відправляється вечірня, щоб вірні могли принести молитви, в яких просять про зіслання і пришестя Святого і животворящого Духа. На цій Вечірні тричі (на честь Пресвятої Тройці) з коліноприклонінням читають натхненні молитви св. Василія Великого, в яких згадують спасення всього людського роду і, силою заслуг Спасителя, вимолюють для вірних благодать Святого Духа, що очищає гріхи, зцілює душевні немочі й укріплює в духовному житті, – щоб велике діло Христа спасати людей не залишилося безплідним для віруючого через його гріхи і природні немочі. Разом з тим, у молитвах третього колінопреклоніння підноситься молитви за усопших батьків і братів наших і всіх померлих у вірі й надії на Бога, щоб Господь упокоїв їхні душі в місці вічного спокою. Нас, живих, благослови – так закінчуються молитви, – кінець благий і мирний нам даруй... і вчини нас достойними царства Твого.
У день Пʼятдесятниці храми і доми у нас прикрашаються зеленню дерев і квітами. Звичай цей до нас прийшов зі Старого Завіту. Юдеї, як деякі думають, у празник Пʼятдесятниці мали прикрашати свої сонмища (місця згромадження) і доми галузками дерев і квітами, як памʼять того, що Бог дав їм закон на горі Синай тоді, коли вся гора була вкрита зеленню і квітами. Тому й сіонська горниця, в якій перебували апостоли в день зішестя Святого Духа, силою цього звичаю, мала бути прикрашена зеленню і квітами. Крім того, обʼявлення Бога Аврааму у вигляді трьох мужів багато святих Отців визнають як обʼявлення Пресвятої Тройці. Шатро Авраама стояло біля Мамрійського дуба. Це й дало привід давнім християнам у день Пресвятої Тройці прикрашати храми зеленими галузками і квітами, щоб у такий спосіб прикрашений Божий храм наочно зображав Мамрійську діброву і шатро Авраама, де колись зволив обʼявитися Триєдиний Бог.
Також є звичай святити в храмі зілля. І цей звичай також походить ще від Старого Завіту, оскільки тоді на празник Пʼятдесятниці Богу, згідно з законом, приносили плоди з вдячности за нові земні плоди (див. Числ. 28, 26) і за нові жнива (див. Вих. 23, 16), які в Палестині в той час закінчилися. У нашій християнській Церкві галузки і квіти приносять Богу як первістки весни, показуючи цим, що зішестя Святого Духа з неба на землю має такий благотворний вплив для християн, як сонце і дощ весною на рослинне царство: Він оживив зерно віри, посіяне Спасителем на землі, – апостоли змінились і Церква розрослася у вселенній.
Празник Зіслання Святого Духа у церковному богослуженні триває аж до суботи, коли відбувається віддання празника. У ті дні перед кожним богослуженням з коліноприклонінням молимося до Святого Духа Царю небесний...
- «ПРАЗНИКИ ЦЕРКОВНОГО РОКУ», Львів, Свічадо, 2013.