Празник Успіння Пресвятої Богородиці

Деталі: Категорія: ЖИТТЯ СВЯТИХ; Опубліковано: Середа, 27 серпня 2014, 00:00; Перегляди: 2964

alt

Пояснення свята

«Величаємо Тебе, Пренепорочна Мати Христа Бога нашого, і славимо Твоє всеславне Успення»

(Величання празника)

Прадавній, загальний і глибокий культ Пресвятої Богородиці у Східній Церкві залишив особливий слід передусім на нашому літургійному році. Церковний рік не тільки багатий на різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується, його починає празник Різдва Пресвятої Богородиці, а завершує її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву − Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

Хоча празник Успіння нагадує нам про сумну подію смерті, все ж таки він належить до радісних празників. Богослуження празника Успіння повне радісних і веселих гімнів. Цього дня свята Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успенням ми одержали в небі могутню Заступницю і Покровительку.

Чудесне успіння Пресвятої Богородиці

День смерті Пресвятої Богородиці зветься в нашій Церкві Успіння, бо її тіло після смерті не зотліло, але разом з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як вона померла, бо про це, святе Євангеліє нічого не згадує. Основу празника Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.

Найдавніше записане передання, що говорить про смерть Пресвятої Богородиці, є у творі, який у Західній Церкві відомий як «Перехід Святої Марії», а на Сході той сам твір має назву «Святого Йоана Богослова слово на Успення Святої Богородиці». Автор цього твору невідомий. Одні історики думають, що цей твір походить з кінця другого або початку третього сторіччя, а інші − з кінця шостого віку.

З цього твору довідуємося про святе й чудесне Успіння Пресвятої Богородиці. Ось його коротка історія:

„Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і звістив від її Сина Ісуса Христа час її переходу до вічності. На день її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Божа Мати висловила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і свого Обручника Йосифа. Сам Христос у супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли, при співі побожних гімнів, на своїх раменах занесли її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гріб відкрили, то її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер усі зрозуміли, що вона воскресла і з тілом та душею її взято на небо”.

Є свідчення, що з початку VI ст. у храмі Успіння в Гетсиманії був гріб Пресвятої Богородиці, тому церкву на Сіоні стали вважати місцем її Успіння. Однак на сьогодні історики не знають про місце її смерті, та де є її гріб. Одні доводять, що вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять − в Ефесі, куди нібито її узяв з собою святий євангелист Йоан Богослов. У Ефесі ще сьогодні показують дім, де, згідно з традицією, перебувала Божа Мати.

Літургійний культ Пресвятої Богородиці починається від Ефеського Собору 431 року, який окреслив догму про її богоматеринство. У творах святих Отців до четвертого століття нема нічого про Успіння Богоматері. Святий Епіфаній Кипрський († 403) пише: „Хай досліджують святе Письмо та не знайдуть там свідчення ані про смерть Марії, ані про те, що вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що вона похована чи не похована. І коли Йоан перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв із собою святу Діву”.

Лише після IV сторіччі починають церковні письменники на основі передання писати про останні хвилини життя Пресвятої Богородиці. На Заході пише про це святий Григорій з Тур († 594), а на Сході − єрусалимський патріярх Модест († 634), від нього першого маємо проповідь про Успіння, святий Андрій Критський († 712) та святий Йоан Дамаскин († 749). Два останні святі Отці залишили по три проповіді про Успіння.

У кінці VII і початку VIII ст. церковні письменники починають звертати увагу не тільки на її чудесне Успіння, але і на її вознесіння на небо з тілом та душею. Найбільш цікавий речовий доказ про Успіння подає святий Йоан Дамаскин. У своїй другій проповіді на Успіння, покликаючись на незнану для нас Історію Євтимія, каже, що Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву на честь Пресвятої Богоматері у Влахерні, передмісті Царгорода й хотіла там покласти тіло Пресвятої Богородиці. У зв’язку з цим вона звернулася до єрусалимського патріярха Ювіналія († 458), який тоді якраз був на Халкедонському Соборі (451). Той розповів їй передання про те, що після того, як відкрили гріб для апостола Томи, то не знайшли тіла Божої Матері. Замість тіла, патріярх прислав Пульхерії похоронну ризу Пресвятої Богородиці.

Останнім автором на Сході, який зібрав усе про Успіння, є візантійський церковний письменник Никифор Каліст Ксантопул († 1335). Він написав також синаксарі для Тріоді і святих на цілий рік.

