Smaller Default Larger

Посланництво Богопосвячених осіб

 

Роздуми над біблійним текстом «Покликання Самуїла на пророка» (1 Сам. 3. 1-21), авторства отця Тараса Барщевського, виголошені під час Патріяршого собору УГКЦ 2011 року Божого, на тему «Покликання до Богопосвяченого життя».

 

1 Книга Самуїла: 3, 1-21.

1. Хлопчина ж Самуїл служив Господеві під доглядом Елі. Слово Господнє було рідким того часу, видіння не були часто.

2. Одного дня Елі поклався спати на звичайному місці – очі його слабшали, й він не міг уже бачити виразно, –

3. а світильник Божий не був ще згашений, і Самуїл лежав у Господнім храмі там, де стояв ковчег Божий.

4. Аж ось Господь озвавсь: «Самуїле! Самуїле!» Цей відповів: «Ось я!»

5. І побіг до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» Той каже: «Ні, не кликав. Лягай спати.» І він пішов спати.

6. Господь же озвавсь знову: «Самуїле! Самуїле!» Схопився Самуїл, пішов до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» «Не кликав я тебе, мій сину, – відповів Елі, – лягай собі спати!»

7. Самуїл не знав ще Господа, бо Господнє слово йому ще не обʼявлялося.

8. Знову Господь озвавсь до Самуїла, втрете; і схопивсь він, прийшов до Елі й каже: «Ось я! Кликав ти мене?» Тоді Елі збагнув, що то Господь кликав хлопчину,

9. тож і каже до Самуїла: «Йди но, лягай спати, а коли тебе покличуть, скажеш: Говори, Господи, слуга твій слухає.» І Самуїл пішов і ліг на своєму місці.

10. Прийшов Господь, став і закликав, як і першими разами: «Самуїле! Самуїле!» Самуїл озвався: «Говори! Слуга твій слухає!»

11. І сказав Господь до Самуїла: «Гляди, я зроблю таке в Ізраїлі, що в кожного, хто те почує, обіуш буде дзвеніти.

12. Того дня я здійсню на Елі все, що я сказав був про його родину, від початку до кінця!

13. Ти обʼявиш йому, що я скараю його дім повіки за те злодіяння, бо він знав, як його сини зневажали Бога, а не скартав їх.

14. Тому – клянусь домові Елі! – не загладити повіки ні жертвами, ані офірами провини дому Елі.»

15. І лежав Самуїл аж до ранку, а вранці встав і відчинив двері Господнього храму. Боявся оповідати Елі про видіння,

16. та Елі його покликав і каже: «Мій сину, Самуїле!» Той відповів: «Ось я!»

17. І спитав: «Що він тобі сказав? Не крий, прошу, від мене! Хай Бог зішле на тебе це й те, та ще й причинить, коли ти затаїш щось із усього того, що він сказав до тебе.»

18. От і відкрив йому Самуїл усе, нічого не затаїв від нього. Елі сказав: «Він – Господь! Хай чинить те, що йому довподоби!»

19. Самуїл виріс, і Господь був із ним і не дав ані одному його слову впасти на землю.

20. Ввесь Ізраїль, від Дану аж до Версавії, взнав, що Самуїл був наставлений Господнім пророком.

21. Господь зʼявлявся в Шіло й далі, по тім, як був відкрився Самуїлові в Шіло в слові Господнім.

 

«Говори, слуга Твій слухає!» лише з четвертого разу відповідає хлопчина Самуїл на Божий голос, що кликав його тієї ночі на імʼя! Самуїл був покликаний, він навіть був відгукнувся на цей голос, три рази прибігаючи вночі до старенького Елі: «Ось я! Кликав ти мене?» Але це не Елі його кликав, а Господь. Як могло статися, щоб почути голос самого Бога і не розпізнати його, почути власне імʼя і не відповісти тому, хто кличе?

Розповідь про покликання Самуїла – останнього судді і першого пророка – розпочинається одним цікавим спостереженням: «Слово Господнє було рідким того часу, видіння не були часто» (1Сам. 3, 1). Обряди і відправи не були рідкісними, релігійні свята також, і навіть прощі й жертвоприношення. Літургійне життя йшло вперед, святиня функціонувала просто чудово, хоч «Слово Господнє було рідким, і видіння не були часто»... Церква говорить завжди дуже багато про Бога. Говорить багато й тоді, коли Бог говорить мало. Говорить часом більше, ніж потрібно. Слово Церкви не є рідкісним, коли йдеться про Бога! Насправді його багато, і не тільки у храмах і численних святинях, а також і в позарелігійному середовищі, в публічній думці, у мас-медіа, більше або менше секуляризованих. Скільки слів про Бога! Частим є слово про Бога, за Бога, проти Бога, довкола Бога – рідкісним є слово Бога! Можливо, ці дві речі повʼязані, можливо, залежать одна від одної? Чим більше говориться про Бога, тим менше говорить сам Бог.

