«Сопричастя святих»

Деталі: Категорія: ЦЕРКВА; Опубліковано: Субота, 13 червня 2015, 21:43; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2892

«Що ж таке Церква, як не згромадження всіх святих?» (Св. Микита Ремесіанський, Пояснення Символу віри, 10). Сопричастя святих – це якраз і є Церква.

«Оскільки всі віруючі утворюють одне Тіло, то добро одного передається іншому (...) Тому треба вірити, що існує спільність благ у Церкві. А найважливішим її членом є Христос, тому що Він – Голова (…). Отож, добро Христа передається всім членам, і це передавання здійснюється через таїнства Церкви (Св. Тома Аквінський, Пояснення Апостольського Символу віри, 13.). «Тому що Церквою керує один і той самий Дух, всі блага, які вона отримує, стають обов’язково спільним надбанням» (Римський Катехизм, 1,10, 24.).

Вираз «сопричастя святих» має, таким чином, два значення, тісно пов’язані між собою: «спільність у святих речах, sаnсtа» і «спільність між святими особами, sаnсtі».

«Святеє святим!»: «Те, що святе, для тих, хто святий», – проголошує свяшеник у більшості східних літургій під час піднесення святих Дарів перед Причастям. Вірні (святі) споживають Тіло Христове і Кров Христову (Святеє), щоб зростати в сопричасті (Κοινωνία) Святого Духа і передавати його світові.

І. Спільність у духовних благах

У первісній християнській спільноті в Єрусалимі учні «постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді. 2,42).

Спільність у вірі. Віра вірних є вірою Церкви, яку вона отримала від апостолів, скарбом життя, який помножується, коли його ділити.
Спільність святих таїнств. «Плоди всіх таїнств належать усім вірним. Бо таїнства, особливо Хрещення, яке є наче дверима, через які вірні входять до Церкви, є також святими узами, які об’єднують усіх і приєднують їх до Ісуса Христа. Під цим співпричастям святих слід розуміти спільність таїнств (...). Це ймення підходить усім таїнствам, позаяк кожне єднає нас з Богом (...).

Проте це ймення (Причастя) підходить більше до Євхаристії, бо саме вона здійснює це причастя» (Римський Катехизм, 1, 10, 24.).

Спільність харизм: у церковному співпричасті Святий Дух «розділює між вірними всіх станів (...) особливі ласки» для будування Церкви (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 12.). «Отже, виявлення Святого Духа дарується кожному на користь» (1 Кор. 12, 7.).
«...все в них було спільне» (Ді. 4, 32): «Усе, чим справжній християнин володіє, він повинен уважати добром, яке йому належить спільно з усіма, він повинен завжди бути готовим допомогти бідним і ближнім у потребі» (Римський Катехизм, 1, 10, 27.). Християнин є управителем благ Господніх (Пор. Лк. 16, 1. 3.).
Спілкування любові: у співпричасті святих «ніхто з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе» (Рим. 14, 7). «І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють із ним усі члени. Ви ж – Христове Тіло, і члени кожний зокрема» (1 Кор. 12, 26-27). Любов «не шукає свого» (1 Кор. 13, 5; Пор. 1 Кор. 10, 24.). Найменший із наших учинків, здійснений у любові, приносить користь усім, з огляду на цю солідарність з усіма людьми, живими чи мертвими, яка грунтується на співпричасті святих. Кожний гріх шкодить цьому співпричастю.

II. Сопричастя небесної і земної Церков

Три стани Церкви. Очікуючи, коли Господь прийде у Своїй величі, у супроводі ангелів, і коли після знищення смерті все Йому буде підкорене, одні з Його учнів продовжують свою мандрівку на землі; інші, завершивши своє життя, ще очищуються; а ще інші у славі споглядають «у повному світлі одного Бога у трьох Особах таким, яким Він є» (II Ват. Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 49.):

«Усіх нас різною мірою і різними способами єднає та сама любов до Бога і до ближнього, коли ми співаємо нашому Богові один і той самий гімн слави. Усі, що належать до Христа, мають Його Дух, становлять одну Церкву і творять одно ціле у Христі» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 49.).

«Зв’язок тих, які ще в дорозі, зі своїми братами, що спочили в мирі Христа, не знає найменшої перерви; навпаки, згідно з незмінною вірою Церкви такий зв’язок навіть зміцнюється через обмін духовними дарами» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 49.).

Заступництво святих. «Будучи глибше з’єднаними з Христом, мешканці неба причиняються до більшого зміцнення Церкви у святості (...). Вони не перестають заступатися за нас перед Отцем, приносячи Йому в дар свої заслуги, здобуті на землі через єдиного Посередника між Богом і людьми – Ісуса Христа (...) Так їхня братерська турбота є найбільшою допомогою у наших немочах» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 49.).

«Не плачте, я буду вам кориснішим після своєї смерті і допоможу вам більше, ніж за свого життя».

(Св. Домінік, умираючи, до своїх братів; див. Йордан Сакський, Життя, 4, 69.)

«Моїм постійним заняттям на небі буде творити добро на землі».

(Св. Тереза від Дитятка-Ісуса, Слова.)

Співпричастя зі святими. «Ми вшановуємо пам’ять мешканців неба не лише на підставі їхнього прикладу, а ще більше тому, щоб ця пам’ять про них зміцнювала єдність цілої Церкви в Дусі через братерську любов. Бо як спільність між християнами на землі наближує нас до Христа, так і спільність зі святими єднає нас із Христом, із Якого, як із Голови, випливає усіляка благодать і життя самого Божого Народу» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 50.):

«Ми поклоняємось Христові, бо Він є Син Божий; щодо мучеників, то їх ми любимо як учнів і послідовників Господа, і це слушно, бо вони були незрівняно віддані своєму Цареві і Вчителеві; стараймося, щоб ми теж могли стати їхніми товаришами й співучнями» (Св. Полікарп, Мучеництво святого Полікарпа, 17, 3.).

Співпричастя з померлими. «Визнаючи від самого початку Співпричастя, яке існує всередині цілого містичного Тіла Ісуса Христа, Церква-паломниця з перших часів християнства оточила великою шаною пам’ять померлих, приносячи також за них молитви; бо «молитися за мертвих (...) – це свята й благочестива думка (...), щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12, 44-46; II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 50.). Наша молитва за них може не лише допомогти їм, а й зробити успішним їхнє заступництво за нас.
У єдиній родині Божій. «Коли всі ми об’єднані взаємною любов’ю та одноголосною похвалою Пресвятій Трійці і тим ми всі, діти Божі, творимо в Христі єдину родину, – тоді ми відповідаємо найглибшому покликанню Церкви» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 51.).

КОРОТКО

Церква є «співпричастям святих»: у цьому виразі слово «святі» насамперед стосується «святих речей» (sаnсtа) і передусім Євхаристії, через яку «зображається і здійснюється єдність вірних, які у Христі творять одне Тіло» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 3.).
Цей вираз означає також співпричастя «святих осіб» (sаnсtі) у Христі, Котрий «вмер за всіх», у якій те, що кожний чинить і терпить у Христі і для Христа, приносить плід для всіх.
«Ми віримо у співпричастя всіх вірних Христа, тих, що подорожують на землі, і померлих, що завершують своє очищення, і блаженних у небі – усіх, що разом творять одну Церкву; і ми так само віримо, що в цьому співпричасті милосердна любов Бога та Його святих є близько до нас, бо вони завжди з прихиленим вухом вислуховують наші молитви» (Павло VI, «Sollemnis Professio fidei», Символ віри Народу Божого, Урочисте визнання віри, 30.).