Smaller Default Larger

«Габіт не робить черницею». Із життя жіночого монастиря Сестер СНДМ в Мукачеві

Монастир Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії в Мукачеві розташувався на вулиці Дулішковича. Він не такий, як зазвичай малює уява з великою територією, кількома будівлями і черницями в чорній одежі.

Серед інших житлових будинків на згаданій вулиці цей двоповерховий вирізняє на фасаді хіба табличка блакитного кольору з літерою «М». Це знак Марійського згромадження сестер служебниць, що належить до, так званої, Провінції св. Йосифа у Сербії.


Нас люб’язно зустрічає сестра Домініка і проводить у приймальню. Тут великі шкіряні меблі та плазмовий телевізор, квіти й оригінальний сервант. На стенді в коридорі представлені роботи дітей, які приходять на катехизацію, а також детальний графік дня сестер. Є й капличка, за яку слугує кімната з дерев’яним престолом та стільцями.

 


У цій будівлі сестри із 2004 року, а загалом у Мукачеві з 1999-го. Осіли тут після військових конфліктів у Сербії і Чорногорії. «Тоді за мене батьки дуже переживали, – згадує Настоятелька обителі сестра Миколая. – Як склала тут обіти, то так і прикипіла до Мукачева». Вона родом із Червонограда на Львівщині. Зізнається, що вже в 15 років хотіла стати черницею. Але спершу життя склалося так, що дівчина навіть закінчила Київський педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, вчила дітей, але подумки готувала себе до чернецтва. Батьки, однак, не хотіли й чути про мрії доньки: «Як приїхали на «облечени» (прийняття в черниці) в Мукачево, то опісля зателефонував батько. Я почула в його голосі, що повеселішав. Побачив, що й до чого. Тепер вони живуть моїм життям, я близько. Можуть зателефонувати, приїхати…». Нещодавно сестра Миколая повернулася із студій у Римі.

«Маємо багато молитися, бо в людей є багато потреб»

Цей монастир не закритого типу. У згромадження сестер Служебниць основна харизма (завдання) – це молитва і праця. «Маємо багато молитися, бо в людей є багато потреб», – каже моя співрозмовниця. Сестри не прив’язані до одного місця. Якщо деінде потребують їхньої допомоги, то їдуть. День починається о 6.45 з Утрені. 20.30 – вечірні молитви. Суботу сестри присвячують катехизації. А ще мають місію доглядати за храмами, випікати проскуру на Службу Божу, проводити духовні реколекції, через це «вдома» на час нашого приїзду перебувала лише Настоятелька та три сестри. Інші були в лікарні біля хворих. Їздять також по довколишніх селах, катехизують людей. Буває, що сідають у машину і можуть на літо в якомусь селі осісти, аби займатися цим.

Черниць цього згромадження від інших Чинів чи Орденів вирізняють три обіти – убожество, обіт і послух. А ще колір і форма одягу – вона синя з білими вставками на головному уборі. Габіт, якщо стати по стійці «струнко» і відхилити долоні в боки, нагадує літеру «М», що вправно демонструє усміхнена сестра Вікентія. Тепер габіти практичніші шиють, ніж колись, із накрохмаленими білими великими комірами, головним убором.

35-річним тут не дуже раді

Виявляється, що стати черницею цього згромадження не так просто. По-перше, існує віковий ценз – від 17 до 35 років. Якщо вам за 35, то треба вже дозвіл із Риму. «У такому віці людина – сформована особистість. І дуже важко їй змінити внутрішній стан. Повірте, що габіт не зробить із вас черницю. І, звісно, не врятує від тих проблем, від яких тікаєте в монастир. Треба йти до нас обдумано, – пояснює сестра Миколая. – Спочатку ви проходите кандидатуру. Це коли написали заяву на вступ і до вас приглядаються. Так може тривати півроку-два. Обіти складаєте спочатку на рік і за цей час можете добре все обдумати. В цей період і одяг довільний – може бути светр, але обов’язково довга спідниця. Якщо перший етап пройшли, то далі йдете на новіціят, який триває два роки. Вибираєте собі чернече ім’я (якоїсь святої), отримуєте габіт. Опісля складаєте обіти на довічно і отримуєте до всього хрестик. «За всі 14 років, що я в монастирі, серед тих, хто не пройшов ці випробування, було всього 3–4 сестри. Просто зрозуміли, що це не їхнє. Образ нема, дотепер підтримуємо контакти», – зазначає Настоятелька.

На Закарпатті черниць цього згромадження всього 13. Є вони і в Ужгороді та Усть-Чорній на Тячівщині. Мукачівський монастир за час існування «дав» 30 сестер, більшість з яких виконують місію по всьому світу. Сестра каже, що була здивована, коли дізналася, що найбільша Провінція св. Йосифа діє у Бразилії (300 сестер), далі йде Україна. Тепер засновують спільноту в Лондоні для українських заробітчан.

В монастирі трапляється всяке…

Сестра Домініка, якій всього за 20, каже, що коли пішла в монастир, її мама народила дівчинку. Своєрідна заміна старшої доньки. Сама родом із Імстичова, Іршавського району. Натомість сестра Вікентія із села Ізки, Міжгірського району. Тут уже сьомий рік. Червонощока Діана, якій тільки 18, і яка є наймолодшою, на моє запитання, чому вона тут, відповіла, що відчула покликання. А от детально описати це відчуття не змогла. Поки ще лише проходить кандидатуру. Каже, що планує тут залишитися.

Життя в монастирі не без пригод. Настоятелька згадує, як у Малому Березному на відпусті в монастирі до них причепився 9-річний хлопчик, який казав, що бідний і не має де жити. А потім несподівано з’явився на порозі їхнього монастиря в Мукачеві. Став приїжджати частіше, проситися на ніч. Допоки сестри не виявили зникнення окремих речей. Крапкою стало те, що під ліжком, де спав хлопчина, одна із сестер виявила… цілий склад продуктів – цукор, борошно тощо. До того ж вибрав собі кімнату, вікна якої виходили на вулицю. Через них він передавав украдене в обителі своїм «компаньйонам». З монастиря його «виселили» лише за допомогою міліції. Не хотів іти, вдавав із себе хворого.

Або ще один випадок. Привели якось у монастир одну дівчину, мовляв, може, стане черницею. Однак сестри із жахом згадують тижні її перебування у них. Вночі мала напади істерії. Можливо, була одержима. Натоятелька сказала про це священику. І що мусять їй відмовити у перебуванні. Попередив, що дівчина може погрожувати самогубством. Так і сталося. На слова черниці: «Це твоє життя, і ти можеш робити з ним все, що хочеш» – дівчина здивовано відповіла: «Але ж ви мене можете завтра в живих не застати». «Ви б знали, як я тієї ночі молилася, щоб лише із собою нічого не вдіяла. В її кімнаті було тихо, а свої поривання заглянути туди я зупиняла молитвою», – згадує сестра Миколая. Посадили її на потяг, але лише за другим разом. Бо зчинила такий галас на вокзалі, що люди жахалися і питали, чи не допомогти сестрам. До речі, сестрички готові надати можливість дівчатам, які збираються йти в монастир, побачити чернече життя зсередини. Сюди можна приїхати, пожити трохи. Щоб знати, яке чернече життя насправді». На прощання запитала сестер, куди вислати фото. На що наймолодша відповіла: «А ви є «В Контакті»?

Оксана Штефаньо

Закарпаття онлайн

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2019 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.