Чеснота покори в духовному житті

Деталі: Категорія: ВАСИЛІЯНСЬКА ДУХОВНІСТЬ; Опубліковано: П'ятниця, 25 квітня 2014, 18:26; Перегляди: 3039

Згідно з навчанням Св. Василія Великого, усі дари, якими наділена людина, – від Бога і було б зухвальством вважати їх виключно своєю власністю, а факт володіння ними трактувати як наслідок лише особистих зусиль. Усе, чим володіє людина, є проявом Божої доброти, любові і мудрості. Християнин, який пізнає правду про Бога, щораз більше усвідомлює, що все залежить від Нього. Тому повинен у простоті й покорі ставати перед Ним і дякувати за кожен день.

[СП 219: «Коли нам хто зробив добро, то як йому маємо дякувати, щоб і до Господа відчувати чисту і повну вдячність, і перед благодійником виявити належну дяку, не применшуючи і не перебільшуючи його благодіянь? Це можливо, коли ми твердо переконані, що провідник і творець всіляких благ – Бог, а людина – лише виконавець Божого благодіяння».]

Покора, згідно з наукою Василія, є чеснотою, яка дозволяє людині жити в правді. Християнин не може вивищуватися над іншими, а має усвідомлювати, що все, чим володіє, отримав від Бога як дар – не за заслуги, а тому, що Бог любить його. Отже, християнин не має привласнювати собі те, що йому дано. Святий Дух, діючи в серці людини, дозволяє йому зрозуміти, Хто є джерелом цих дарів.

[СП 179: «Бо зовсім не дивно, що й недостойні можуть отримати благодать Божу чи дар, оскільки Бог в час доброти і довготерпіння наказує сходити сонцю своєму над злими й над добрими (Мт. 5,45)».]

Покора – це також усвідомлення власної слабкості і немічності. Будь-якій перемозі над гріхом людина завдячує передусім дії й допомозі Божої благодаті. Відсутність усвідомлення того, що дари й благодать отримано від Бога, є ознакою пихи й незрілості.

[СП 56: «Занадто мудрує той, хто сам себе підносить, думає з гордістю про свої заслуги, надимається як відомий нам фарисей (Лк. 18, 11) і не ставить себе в один ряд із покірними. Його можна назвати й таким, що величається, якими виявилися коринтяни (1 Кор. 5, 2)».]

Для покірної людини найважливішою є Божа слава, а не людська оцінка і визнання. Вона прагне жити в простоті, не шукаючи ні першості, ні подиву в людських очах, а дбаючи про те, щоби бути милою Богові.

[СП 35: «Як розпізнати зарозумілого, і як його оздоровити? Він пізнається по тому, що домагається, щоб йому надавали перевагу. А оздоровлюється, якщо повірить у присуд того, хто сказав: Господь гордим чинить спротив, а смиренним дає благодать (Як. 4. 6)».]

Покірна людина знає, що з допомогою тільки власних сил не може протистояти спокусам злого духа та пристрастям. Не осуджує інших, не обурюється, а сповнена любовʼю й розумінням. Упевнена в собі й зарозуміла людина закрита до дії Божої благодаті, оскільки вважає, що власними силами може досягти досконалості. Тому Василій заохочує до невпинної пильності й молитви, щоби не потрапити у пастку пихи.

Християнин, якому властива чеснота покори, милий Богові. Він дозволяє Святому Духові діяти в собі, здатний сприймати критику навіть тоді, коли вона безпідставна. Він прагне єдності, добра й у всьому керується любовʼю. Не шукає марної слави, не старається, щоби його відзначили, бо те, чого найбільше прагне, є сповненням Божої волі. Він ні до кого й ні до чого не привʼязаний, не наполягає на своєму, і готовий без нарікань займати останнє місце. Василій посилається тут на повчання Христа:

«Господь нам наказує, сідаючи до столу, займати останнє місце (Лк. 14, 10). Треба щоби той, хто прагне все виконувати згідно із заповідями, не полишав поза увагою і цього повеління. (...) У такому випадку будемо перебувати в любові один до одного й чинити все згідно з належним порядком. А також доведемо, що робимо це покірно, а не напоказ, не запобігаючи перед думкою юрби, непоступливо і вперто демонструючи свою смиренність, а покірно» (ҐП 21).

Покірну людину, як навчає святий Василій, характеризує простота зовнішнього вигляду й одягу, те, як вона ходить, сидить, говорить, їсть, а також облаштування її помешкання. Її контакти з людьми сповнені скромністю й поміркованістю. Значно більше уваги вона приділяє духовним справам, які є для неї найвищою цінністю.

Щодо минущих справ – покірна людина відчуває свободу.

[ҐП 20: «Марнославʼя, запобігання перед людьми і показовість у будь-якій справі для християн цілковито заборонені. Бо той, хто навіть виконує саму заповідь для того, щоб його люди помітили й похвалили, втрачає нагороду за неї. Тому ті, хто, згідно з заповіддю Господньою, упокорили себе в усьому, найдужче мають уникати будь-якого марнославʼя».]

Покірна людина готова прийняти будь-яку працю, яка може принести добро іншим.

[ҐП 20: «Спільне випробування для всіх – чи вони спроможні впокорятися без недоречного сорому, щоб займатися найпростішими ремеслами, якщо така праця доцільна».]

Хто має чесноту покори, той оберігає свої думки й серце від гніву й жалю, воліє бути зневаженим, аніж зневажати, не хоче відплачувати злом за зло, радше готовий бути битим, аніж бити інших, воліє дати себе скривдити, ніж кривдити інших. Будь-яку роботу виконує охоче, і якнайкраще.

Покірний ніколи не порівнює себе з іншими і не протиставляє інших до себе, а оцінює себе лише в той спосіб, що стає завжди в правді перед Богом і запитує себе: «чи Господь ним задоволений?».

Життя в покорі є наслідуванням Христа, натомість життя в гордості – це наслідування злого духа. Покора, за Василієм, є властивістю самого Бога, адже саме Бог, Податель життя, сповнений стосовно людини покори, терплячості й любові, не зважаючи на її гріхи.

[ҐП 2,3: «Ще дивовижнішим є спосіб Христового благодіяння, бо Він, існуючи в образі Божім, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши образ слуги (Фил. 2, 6-7)». СП 198: «Набуває цього [покори] людина, коли вона памʼятає заповідь Господа: Навчіться від мене, бо я сумирний і покірний серцем (Мт. 11, 29)».]

Отож досконалість християнина не можлива без чесноти покори. Бо найперше ця чеснота дозволяє йти дорогою досконалості у правді, нічого не применшуючи і нічого не вивищуючи в собі.

Список скорочень:

Аскетичні твори Св. Василія Великого

ҐП – Глави правил викладених ґрунтовно

МП – Перелік моральних правил

СП – Глави правил викладених стисло

Джерела:

Аскетичні твори Св. Василія Великого, В-во ОО. Василіян, Рим 1989.

Батрух С., Модель християнського життя у творах Св. Василія Великого, «Свічадо», Львів 2007.