Чеснота надії в духовному житті

Деталі: Категорія: ВАСИЛІЯНСЬКА ДУХОВНІСТЬ; Опубліковано: Вівторок, 04 березня 2014, 09:50; Перегляди: 2919

Розвиток чесноти надії, згідно з наукою Святого Василія Великого, допомагає бачити присутність Бога кожної миті життя у всьому світі, який оточує християнина, пробуджує обожнювання й прагнення бути вдячним Творцеві.

Якщо віра є довірою до Бога, що веде до Його пізнання, то надія – це прагнення постійно перебувати в довірі. Людина, – навчає Василій, – має неустанно розвивати памʼять про всемогутність, велич, любов і доброту Бога.

[СП 248: «Тому цілком справедливі звинувачення в бік нерозумного, який неначе заплющує очі, коли сходить сонце, і продовжує жити в темряві, не розплющуючи очей, щоб просвітитися». Лист 174: «І нехай надія твоя буде в Бозі, і сподівайся на Його допомогу, знаючи, що якщо звернемося до Нього чесно й щиро, не тільки не відштовхне нас, а ще тої ж миті, коли промовлятимемо останні слова молитви, скаже нам: „Ось я є біля вас”».]

Завдяки цьому вона зможе долати всілякі труднощі на дорозі духовного життя. Адже Бог незмінний і постійний, людина натомість піддається настроям і пристрастям, які роблять її нестійкою. Надія – це памʼятання про присутність і близькість Бога, про Його опіку і турботливість щодо людини. Вона також є опорою в боротьбі зі спокусами знеохочення й сумніву. Завдяки чесноті надії людина може зміцнюватися у вірі й долати життєві перешкоди. Це особливо важливо у моменти випробувань, коли християнин зазнає внутрішніх і зовнішніх страждань. Надія на Бога допомагає пережити ці моменти, а також сприяє духовному поступу.

[СП 158: «Так само, як хворий, життю якого загрожує небезпека, приймає зцілення з рук батька чи лікаря. Яким би важким і болісним не був метод лікування, знаючи про любов і досвід того, хто карає, хворий погоджується на це з повною довірою і з бажанням оздоровитися».]

Бог постійно прагне людині добра, всякими можливими способами виявляє любов до неї, завжди вірний і ніколи не підводить. Людина, – навчає Василій, – має памʼятати про це кожної миті свого життя.

Надія – це очікування на прихід Господа, щоби через Нього могло відбутися повне Преображення. Перебувати в надії допомагають слова, в яких Господь запевняє, що памʼятає про тих, хто Йому вірний. Як говориться у Писанні, Бог завжди йде назустріч людині, аби рятувати її від самознищення, спричиненого гріхом. Життя в надії часто протиставляється сумнівам, які засіває в розумі й серці людини демон. Християнин, згідно з наукою вчителя Церкви, має бути готовим до цього й зміцнюватися в надії, перебуваючи близько Бога.

[ҐП Вступ, 2: «Чия праця – того й плоди, бо почесті і вінці належать переможцям. Хто вшановує чоловіка, який навіть одягу не зняв, щоб стати на герць?».]

Розвивати чесноту надії допомагають роздуми, поєднані з подякою за все те, що Бог зробив протягом усієї історії для людства. Надія на Божу допомогу й опіку не звільняє християнина від обовʼязку докладати зусиль. Навпаки, він повинен робити все, що в його силах, але водночас памʼятати, що Бог є подателем усього добра. Ця чеснота не відриває християнина від дійсності, а допомагає йому прийняти її з внутрішнім спокоєм. Завдяки надії людина може протистояти неспокоєві, який викликають турботи, повʼязані зі щоденним життям.

[Лист 18: «Тільки в тих, які стараються жити по-Божому, спокуси світу не змогли знищити їхньої надії, мета не знецінила їхніх зусиль, бо досягли вічного й непорушного Царства Небесного».]

Християнин, живучи в надії, зазнає справжнього Божого впливу у своєму житті. Присутність і близькість Бога зміцнює його переконання, що надія – це не ілюзія, а прояв життєвого реалізму. Надія випливає з переконання, що тільки Бог – надійна опора, Він ніколи не підводить, бо є люблячим і вічним Отцем.

