Smaller Default Larger

о. Миколай В. Шепа ЧСВВ

 

Шепа Василь (Миколай – монаше ім’я) народився27 грудня 1914 р. у с. Підгоряни Мукачівського району на Закарпатті (тепер м. Мукачево, мікрорайон Підгоряни). Народився у багатодітній сім’ї сільського господаря, де, крім Василя, було ще два брати та дві сестри.

У 1925 р. у рідному селі закінчує початкову школу. Після вчиться чотири роки у Мукачівській горожанці (гімназії) та один рік відвідує підготовчий курс для вступу у виш.

У 1930 р. вступає на кандидатуру та новіціят до Мукачівського Святомиколаївського монастиря оо. Василіян на Чернечій горі. На новіціяті отримує нове ім’я – Миколай. Після закінчення складає у 1932 році перші монаші обіти. У 1937 р. складає вічні обіти у Василіянському Чині.

У 1935-1938 рр. навчається при Мукачівському та Ужгородському монастирях. У 1939 р. їде на навчання до міста Оломовець у Чехословаччині, де закінчує богословські студії. Цього ж року Пряшівський єпископ Павло Гойдич, ЧСВВ, висвячує М. Шепу на ієромонаха. Після священичих свячень настоятелі скеровують о. Миколу на служіння до Мукачівського монастиря оо. Василіян, де він пробув до 1941 року.

 

 

Бр. Мар'ян Щока ЧСВВ, о. Павло Мадяр ЧСВВ, о. Микола Шепа ЧСВВ, бр. Юліан Мигович ЧСВВ (Імстичівський монастир)

 

У травні 1941 року о. Миколу призначають до Боронявського Святоблаговіщенського монастиря оо. Василіян у якості настоятеля. Тут о. Микола активно розбудовує господарство монастиря. Разом з ним у цей час у Бороняві служить у якості економа монастиря ще один визначний василіянинЗакарпаття о. Йосиф Завадяк, ЧСВВ.

У травні 1943 року знову був скерований до Мукачівського монастиря.

Наприкінці 1944 року о. Шепу призначили на служіння до Малоберезнянського Святомиколаївського монастиря оо. Василіян. На початку 1948 о. Микола був призначений настоятелем цього ж монастиря.

16 березня 1948 року Обласна рада депутатів своєю постановою вирішила закрити останні василіянські монастирі на Закарпатті, а саме Боронявський та Малоберезнянський. В останньому служив настоятелем о. Микола. Після такого рішення 30 березня цього ж року о. Шепа пише скаргу до влади СРСР, де вимагає пояснення незаконного рішення про закриття монастиря, однак не отримує жодної відповіді.

 

 

Після закриття у квітні 1948 року Малоберезнянського монастиря та заборону діяльності оо. Василіян у межах Провінції Св. Миколая, о. Микола змушений був покинути монастир та переїхав до с. Великі Ком’яти (Виноградівський район, Закарпатської області), де Вікарій Мукачівської Греко-католицької єпархії, Микола Мурані, призначив його обслуговувати вірних греко-католиків. Тут отець Микола проживає до моменту арешту. 26 червня 1948 року Закарпатським обласним Управлінням МДБ УРСР було видано ордер на арешт, а саме взяття під варту було здійснено 1 липня 1948 р. Цього ж дня розпочалося слідство над о. М. Шепою, яке тривало до початку вересня 1948 року. Однак вартий уваги той факт, що на основі матеріалів Справи № 1976 видно, що слідство, а точніше, допит свідків, органи КДБ здійснювали ще далеко до самого арешту. Уже на початку травня відбуваються допити свідків: селян-помічників та вірних активістів, які відвідували чи працювали у Малоберезнянському монастирі.

15 вересня 1948 року о. Миколу було засуджено на 25 років позбавлення волі та конфіскацію належного йому майна. о. М. Шепа у свою чергу подає касаційну скаргу про незаконність звинувачення та рішення суду, однак вона була відхилена. Вирок залишається у силі і наприкінці вересня о. Микола був доставлений на місце увязнення. Своє покарання о. Миколавідбуваву виправно-трудових таборах м. Воркути Комі АССР.

