Папа Франциск про «живу літургію для живої Церкви»

Деталі: Категорія: ЦЕРКВА; Опубліковано: Субота, 26 серпня 2017, 17:26; Автор: Адміністратор; Перегляди: 1464

Літургія є життям для всього церковного люду, адже зі своєї природи вона є «народною», а не клерикальною, на що вказує етимологія цього слова. Вона є життям, а не ідеєю, яку слід збагнути. Такими думками Папа Франциск поділився у четвер, 24 серпня 2017 р., з учасниками 68-го італійського «Національного літургійного тижня», який збігся із 70-річчям «Центру Літургійної Діяльності».

У контексті згаданої річниці, Святіший Отець, насамперед, підсумував цей період, який увійшов у історію Церкви та літургії з огляду «на суттєві події», центральною з яких є Другий Ватиканський Собор та ініційована ним літургійна реформа. Він підкреслив, що Собор і реформа не є плодом імпровізації, їх випереджувало тривале приготування, про що «свідчить те, що було названо літургійним рухом, та відповіді Римських Архиєреїв на розлад, що відчувався в церковній молитві».

Папа згадав про святого Пія Х, який розпорядився впорядкувати справи, пов’язані із сакральною музикою та створив комісію для загальної реформи літургії. До цих проектів реформи повернувся Папа Пій ХІІ в енцикліці «Mediator Dei» та створенням відповідної комісії. Він також впровадив конкретні рішення щодо Псалтиря, дотримання євхаристійного посту, провів реформу Страсного Тижня та Пасхального Чування.

«З цього імпульсу, за прикладом інших народів, також і в Італії створився Центр Літургійної Діяльності, під проводом єпископів, спонукуваних ввіреним їм людом, та натхнений дослідниками, які відзначилися любов’ю не лише до літургійного душпастирства, але й до Церкви», – сказав Святіший Отець, додаючи: «А під час Другого Ватиканського Собору, немов добрий плід на дереві Церкви, дозріла Конституція про священну літургію “Sacrosanctum Concilium”, напрямні лінії якої щодо загальної реформи давали відповідь на дійсні потреби й конкретні сподівання на оновлення: це було прагнення живої літургії для Церкви, повністю оживленої здійснюваними таїнствами».

Папа Франциск далі зауважив, що напрямок, накреслений Собором, формалізувався згідно із принципами пошани до здорової традиції та законного поступу, в літургійних книгах, які затвердив блаженний Павло VI. Практичне застосування постанов Собору під проводом Єпископських Конференцій у відповідних країнах, за його словами, триває й досі, оскільки «для оновлення ментальності не вистачить лише реформи літургійних книг».

«Сьогодні, – підкреслив Наступник святого Петра, – ще потрібно багато працювати в цьому напрямку, зокрема, наново відкриваючи мотиви рішень, прийнятих в рамках літургійної реформи, долаючи необґрунтоване та поверховне прочитання, часткове сприйняття та практики, що її викривлюють».

Пригадавши історичний шлях літургійної реформи, Папа поділився думками про тему, над якою протягом цих днів працювали учасники Національного Літургійного Тижня «Жива літургія для живої Церкви». Він, насамперед, звернув увагу на те, що «літургія є живою з огляду на живу присутність Того, Який “вмираючи знищив смерть, а воскресаючи, повернув нам життя”. Без дійсної присутності Христового таїнства, – додав він, – не існує жодної літургійної живучості. Як без серцебиття не існує людського життя, так і без Христового пульсуючого серця не існує літургійної чинності».

Святіший Отець підкреслив, що «тим, що визначає літургію, у дійсності, є здійснення через священні знаки священства Ісуса Христа», тобто, «жертви Його життя». Це священство уприсутнюється «через обряди й молитви», а найбільше – «в Його Тілі та Крові», але також в «особі священика, в проголошуванні Божого слова, в зборі вірних, згуртованому на молитві в Його ім’я».

«Літургія є життям для всього церковного люду. Зі своєї природи, літургія є “народною”, а не клерикальною, будучи, як навчає етимологія, дією для народу і чинністю народу», – вів далі Папа, зауважуючи, що численні літургійні молитви вказують на те, що мова йде «про дії Самого ж Бога на користь Свого люду, але також дії люду, який слухає Бога, що промовляє та реагує, прославляючи, призиваючи та приймаючи Його».

Наступник святого Петра підкреслив, що Церква, яка молиться, збирає всіх, чиє серце відкрите на Євангеліє, нікого не відкидаючи: великих і малих, багатих і убогих, дітей і похилих віком, праведників та грішників. Літургійний збір «долає у Христі будь-які межі віку, раси, мови і національної приналежності».

«Ознака “народності” літургії пригадує нам про те, що вона є інклюзивною, а не ексклюзивною, творцем сопричастя з усіма, однак, не уніфікуючи, тому що запрошує кожного, з його покликанням та оригінальністю, робити свій вклад у будування Христового тіла», – підкреслив Папа, додаючи: «Ми не повинні, отже, забувати про те, що, насамперед, в літургії виражається побожність всього Божого люду, що далі доповнюється побожними практиками та благочестям, що їх ми знаємо під назвою народної побожності, яку слід належно цінувати та заохочувати в гармонійності з літургією».

Врешті, Святіший Отець поділився думками про те, що «літургія є життям, а не ідеєю». Вона несе в собі досвід переміни способу мислення й поведінки, а не збагачення «власного багажу ідей про Бога». Літургійний культ не є, насамперед, «доктриною, яку слід зрозуміти чи обрядом для виконання», але «джерелом життя та світла на нашій дорозі віри». Бо ж існує серйозна різниця між тим, щоб «сказати, що Бог існує» і «відчути, що Бог нас любить».

«В літургійній молитві ми відчуваємо сопричастя, виражене не абстрактним мисленням, але дією, виконавцями якої є Бог і ми, Христос і Церква. Обряди й молитви через те, чим вони є, а не через наші пояснення, стають школою християнського життя, відкритою для тих, які мають очі, вуха та серця, відкриті для того щоб збагнути покликання та місію Ісусових учнів», – сказав Єпископ Риму.

Підсумовуючи, Папа зазначив, що Церква є дійсно живою тоді, коли «формуючи одне живе буття з Христом», стає носієм життя, коли вона є «материнською, місіонерською, коли виходить назустріч ближньому, є швидкою до служіння, не ганяючись за світськими впливами, які вчиняють її безплідною». «Врешті, не можемо забувати про те, що багатство молитовної Церкви, як “католицької”, виходить за межі римського обряду, який хоч і найпоширеніший, але не єдиний, – додав він. – Гармонія між обрядовими традиціями Сходу й Заходу, завдяки подихові того самого Святого Духа, дає голос єдиній Церкви, що молиться до Христа, з Христом та у Христі, на славу Отця і для спасіння світу».