Марія – Мати Христа, Мати Церкви

Деталі: Категорія: ЦЕРКВА; Опубліковано: Субота, 09 травня 2015, 20:38; Автор: Адміністратор; Перегляди: 5795

«Діву Марію визнають і вшановують як справжню Матір Бога і Відкупителя. Вона також справді є «Матірʼю членів [Христа], бо сприяла Своєю любовʼю народженню в Церкві вірних, які є членами цієї Голови» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 53).

«Марія – Мати Христа – є також Матірʼю Церкви» (Павло VI, Промова 21 листопада 1964 р.).

І. Материнство Марії стосовно Церкви

Уся в єднанні зі Своїм Сином

Роль Марії в Церкві невіддільна від її єдності з Христом і з неї безпосередньо випливає. «Ця єдність Марії зі Своїм Сином у ділі спасіння виявляється від часу дівичого зачаття Христа аж до Його смерті» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 57). Вона особливо виявляється у час Його Страстей:

«Благословенна Діва йшла вперед у своєму паломництві віри, вірно оберігаючи єдність зі своїм Сином аж до хреста, біля якого, не без Божого задуму, вона стояла, переносячи страшні муки зі своїм Єдинородним Сином, злучена материнським серцем з Його жертвою, даючи згоду своєї любові на смерть Жертви, народженої з її тіла, щоб врешті через Самого Ісуса Христа, Який вмирає на Хресті, бути даною як Мати учневі цими словами: «Жінко, ось син Твій» (пор. Iв. 19, 26)» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 58).

Після Вознесіння Свого Сина Марія «Своїми молитвами підтримувала Церкву, яка народжувалася» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 69). Разом з апостолами і кількома жінками «бачимо Марію, Яка Своїми молитвами благає дару Духа, що в час Благовіщення вже вкрив її Своєю тінню» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 59).

... і також у Своїм Успінні (Взятті до небесної слави)...

«У кінці Непорочна Діва, збережена Богом від всілякої плями первородного гріха, пройшовши шлях Свого земного життя, душею і тілом була взята до небесної слави і піднесена Господом як Цариця всесвіту, щоб стати таким чином повніше подібною до Свого Сина, Пана над панами, Переможця над гріхом і смертю» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 59; пор. Пій XII, Апост. конст. «Munificentissimus Deus»: DS 3903). Взяття до неба Святої Діви – це особлива участь у Воскресінні її Сина і випередження воскресіння інших християн:

«У різдві дівство зберегла ти, в успінні світу не оставила ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матірʼю Життя. І молитвами твоїми ізбавляєш від смерті душі наші» (Візантійська літургія, Тропар Успіння Богородиці (15 серпня)).

... Вона є нашою Матірʼю в плані благодаті

Своїм цілковитим поєднанням з волею Отця, з ділом Відкуплення Свого Сина, з усяким порухом Святого Духа Діва Марія є для Церкви взірцем віри і любові. Завдяки цьому Вона є «найвидатнішим і цілковито унікальним членом Церкви» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 53), Вона є навіть «взірцевим здійсненням», прообразом (typum) Церкви (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 63).

Але її роль щодо Церкви і для всього людства є ще більшою. «Вона незрівнянно співпрацювала з ділом Спасителя через Свій послух, Свою віру, Свою надію, Свою гарячу любов, щоб душам було повернене надприродне життя. Тому-то Вона стала для нас в порядку благодаті нашою Матірʼю» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 61).

«Починаючи від згоди, яку Вона Своєю вірою дала в день Благовіщення і яку без вагання зберігала під хрестом, це материнство Марії в ікономії благодаті безперервно триває, аж до остаточного прославлення всіх вибраних. Після Успіння роль Марії у спасінні не переривається: Своїм постійним заступництвом Вона продовжує сприяти отриманню нами дарів, які забезпечують наше вічне спасіння. (...) Тому Благословенну Діву величаємо в Церкві як Заступницю, Помічницю, Сподвижницю і Посередницю» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 62).

«Материнська роль Марії стосовно людей аж ніяк не затемнює і не зменшує унікального посередництва Христа: навпаки, вона показує Його силу. Бо весь спасенний вплив Благословенної Діви (...) випливає з надміру заслуг Христа, спирається на Його посередництво, від Нього цілком залежить і з Нього черпає всю свою силу» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 60). «Жодне створіння ніколи не може бути поставлене на одному рівні з Втіленим Словом і Відкуиителем. Але як у священстві Христа беруть участь у різних формах і священнослужителі, і віруючий народ, і як єдина Божа доброта справді виливається різним способом на всі створіння, так єдине посередництво Відкупителя не перекреслює, а, навпаки, збуджує різну співпрацю створінь, яка походить від співучасті в одному джерелі» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 62).

II. Культ Пресвятої Діви

«Віднині ублажатимуть Мене всі роди» (Лк. 1, 48): «Благоговіння Церкви перед Пресвятою Дівою належить до суті християнської релігії» (Павло VI, Апост. зверн. «Marialis cultus», 56). Пресвятій Діві «слушно віддаємо особливу шану. Справді, від найдавніших часів Благословенна Діва вшановується іменем «Богоматір»; вірні вдаються до її заступництва, моляться до неї в усіх своїх небезпеках і потребах (...). Цей культ (...), хоч і має абсолютно унікальний характер, істотно відрізняється від культу поклоніння (аdогаcіо) (...), що віддається Втіленому Слову, як і Отцеві і Святому Духові, водночас він тому поклонінню значно сприяє» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 66), він виражається в літургійних святах, присвячених Божій Матері (II Ватиканський Собор, Конст. « Sасrоsаnсtиm Соnсіlium», 103), і в богородичній молитві, наприклад у вервиці, яка є «підсумком цілого Євангелія» (Павло VI, Апост. зверн. «Marialis cultus», 42).

III. Марія – есхатологічна ікона Церкви

Після того як було сказано про Церкву, про її походження, її місію і призначення, найкраще буде завершити цей огляд, звернувши очі на Марію, щоб у ній вбачати те, чим є Церква у своїй містерії, у своєму «паломництві віри», і чим вона буде у небесній батьківщині при кінці своєї дороги, де її очікує «в славі Пресвятої і нероздільної Трійці», «у співпричасті всіх святих» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 69) та, кого Церква пошановує як Матір свого Господа і як свою Матір.

«Тимчасом, як у небі, де Мати Ісуса, прославлена вже тілом і душею, є образом і початком Церкви, яка має завершитись у майбутньому, так і на землі, в очікуванні приходу Господа, вона світить, як знак певної надії і втіхи, Божому Народові в його мандрівці» (II Ватиканський Собор, Догм. конст. «Lumen gentium», 68).

КОРОТКО

Вимовляючи «Хай буде» в час Благовіщення і даючи свою згоду на містерію Втілення, Марія вже співпрацює в цілому ділі, яке має виконати її Син. Вона є Матірʼю всюди, де Він є Спасителем і Головою Містичного Тіла.

Пресвята Діва Марія, завершивши своє земне життя, з душею і тілом була взята до небесної слави, де вона вже бере участь у славі Воскресіння свого Сина, випереджаючи воскресіння усіх членів Його Тіла.

«Ми віримо, що Пресвята Мати Божа, нова Єва, Мати Церкви, і в небі продовжує свою материнську роль стосовно членів Христа» (Павло VI, «Sollemnis Professio fidei», Символ віри Народу Божого, Урочисте визнання віри, 15).