Smaller Default Larger

о. Борис Ю. Краснобродський ЧСВВ

Юрій Краснобродський (о. Борис ЧСВВ) народився 5 вересня 1915 року, в селі Малий Березний, Великоберезнянського району, Закарпатської області, у багатодітній сім’ї землеробів, в якій був найстаршим із шести дітей.

Початкову школу закінчив в рідному селі, а горожанську – у Великому Березному.

За спогадами самого о. Бориса, одного разу в неділю, у монастирі Отців Василіян в Малому Березному, ченці-богослови, які там навчалися, вийшли перед іконостас на Велике Славословʼя і дуже гарно співали. Йому цей спів так сильно запав в серце, що він почав молитися до Пресвятої Богородиці, аби допомогла йому навчитися так само співати. З того часу у нього зародилося бажання стати монахом.

Юрій вступив до монастиря Отців Василіян у Мукачеві 1 вересня 1933 року.

Після кандидатури і новіціяту, вивчав класичні мови і філософію в Мукачівському та Лаврівському монастирях. А у 1940 році вступив до Ужгородської богословської академії. Крім того, грав в Чернечому оркестрі Мукачівського монастиря.

8 листопада 1942 року – склав Вічні обіти в Маріяповчанському монастирі (теперішня Угорщина).

31 січня 1943 – отримав Святу Тайну Священства з рук Преосвященного єпископа Вартолемея Дудаша в Марія Повчі.

Після священичих свячень виконував служіння в Мукачівському монастирі.

У 1946 році був переведений до Ужгородського монастиря де був помічником Настоятеля.

Опісля, на прохання місцевого єпископа, о. Борис обслуговував парафію у с. Великі Комʼяти (Виноградівський район).

Також проживав у Боронявському монастирі, а перед остаточною ліквідацією Василіянських монастирів на Закарпатті – в Імстичівській обителі, куди були насильно звезені усі Василіяни.

Ще у 1946 році, Протоігумен Василіян на Закарпатті о. Антоній Мондик ЧСВВ, повідомив ченців про можливе закриття монастирів новою владою. Молодшим, які лише розпочали своє монаше життя, радили повертатися додому. А тих, що вже склали Богові Вічні обіти і були священиками, попереджали про можливе переслідування, якщо вони не згодяться перейти на «православʼя».

Невдовзі, у 1947 році, було виселено всіх Василіян з Мукачівського монастиря. Так само було закрито Боронявський та Малоберезнянський монастирі. Єдиним пристановищем залишився тільки Імстичівський монастир, але й він був у той час для Василіян більше вʼязницею, ніж монастирем.

У 1950 році, коли монастир в Імстичеві було ліквідовано, о. Борис був змушений повернутися до свого родинного дому у Малий Березний, із забороною священнослужіння та під пильним наглядом органів безпеки. Від цього часу, починається його підпільна діяльність.

Як звичайний громадянин, він працював на різних роботах: майстром по лісу у ліспромгоспі в Турʼї Реметі, водієм вантажного автомобіля в райспоживспілці у Великому Березному та продавцем і бухгалтером.

А вночі, підпільно служив людям як священик: відправляв Служби Божі, сповідав, хрестив, вінчав…

Однак все це відбувалося з частими допитами, наглядами та провокаціями з боку атеїстичного режиму.

Після смерті свого рідного брата, о. Борис проживав у домі його сімʼї в Малому Березному, допомагаючи виховувати осиротілих дітей. Сам мав маленьку кімнату, яка була для нього також каплицею, де він щодня таємно служив Службу Божу, на яку приходили й односельчани.

Довгі роки підпілля, о. Борис був свідком нищення Василіянського монастиря у Малому Березному.

Після закриття обителі, її приміщення, у 1948 році, було передано Ужгородському Державному Університету і відкрито першу стаціонарну біологічну базу, а в церкву перетворили на спортзал для студентів. У 1958 році, тут відкрито школу-інтернат для розумово-відсталих дітей. В 1971 році, поряд з монастирськими приміщеннями розпочато будівництво навчального корпусу інтернату, і після завершення будівництва, монастир перетворився на спальний корпус, а церква – на склад будівельних і господарських матеріалів.

Після довголітнього підпільного служіння, у 1989 році, о. Борис наважився вперше прилюдно відслужити Службу Божу біля монастиря на Чернечій горі, перед празником Зіслання Святого Духа, на яку прийшло біля 30 людей. Другу Службу Божу він відслужив біля напівзруйнованої каплиці перед вʼїздом до монастиря на свято Благовіщення, на яку вже зібралося біля 200 осіб. Це викликало обурення з боку дирекції інтернату, в результаті чого, о. Бориса оштрафували на 25 карбованців. Однак з того часу, незважаючи на доноси та погрози, богослужіння біля каплиці від проводив вже щонеділі. А на свято Воскресіння Христового, о. Борис відслужив співану Службу Божу зі свяченням пасок біля монастирської церкви, хоч для цього, на вимогу влади, потрібно було зібрати 300 підписів місцевих жителів, що було без труднощів зроблено.

У 1990 році, було офіційно зареєстровано греко-католицьку парафію в Малому Березному з передачею частини будівлі колишнього монастиря, а о. Бориса призначено парохом.

3 червня 1991 року, о. Борис, за допомогою місцевих жителів, вперше відслужив Службу Божу у монастирському храмі на свято Зіслання Святого Духа.

В тому часі, він взявся також за відновлення греко-католицької парафії у Великому Березному.

Коли всі монастирські приміщення у Малому Березному вже були звільнені та відновлено церкву, а при монастирі діяв Новіціят, о. Борис протягом певного часу (1996-1997) був Магістром для кандидатів та новиків. А опісля, був в цьому монастирі для молодих ченців сповідником та безцінним духовним провідником.

3 травня 2003 року, на 88-му році життя, 70-му чернечого покликання, 60-му священнослужіння, о. Борис Юрій Краснобродський ЧСВВ, відійшов до вічності і був похований на чернечому цвинтарі при Малоберезнянському монастирі.

Вічная йому памʼять!

 

alt

Лаврів, 1936 р.

 

alt

Монаший оркестр, Мукачево, 1936 р.

 

alt

alt

alt

Василіянський монастир у Маріяповчі. Після складення Вічних обітів, 1942 р.

 

alt

Василіянський монастир у Маріяповчі. Після священичих свячень, 1943 р.

 

alt

alt

Малоберезнянський монастир, 1994 р.

 

alt

alt

Каплиця Малоберезнянського монастиря. о. Мелетій Малинич ЧСВВ і о. Борис Краснобродський ЧСВВ.

 

alt

Малоберезнянський монастир, 1996 р.

 

alt

 

Могила о. Бориса Краснобродського ЧСВВ

 

alt

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2014 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.

 

@Mail.ru