Святий Йоан Дамаскин вірить у те, що Пресвяту Богородицю з тілом і душею узяли на небо. В одній із своїх проповідей на її Успіння він каже: „Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівицтво при своїм Різдві, зберіг і її тіло нетлінним після смерті. Годилося, щоб та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Годилося, щоб та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, що їх вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе створіння почитало її як Матір і як Слугиню Бога”.

У нашій богослужбі на Успіння відбивається уся традиція і віра Церкви перших століть у її чудесне Успіння і внебовзяття з тілом і душею. „У молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив Той, хто вселився в утробу приснодівственну”.

Свята Церква святкує Успіння Богоматері, бо в небі вона за нас заступається. „У різдві дівство зберегла Ти, в успінні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася ти до життя, бувши Матір’ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші”. У першій стихирі на вечірні Церква закликає: „О дивне чудо! Істочник Життя кладеться у гробі, і гріб стає драбиною до неба. Веселися Гетсиманіє, святий Богородичний доме! Закличмо вірні, маючи приклад архангела Гавриїла: Благодатна, радуйся! З Тобою Господь, подавай світові Тобою велику милість”.

Встановлення празника

Успіння належить до найдавніших Богородичних празників. Його започаткували в Єрусалимі відразу після Собору в Ефесі. Спочатку празнування пам’яті Успіння під впливом Ефеського Собору наголошувало швидше на привілеї її богоматеринства і тому мало назву „Свято Марії-Богоматері”.

В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого († 529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня „Пам’ять Богоматері”, тобто пам’ять її Успіння. У Сирії у V ст. цей празник мав назву „Пам’ять Блаженної”.

У VI сторіччі цей празник отримує свою теперішню назву − Успіння Пресвятої Богородиці. У перших століттях не всі Церкви Сходу празнували Успіння в той самий час. Олександрійський патріярх Теодосій († 567) приписав святкувати Успіння 6 січня, а празник її Внебовзяття 9 серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6 січня празнує Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії, а 9 серпня − Вознесення тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо. Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня.

Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння по цілій візантійській державі і наказав святкувати його 15 серпня, бо в той день він отримав світлу перемогу над персами.

На Заході празник Успіння під впливом Сходу з’явився дещо пізніше. Його прийняли у Римі за Папи Сергія І (687-701), а з Риму той перейшов до інших країн Європи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різний час. Рим, ідучи за Сходом, празнував Успіння 15 серпня, Франція − 18 січня, Іспанія після Собору в Толедо 656 року − 18 грудня. У римському місяцеслові VII ст., який приписують святому Єронімові, про 18 січня сказано: „Смерть Пречистої Діви Марії”, а 14 серпня: „Унебовзяття”. Однак у римському календарі з VIII століття є вже тільки один празник − Успіння 15 серпня.

У Західній Церкві, починаючи від Першого Ватиканського Собору (1869-1870), щораз більше намагалися, загальну віру Церкви в чудесне Успіння і Внебовзяття Пречистої Богородиці проголосити догмою святої віри. Це завдання узяв на себе папа Пій XII († 1958). Він, узагальнивши думки всіх єпископів Католицької Церкви своєю Апостольською Конституцією „Всемилостивий Бог”, 1 листопада 1950 року цілому світові урочисто проголосив: „Владою Господа нашого Ісуса Христа, святих апостолів Петра й Павла і нашим власним авторитетом проголошуємо, заявляємо й визначаємо як Богом об’явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Приснодіва Марія, сповнивши біг свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави”.

У нашій Церкві з празником Успіння пов’язані ще два інші церковні Богородичні празники: Положення чесної ризи Пресвятої Владичиці нашої Богородиці у Влахерні − 2 липня і Положення чесного пояса Пресвятої Владичиці нашої Богородиці в Халкопратії − 31 серпня.

Деякі старовинні типіки подають, що на празник Успіння, а не на Преображення треба благословити виноград. У грецькім Ніколо-Касулянськім типіку з ХІІ-ХІІІ ст. читаємо: „Треба знати, що на Успіння Пресвятої Богородиці 15 серпня після Божественної Літургії буде благословення винограду, який споживаємо в церкві за давнім звичаєм”. Те саме говорить Синайський типік 1214 року. Типік Лаври святого Атанасія на Атоні приписує благословення винограду на 15 серпня.

У нас є звичай благословити зілля на Успіння. Наш типік о. Дольницького каже: „Де є звичай, то після Заамвонної молитви або по отпусті Літургії, буває благословення зілля”.

„Пізнай свій обряд”, о. Юліан Катрій ЧСВВ