Cинтез Аскези Св. Василія Великого

Деталі: Категорія: ВАСИЛІЯНСЬКА ДУХОВНІСТЬ; Опубліковано: П'ятниця, 04 жовтня 2013, 08:37; Перегляди: 3251

У писаннях Св. Василія Великого немає чіткої різниці між ченцем і мирянином; в них побутує тільки назва – християнин. Усі ми, ченці і миряни, зобовʼязані одним законом Христа: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий (Мт. 5, 48). Тому із Аскетичних творів, синтез яких тут поданий, можуть користати не лише монахи, але й миряни.

СИНТЕЗ АСКЕЗИ

СВЯТОГО ОТЦЯ НАШОГО

ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО

З 22 листа: «Про досконалість чернечого життя»

«Хоч у богонатхненому Писанні є багато речей, які годиться зберігати тим, які бажають угодити Богові, у цій короткій пригадці я намітив торкнутися тільки тих речей, стосовно яких ви мене запитуєте. Скажу про те, чого я навчився з богонатхненого Писання. [...]
Отож: треба, щоб християнин мав такі думки, які були б гідними його небесного покликання, та щоб вів життя гідне Христового Євангелія.
Жодна річ не повинна віддаляти християнина від пам’яті про Бога, від Його волі й судів.
Християнин, який в усьому став досконалішим від виправдань Закону, не повинен божитися й говорити неправди.
Він не сміє хулити, ані лихословити, ані сперечатися, ані мститися, ані відплачувати злом за зло, ані гніватися.
Він повинен бути терпеливим, зносити всі кривди та вчасно напоумлювати того, хто кривдить. А слід робити це не з бажання помсти, а лише для того, щоб виправити брата, як це велів Господь.
Не треба говорити щось проти неприсутнього брата, щоб його понизити, бо це лихословлення, хоч би воно й було правдою. Тому треба віддалятися від того, хто лихословить свого брата.
Не можна розмовляти про пусте. Не слід заводити балачок, які не приносять жодної користі слухачам, ані не служать потрібним взаєминам, на які дозволив Господь. Тому ті, що працюють, нехай намагаються працювати в мовчанці. А бесідують нехай ті, що їм довірено розсудливо орудувати словом на збудування віри, щоб не засмучувати Святого Духа.
Не можна ставати невільником вина, ані уживати надмірно м’яса та й, узагалі, не слід ніколи шукати приємності в їжі чи напитках. Бо ж той, хто бореться, повинен бути стриманим у всьому. З речей, даних кожному для вжитку, нічого не треба вважати за власне або переховувати їх. Однак треба дбати про кожну річ, як про Божу, і не зловживати тим, що хтось викинув чи занедбав, коли часом таке трапиться.
Тому ніхто не повинен уважати себе самого паном, але слугою – на служіння братам. [...]
Не можна нарікати навіть при нестачі необхідних речей і при праці, бо право судити про кожну річ мають тільки наставники.
Не потрібно кричати чи робити якихось знаків чи жестів, у яких виявляється гнів або забуття про Бога.
Голосу слід уживати в міру потреби.
Не годиться відповідати братові зарозуміло та гордо, або з таким настроєм робити йому прислугу. Але в усьому і з усіма треба поводитися скромно і з пошаною.
Не личить також підступно моргати очима й робити хитрі знаки чи жести, які спричиняють братові прикрість або вказують на те, що ми ним погорджуємо.
В одязі та взутті не слід шукати краси, бо це ознака пустоти. Тому для потреб тіла слід вживати дешеві речі.
Не витрачати нічого понад потребу або для хизування, бо це марнотратство.
Також не годиться шукати слави й побиватися за першенство.
Кожний повинен уважати всіх вищими від себе, і треба бути завжди послушним.
Хто може працювати, нехай даром не їсть. А й той, хто зайнятий якоюсь із тих справ, що робляться на славу Христа, повинен ревно працювати з усіх сил.
Кожну справу слід робити згідно з думкою настоятелів; навіть їсти й пити треба на славу Божу.
Не слід також переходити від одного зайняття до іншого без схвалення тих, які поставлені розподіляти різні обов’язки, хіба що якась необхідна потреба змушує допомогти слабшому.
Кожний нехай залишається там, де йому призначено, і нехай не втручається у справи, які йому не повірені. [...]
Не треба заздрити, як іншого хвалять, і тішитися з чужих помилок.
У дусі Христової любові треба співчувати з терплячим братом, сумувати через його немочі і радіти з його успіхів.
Не можна бути байдужим супроти тих, що грішать, або мовчки схвалювати їхні вчинки.
Той, хто напоумлює, нехай це робить лагідно, з Божим острахом, щоб виправити того, хто провинився.
А той, кого напоумлюють чи кому дають догану, нехай радо приймає перестороги, бачачи в них власну користь. [...]
Кожний, по змозі, повинен уважно вислухати того, хто має щось проти нього.
Не треба пам’ятати образи тому, хто згрішив і кається, але зі серця йому прощати.
Коли хтось каже, що кається з якогось гріха, то він повинен не тільки шкодувати, але й чинити плоди, гідні покаяння. [...]
Сонце нехай не заходить у гніві на брата, щоб ніч не розділила їх обох і не залишила непрощеної провини на день Суду.
Також не треба зволікати з виправленням свого життя, бо завтрашня днина непевна. Багато бо тих, що мали немало гарних задумів, не дочекались наступного дня.
Так само не можна піддаватися ситості черева, бо з цього походять нічні сновидіння.
Також не сміємо надмірно працювати й переступати меж необхідності, як каже Апостол: „Маючи поживу та одяг, цим будемо вдоволені”(1 Тим. 6, 8). Бо те, що понад потребу вважається захланністю, а захланність – це ідолопоклонство.
Тому не годиться любити гріш, ні нагромаджувати багато безкорисних речей.
Треба, щоб той, хто наближається до Бога, став убогим і був пройнятий Божим страхом, згідно зі словами: „Тіло моє тремтить від страху перед Тобою, я присудів Твоїх боюся”(Пс. 119, 120).
Дав би Господь, щоб ви прийняли ці мої слова з радістю і приносили на Божу славу плоди, гідні Святого Духа, за Божим уподобанням і з поміччю Господа нашого Ісуса Христа. Амінь».