Чеснота любові в духовному житті

Деталі: Категорія: ВАСИЛІЯНСЬКА ДУХОВНІСТЬ; Опубліковано: Середа, 19 березня 2014, 18:11; Перегляди: 3328

Уміння пробачати й виявляти любов до ближнього, згідно науки Святого Василія Великого, перевіряється в щоденному житті у спільноті. Християнин, який у взаєминах з іншими керується любовʼю, є знаком присутності Божої любові серед людей. Людина, яка живе цією чеснотою, готова до посвяти й жертви задля інших, ідучи за прикладом Господа. Вона забуває про себе і свої потреби, щоби могти служити іншим.

Чеснота любові, за Василієм, – особливий прояв дії Святого Духа, присутній як у взаєминах із Богом, так і в стосунках з ближніми.

[ҐП 3,1: «По тому довідаються всі, що ви є моїми учнями, якщо любов матимете поміж собою (Ів. 13, 35). І скрізь обʼєднує ці заповіді таким чином, що зобовʼязує себе облагодіювати ближнього»; Лист 133: «Справжня любов є дарунком Духа, який поєднує те, що розділене великим простором, і дозволяє друзям пізнавати одне одного не за тілесними прикметами, а за своєрідними ознаками чеснот».]

Глибоко пізнавши Бога та Його благодать, в серці людини зʼявляється любов до Благодійника. Християнин захоплюється добротою і величчю Бога, а також тим, як Він діє, сповнюється подивом і вдячністю до Нього. Любов до Бога – це не наказ, не обовʼязок, а вираження вдячності й відповідь на Божу любов.

[ҐП 5, 2: «Треба всіляко оберігати своє серце (Пр. 4, 23), щоб воно не втратило прагнення до Бога і щоб спогади про попередні марноти не оскверняли Його чудес, але щоб постійно памʼятати й носити в наших душах святу думку про Бога, мов незатерту печать. Ось таким чином ми зможемо досягти любов до Бога, яка водночас спонукає нас до виконання Господніх заповідей, а через них сама стає стійкою і непорушною».]

Людина, в якій розвивається любов до Бога, проявляє це у той спосіб, що шанує й дотримується Його заповідей. Адже заповіді не обмежують свободи людини, а застерігають її перед небезпеками й загрозами. Тому вона намагається старанно їх дотримуватися. Тільки людина, яка не відчула любові й безмежної доброти Бога, сприймає Його вказівки, тобто заповіді, як тягар і обмеження свободи. Духовний розвиток проявляється у щораз більшому прагненні жити згідно із заповідями люблячого Бога.

[МП 80, 22: «Що властиве любові до Бога? Виконувати заповіді для Його слави».]

Любов до Бога, навчає Василій, проявляється в простоті й щирості. Відтак замість страху зʼявляється безмежна довіра. Людина щораз більше почувається дитям Божим. У неї зникає почуття загубленосте й самотности.

[СП 211: «Якою має бути міра любові до Бога? Такою, щоб душа постійно і усіма силами прагнула виконувати волю Божу, задля мети і пожадання – слави Божої».]

Божа любов по-особливому втілилася в Ісусі Христі, який узяв на себе гріх, слабкість і немічність людей, щоби замість них дати нам визволення. Християнин, який щораз більше усвідомлює, наскільки незвичайною є Божа любов до нього, прагне бути сповненим цією любовʼю й відповідати на Боже покликання. Це стає для нього можливим тоді, коли настає одужання від хвороби гріха, оскільки гріх деформує правдивий образ Бога. Щойно через очищення й навернення християнин наново починає пізнавати правдивий лик Господа. Єпископ з Кесарії пише:

«Тому в такий спосіб ми очищаємося від усіх гріхів, які можуть бути відпущені і які можна покрити багатократно більше. Але цей спосіб не самодостатній для очищення. Для цього насамперед потрібне Боже милосердя і очищення через кров Христову – наше відкуплення. За кожен гріх ми маємо виявляти плід, гідний покаяння (Лк. 3, 8)» (СП 271).

Не можна одночасно жити любовʼю до Бога й бути поневоленим привʼязаністю до світу. Тому християнин, який прямує до досконалості, оберігає свій розум і серце від усього, що могло б приглушити в ньому усвідомлення Бога.

Якщо заповіді – це вияв Божої любові і їх виконання має допомогти людині в її прагненні до освячення, то недотримання заповідей або легковаження ними призводить до наслідків, які несуть зі собою смерть. Отож, християнин постійно повинен контролювати своє життя на його відповідність Божим заповідям. Таким чином він буде виявляти шану й любов до Бога. На цьому наголошує у своєму правилі святий Василій:

«Це виявляє Господь, кажучи: А коли любите мене, заповіді мої виконуйте (Ів. 14, 15), і знову промовляючи: Якщо заповіді мої будете виконувати, – перебуватимете у моїй любові (Ів. 15, 10), і ще переконливіше додає: Як і я зберіг заповіді мого Отця й перебуваю в Його любові (Ів. 15, 10)» (ҐП: 5, 2).