 

Анна віддає свого сина Самуїла в дім Господній

 

Відтак автор нашого уривку, намагаючись після другої невдалої спроби пояснити, чому Самуїл не розпізнає Божого голосу, робить ще більш приголомшливе спостереження: «Самуїл не знав ще Господа, бо Господнє слово йому ще не обʼявлялося» (1 Сам. З, 7). Самуїл, отже, «служив Господеві» (в. 1), але «не знав ще Господа» (в. 7)!

Це страшна можливість, яка може статися саме у святині, там, де приноситься служба Богові: можна служити Богові, не знаючи насправді Бога. Але не варто дивуватися: коли слово Боже стає рідкісним, сам Бог наче зникає і стає незнайомцем. Виходить, що можна жити в Божому домі без того, щоб знати Бога. Так стається із двома синами того батька із притчі про блудного сина, які обидва жили з батьком, але жоден із них насправді не знав його. Може статися теж і по храмах, на богословських факультетах, у семінаріях, ба навіть у монастирях, щоб Бог був, або став, великим Незнайомим. Але також кожен із нас, як віруючий, не може не визнати, що відкриття Бога ніколи не закінчується і що навіть коли доходимо до кінця нашого життя, відкриття Бога є ще завжди на початках. Увірувавши і прийнявши Божий поклик, ми стали, якщо так можна сказати, учнями самого Бога, як Самуїл, і залишаємося ними на ціле життя.

«Слово Господнє було рідким», але не відсутнім; було рідким, але було! Слово Боже ніколи не стає Божою мовчанкою. Горе нам, якщо переплутаємо рідкісність Божого слова з його відсутністю і якщо уважатимемо Бога, який рідко говорить, за Бога, що не говорить ніколи, за німого Бога, за такого, яким є ідоли. Рідкісне слово не означає відсутнє слово! І це рідкісне, але не відсутнє слово несподівано лунає вночі, коли «світильник Божий не був ще згашений» (в. 3), тобто перед ранком. Рідкісне слово несподівано лунає вночі. І що воно каже? Яким є зміст цього слова? Що каже цей Бог, що рідко говорить? Відкриває приховані таємниці? Пояснює таїнства життя? Обʼявляє вищі світи, незглибимі істини, призабуті духовні досягнення, віддалені від нас у часі або й цілком втрачені? Розповідає про невимовні досвіди, що перевищують земні пороги видимого й відчутного? Ні, нічого з цього всього!

 

 

Коли Бог, який говорить мало, нарешті починає говорити, Він каже твоє імʼя! «Господь озвався: Самуїле, Самуїле!» (в. 4). Отак починається Боже слово: імʼям – моїм, твоїм, нашим імʼям. Бог починає говорити, щоб покликати нас, щоб покликати кожного з нас. Він це робив від самого початку: «Адаме, де ти?» (Бут. 3, 9), а відтак продовжує кликати людину з покоління в покоління. Адам сховався від Божого слова і втратив рай, але не Авраам, Мойсей, Самуїл, Єремія..., які своїм життям продовжили писати історію спасення, а зокрема Марія, якої оте «ось я, слугиня Господня» виявляє цілковитий послух Божому слову, послух, який, як молиться наша літургія, «повернув нам рай у Христі»*. Через непослух людина втратила рай, але тепер, завдяки послухові Божому слову, ми знову можемо замешкати в ньому.

 

 

Коли Бог кличе, а людина слухає, тобто відповідає на Божий поклик, тоді Бог відкриває їй свій задум, іншими словами, відкриває їй її окреме посланництво. Покликання і посланництво тісно повʼязані між собою, і одне не існує без іншого: нема покликання, що не було б посланництвом, і нема посланництва, що не було б покликанням. І хоч кожне покликання є інакше, особистісне, усі вони мають щось спільне: Бог кличе кожного на імʼя. Так само і кожне посланництво є інакше, але всі мають щось спільне: спільним є те, що всі вони вимагають зміни. Дехто міг би це назвати «наверненням», але це навернення перевищує визнання власних гріхів і постанову поправитися. Якщо покликання – це відгукнутися на Божий голос, то посланництво – це піти за цим голосом і повернути своє життя в той бік, в який кличе Бог.