 

 

28 листопада 1955 р. рішенням Президії Верховного Суду УРСР за попереднім протестом Прокурора СРСР Ардерихіна І. Л. було переглянуто судову справу о. Миколи та вирішено, що міру покарання, яка була встановлена у термін 25 років, зменшити до вже відбутого терміну: 7-ми років і чотирьох місяців, а також звільнити засудженого з під варти.

Вийшовши на волю о. Шепа не повертається додому на Закарпаття, але оселюється у м. Воркута, де й відбував своє ув’язнення. Лише наприкінці 50 років ХХ ст. о. Микола повертається до рідних Підгорян, що на Мукачівщині.

Тут, попри усі заборони та труднощі, постійний нагляд органів КДБ веде активну підпільну душпастирську діяльність, яка не обмежується лише рідним селом. Географія діяльності о. Миколи сягає цілого Закарпаття, а навіть, як свідчать очевидці, виходить за його межі. о. М. Шепа часто обслуговував села за Ужоцьким перевалом, зокрема навідувався до с. Сянки, Турківського району, Львівської області. Говорячи про підпільну діяльність о. Миколи треба сказати, що він активно підтримує з’язки з іншими отцями василіянами, що діяли у підпіллі, і, попри неможливість жити у монашій спільноті, веде глибоке духовне монаше життя, ревно виконуючи устав та правила св. Василія. Про активну підпільну душпастирську діяльність о. Шепи свідчить також багато особистих і літургійних речей, які залишилися у Імстичівському та Боронявському монастирях.

У 1990 р. рішенням Закарпатської Обласної Прокуратури о. Миколу Шепу, ЧСВВ, було реабілітовано.

 

 

На початку 90 рр. ХХ ст. о. Микола Шепа, першим відправив публічне богослужіння у греко-католицькій церкві св. Михаїла, яка першою була повернута греко-католикам на Мукачівщині. Після відродження Греко-католицької Церкви та Василіянського Чину на Закарпатті о. Миколу було призначено настоятелем Імстичівського монастиря св. Михаїла.

Будучи настоятелем в Імстичеві о. Шепа на прохання о. Павла Мадяра, ЧСВВ, Протоігумена оо. Василіян на Закарпатті, також допомагав у душпастирстві о. Богдану Тодавчичу, ЧСВВ, настоятелю Боронявського монастиря, який також після виходу з підпілля розпочав своє відродження. За браком священників о. Микола також обслуговував села довкола Імстичева.

 

 

В останні дні свого земного життя о. Микола мав важку хворобу, що йому постійно дошкуляла. Помер у м. Мукачеві, 12 серпня 1992 року і за старанням вже згадуваного о. Павла Мадяра, ЧСВВ, його тіло було перевезено до Імстичівського монастиря оо. Василіян, де й поховано на монашому цвинтарі.

Сьогодні, коли згадуємо 100 річчя від дня народження цього великого Василіянина, Апостола Срібної Землі, як його називали сучасники, а також дякуємо Богові за дар 25-річчя виходу Греко-католицької Церкви з підпілля, – маємо пам’ятати наших духовних батьків і гідно цінувати дар віри, який зберегли, примножили, і передали його нам наші попередники, що були невтомними та мужніми у проповідуванні Євангелії.

Ієром. Лука Буняк, ЧСВВ

Використана література:

  1. Особова Справа Шепи Василя Олексійовича, № 1976, КДБ, УРСР. Матеріали Закарпатського Обласного Державного Архіву, фонд 2558. Архів, 1990.
  2. Свідчення о. Павла Райчинця, ЧСВВ, Протоігумена Провінції Св. Миколая оо. Василіян на Закарпатті, свідка життя та підпільної діяльності о. Миколи Шепи, ЧСВВ.
  3. Рукопис книги І. Клованича, Село Бороняво і його духовні діти.

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

 

Авторські права 2014 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.

 

@Mail.ru