[ҐП 2,4: «Вінузяв наші немочі, і недуги поніс (Мт. 8, 17; Іс. 53, 4), був зранений за нас, щоб через Його рани ми були зцілені, і від прокляття закону нас викупив, ставши прокляттям за нас (Гал. 3, 13), зазнав ганебної смерті, щоб вивести нас до славного життя».]

Надію породжує пізнання властивостей Бога через віру. Зовнішнім проявом надії є спокій, породжений переконанням, що все, чого зазнає людина, має свій сенс, який, хоча це не завжди можна осягнути розумом, має своє приховане значення в Божих задумах.

[«Про віру», 5: «(...) Бог же миру нехай уповні освятить вас, і нехай непорочно збережуться цілими ваш дух, душа і тіло до приходу Господа нашого Ісуса Христа. Вірний Бог, який покликав вас і який це здійснить (1 Сол. 5, 23-24), якщо перебуватимете в Дусі Святому» (Василій Великий, Гомілії, цит. пр., с. 36).]

Розвиток чесноти надії, згідно з наукою вчителя Церкви, допомагає бачити присутність Бога кожної миті життя у всьому світі, який оточує християнина, пробуджує обожнювання й прагнення бути вдячним Творцеві.

[СП 13: «Тому не потрібно впадати у розпач, – повчають нас різні оповіді Святого Письма, особливо ж притча Господа нашого Ісуса Христа про сина, що батьківське майно розтратив на гріховне життя, але, розкаявшись, удостоївся великих почестей, як ми довідуємося зі слів Господніх (Лк. 15)».]

Завдяки цій чесноті людина може постійно переконуватися в тому, що Бог справді піклується про її життя, навіть у найдрібніших справах. Це звільняє від надмірної прив’язаності до речей і осіб, яка породжує неспокій і тим самим утруднює дію благодаті.

Серйозною перешкодою на шляху до освячення й поєднання з Богом є поневолення, яке полягає в тому, що людина намагається шукати охорони й безпеки у створених речах, а не в самому Творцеві. Надія на Бога робить християнина щораз вільнішим. Його думки концентруються на тому, що є необхідне і найсуттєвіше в його житті. Створені речі мають бути допомогою в розвитку, а не ціллю, самою в собі.

[СП 252: «Таким чином, за хлібом насущним, тобто потрібним нам для щоденного підтримання життя, ми звертаємося не до самих себе, а просимо його в Бога. Богові ми відкриваємо наші потреби і нужди».]

Відсутність цієї чесноти є причиною того, що людина прагне власними силами формувати своє життя. Це, однак, неминуче веде до переконання, що вона не в змозі досягти відчуття безпеки, гарантувати її собі. Це особливо сильно відчутно в моменти страждання й випробувань, перед якими людина почувається цілком безпорадною. Тому тільки надія на Бога може надати сенсу людському життю та показати мету, до якої прямуємо.

[СП 260: «Тому нерозумний – це той, хто не розуміє волі Господньої, а занадто мудрує той, хто керується лише своїми міркуваннями і не перебуває у вірі за настановами Божими».]

Розвивати чесноту надії допомагають приклади життя святих, яке вони з довірою віддали Богові. Василій у своїх творах заохочує вивчати їхні життєписи, щоби таким чином зміцнювати своє переконання, що надія на Бога не підводить.

[ҐП Вступ, 4: «Як же я опинюся поруч із Йовом, коли й звичайної скорботи не прийняв із вдячністю? Як же перебуватиму разом із Давидом, коли повівся з ворогом не великодушно? Як же буду разом із Даниїлом, коли наполегливо і з постійною молитвою не шукав Бога? Як же перебуватиму зі святими, коли не йшов їхніми слідами?».]

Розвиток у чесноті надії був би неможливим, якби Бог через дію Святого Духа не обʼявляв своєї сили як у боротьбі з гріхом, так і потішаючи в хвилини смутку.

Список скорочень:

Аскетичні твори Св. Василія Великого

ҐП – Глави правил викладених ґрунтовно

МП – Перелік моральних правил

СП – Глави правил викладених стисло

Джерела:

Аскетичні твори Св. Василія Великого, В-во ОО. Василіян, Рим 1989.

Батрух С., Модель християнського життя у творах Св. Василія Великого, «Свічада», Львів 2007.