 

 

Тієї ночі Самуїл уже не міг заснути: він мав донести до Елі страшний Божий вирок щодо нього самого і його сімʼї. Те священство і ту святиню, в якій батько Самуїла приносив жертву Господеві, в якій його мати виблагала його в Господа і в яку «віддала наувесь його вік Господеві» (див. 1 Сам. 1, 28), Бог відкинув. А що буде з ним, молодим хлопчиною, якого все життя, ба навіть саме народження, повʼязане зі священиком Елі і святинею, в якій він служив під його наглядом? Самуїл боявся. Боявся оповідати Елі про видіння (в. 15). Однак, коли Самуїл розповів, правда не без мольб, своє видіння, іншими словами, коли він не тільки відгукнувся на Божий поклик, а й прийняв і виконав доручену йому місію, стається щось надзвичайне. «Він, – каже текст, – виріс! Самуїл виріс, і Господь був із ним і не дав ані одному його слову впасти на землю» (1 Сам. 3, 19). Самуїл виріс (дослівно: став важким, вагомим), тому що довірився Божому слову і став вірним його речником, став пророком.

 

 

Однак, щоб так вирости, потрібно виконати одну умову: «Коли хтось хоче йти за Мною, – каже Ісус, – хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (Мр. 8, 34). Тому що кожний, «хто не зречеться всього, що має, – підкреслює Ісус – не може бути моїм учнем» (Лк. 14, 33), не може «бути досконалим» (див. Мт. 19, 21). Самуїл мусив зректися «служіння Господеві під поглядом Елі» (1 Сам. 3, 1), щоб бути настановленим Господнім пророком (див. 1 Сам. 3, 20); Авраам – свого єдиного сина Ісаака (див. Бут. 22, 1), щоб стати батьком многоти народів (див. Бут. 17, 5); апостол Петро мусив зректися своєї впевненості: «...навіть якби всі зневірились у Тобі, я не зневірюся ніколи» (див. Мт. 26, 33-35 і пар.), щоб стати справжньою скелею і підтримкою братам і сестрам у вірі (див. Лк. 22, 32), а апостол Павло – своєї «запеклості прихильника передань предків» (див. Гал. 1, 14), щоб стати «служителем Христа Ісуса між поганами і виконувати священицьку службу Божої Євангелії, щоб жертва поган була милою і освяченою у Святім Дусі» (див. Рим. 15,16).

Це, однак, не лише досконалість, що вимагає зречення, чи, як ми любимо говорити, жертви. А саме посланництво. Іншими словами: як можу промовляти «істинні Божі слова» (див. Од. 19, 9), якщо не відмовлюся від своїх? Як можу плекати «ті самі думки, які були в Христі Ісусі» (Флп. 2, 5), якщо моя голова переповнена власними (оригінальними!) думками? Як можу «навчити всіх про спасенний задум тієї тайни, що від віків захована була в Бозі, який створив усе» (Еф. З, 9), коли у мене свої плани? Як можу отримати вічне життя в спадщину (див. Мт. 19, 29), якщо чи не зубами тримаюся за своє обмежене й смертне існування?

 

Пророк Самуїл помазує Давида на царя

 

Тому досконалими, справжніми Христовими учнями, Божою сімʼєю – матірʼю і братами Христа – можуть бути тільки «убогі духом», такі, як і Він, який, «існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини» (Флп. 2, 6). Тому що тільки там, де людина визнає свою неміч, свою потребу в Бозі, благодать Божа надмірно виливається на неї (див. 1 Тим. 1, 14). Так, як на Марію, через покору якої ублажатимуть її всі роди, бо Всемогутній вчинив їй велике (див. Лк 1, 48-49). І тому вона принесла Єлисаветі не тільки вітання і слово про Бога, а саме Слово Бога, зачате в її лоні! Тож і ми (…), наслідуючи Пресвяту Богородицю, промовмо «Величає душа моя Господа» (Лк. 1, 46 і наст.) і виконаймо наше перше посланництво: принесімо Христа тим, що шукають Його!

«Хто має ухо, нехай слухає, що Дух говорить Церквам!»

(Од. 2, 7.11.17. 29; 3, 6.13.22).

* Див. Вечірня празника Різдва Пресвятої Богородиці, стихири на литії / Молитвослов, В-во Отців Василіян, Рим-Торонто, 1990, с. 1011.

о. Тарас Барщевський

ДЖЕРЕЛО:

Богопосвячене життя в Українській Греко-Католицькій Церкві

Матеріали V сесії Партіяршого собору УГКЦ, 31 серпня – 4 вересня 2011 р., Прудентополіс – Бразилія, Львів – В-во «Свічадо», 2012.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2019 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.