Розвиток у любові, твердить єпископ з Кесарії, відбувається через пізнання Божої дії у власному житті та житті інших людей. Споглядання навколишнього світу веде до пізнання Творця усіх видимих і невидимих речей, пробуджує захоплення й обожнювання, яке перетворюється на любов.

[ҐП 2, 3: «А саме: помовчимо про схід і захід сонця, круговороти місяця, подуви вітру, зміни пір року, дощі, росу, про море, про всю землю, земні створіння, морських істот, птахів, міріяди різновидів живого – про все, що призначене служити для нас у житті».]

Чеснота любові, навчає Василій Великий, справджується у взаєминах з ближніми. Бог покликав усе до життя, але тільки людину створив за своїм образом і подобою. Цілком природно виявляти любов до всіх Його створінь, а особливо до іншої людини. Непослідовним є той, хто відчуває Божу любов, захоплений Його добротою, але не проявляє доброзичливості й поваги до інших, яких Він покликав до життя. Якщо Бог прощає людині гріхи й невірність, то й люди не повинні памʼятати взаємних кривд і відчувати нехіть та гнів одне до одного.

Однак, маючи взаємини з іншими християнами, людина переконується, що сама, власними силами не може пробачати тим, хто завдає їй прикрощів. Вона також не здатна на зло, якого зазнає, постійно відповідати добром. Тільки Божа любов може зробити людину здатною любити инших.

[ҐП 3, 2: «Отже, виконуючи першу заповідь, можна виконати й другу – через другу знову повернутися до першої, бо той, хто любить Господа, той і ближнього любить».]

Любов – це свідчення справжності навернення. Вона повинна охоплювати не тільки прихильних до нас людей, а й тих, хто завдає нам болю й страждань. Прагнення чинити добро та любов до інших є проявом дії Божої любові в серці людини. Якщо в серці християнина дійсно перебуває і діє Дух любові, то неможливо, щоби це не проявилося назовні у взаєминах з людьми, а також щодо інших створінь.

[СП 163: «(...) А коли він [ближній] нам робить зле, то й у цьому випадку ми зобовʼязані відчувати до нього любов (...)»; Лист 91: «Оскільки відчутний у нас, вельмишановний брате, голод любові. А причина цього зрозуміла, бо внаслідок поширення негідної поведінки згасла любов у багатьох. Ось чому твій лист здався нам таким цінним».]

Людина починає хотіти добра іншим. Ближній, що завдає їй прикрощів, стає для неї не ворогом, якому вона прагне відплатити злом за зло, а хворою, поглинутою гріхами людиною, яка потребує допомоги. Тому треба оберігати свої думки від завчасних висновків, а серце від пристрасті гніву, ненависті і помсти.

[СП 29: «Цього [утриматися від гніву] можна досягти також, якщо не будеш очікувати покори від інших, але сам будеш готовий підкорятися, шануючи інших понад себе». Про покору, 5: «Коли побачиш, що ближній твій грішить, то дивися не лише на його гріхи, а зваж, скільки доброго він робив і робить» (Василій Великий, Гомілії, цит. пр., с. 238).]

Уміння пробачати й виявляти любов до ближнього перевіряється в щоденному житті у спільноті. Християнин, який у взаєминах з іншими керується любовʼю, є знаком присутності Божої любові серед людей. Людина, яка живе цією чеснотою, готова до посвяти й жертви задля інших, ідучи за прикладом Господа. Вона забуває про себе і свої потреби, щоби могти служити іншим. Цю чесноту можна практикувати по-різному, залежно від наявних талантів та здібностей.

[СП176: «(...) Кожному відомо, що любов – це почуття. А здатність до них [до любові й добра] показав і засвідчив Господь, коли явив любов Отця і свою власну через послух аж до смерті, заради ворогів, а не заради друзів».]

Духовне життя, яке не ґрунтується на любові до Бога й людей, – ілюзія. Ознакою зрілості християнина є те, що він чинить добро. Це особливо помітно у його турботі про інших, коли вони цього потребують, в опіці про вбогих і хворих.

Василій заохочує до конкретних дій, які мають бути виявом любові, бо вчинки щодо ближніх є мірилом цієї чесноти.

Список скорочень:

Аскетичні твори Св. Василія Великого

ҐП – Глави правил викладених ґрунтовно

МП – Перелік моральних правил

СП – Глави правил викладених стисло

Джерела:

Аскетичні твори Св. Василія Великого, В-во ОО. Василіян, Рим 1989.

Батрух С., Модель християнського життя у творах Св. Василія Великого, «Свічада», Львів 2007.