Smaller Default Larger

Святий Василій Великий про християнську терпеливість

 

Святий Василій навчає, що кожний християнин (а зокрема чернець) своїм життям повинен виявляти «ревність і терпеливість аж до смерті», бо його життя – це життя «постійної боротьби», «великих трудів і терпеливості у прикрощах».

Поки живемо на землі, доти нам доведеться зносити терпіння і злидні щоденного життя. Однак через терпіння багато людей бунтується проти Бога, оскаржує Його, що Він, мовляв, незаслужено зсилає на них ці терпіння. У своїй бесіді «Бог не є спричинником зла» Св. Василій показав, що не Бог, а ми своїми гріхами спричиняємо собі зло, бо «початок і корінь гріха лежить у нас самих, у нашій свобідній волі».

Справжнє зло людини – це не терпіння, а гріх, що веде її до вічної загибелі. Господь Бог, Який «не бажає смерті грішника, але щоб він навернувся і жив» (Єз. 33:11), у своєму милосерді зсилає на нас терпіння, бажаючи відвернути нас від гріха. Тим-то наші терпіння стають для нас ліком на наші гріхи. Св. Василій пояснює цю правду прикладом з реального життя:

«Якщо діти занедбають науку, а їхні вчителі чи виховники покарають їх різками, вони стають пильнішими і послушнішими їхнім наказам, хоч перед тим не хотіли їх навіть чути. Відчувши ж біль різок, вони насторожують свої вуха, щоб дані їм накази ліпше запамʼятати і сповнити. Так само діється з тими, що занедбують Божу науку і легковажать собі заповіді Бога».

Інколи Бог допускає терпіння і на праведних, бо хоче випробувати їхню вірність і витривалість в доброму. Тлумачачи слова псалмопівця: «Він звільнив мене від усіх моїх скорбот» (Пс. 33:5), Святий Василій каже:

«Ціле життя праведника переповнене горем, бо тісні ворота і вузька дорога, що веде до неба (Мт. 7:14) і багато скорбот у праведних (Пс. 33:20). Тому й Апостол мовить: „Ми у труднощах” (ІІ Кор. 4:8); і далі: „Через багато страждань нам треба ввійти у Царство Боже” (Ді. 14:22). Бог увільняє праведників із скорбот не тим, що позбавляє їх усяких терпінь, але тим, що дає їм потрібну терпеливість в їхніх злиднях. Якщо терпіння виробляє терпеливість, а терпеливість досвід (Рим. 5: 3-4), то кожний, хто нехтує терпінням, нехтує теж і досвідом. Відомо, що нікого не вінчають вінком переможним без противника, так само нікого не назвуть досвідченим без терпіння. Тому ці слова: „Бог звільнив мене від усіх моїх скорбот” не треба розуміти так, що Бог більше не дозволить його спокушувати, але так, що разом із спокусою дасть змогу її знести».

Відомо, що нікого не вінчають вінком переможним без противника, так само нікого не назвуть досвідченим без терпіння.

Св. Василій закликає кожного християнина / ченця практикувати чесноту терпеливості за прикладом Христа:

«Убозтва нема чого стидатися тільки тому, що його не хочемо терпеливо зносити. Згадай про Господа, що „задля нас став бідним, бувши багатим” (II Кор. 8:9). Коли хтось назвав тебе дурнем і невігласом, тоді згадай про ті образи, що їх жиди кидали на правдиву Премудрість: „Ти самарянин і навіжений!” (Ів. 8: 48). Якщо ти злостишся, то своєю поведінкою підтверджуєш те, що тобі закидають. Бо чи ж є що нерозумніше від злості? Коли ж ти спокійний, тоді завстиджуєш того, хто тебе образив і на ділі показуєш свій розум. Вдарив тебе хто в лице? І Господа теж. Опльовано тебе? І нашого Господа так само. Він „обличчя Свого не відвертав від плювків та глузування” (Іс. 50: 6). Очорнено тебе? Суддю нашого також. Подерли на тобі одежу? І з Господа здерли багряницю і розділили між собою його одіж. Тебе ще, згадай, не засудили на смерть, не прибили до хреста. Багато чого тобі ще бракує, щоб ти міг до Христа уподібнитися.

Візьми собі глибоко до серця усі ці правди, щоб так придушити в собі зростаюче обурення. Таке наставлення душі спиняє усяке обурення, головно ж обурення нашого серця і приводить нас до спокою і рівноваги духа».

Тебе ще, згадай, не засудили на смерть, не прибили до хреста. Багато чого тобі ще бракує, щоб ти міг до Христа уподібнитися.

Заохотою до терпеливості повинна бути для нас лагідність Божа і надія на вічну нагороду. Св. Василій описав це в своєму листі «До Антіохійської Церкви», яка багато страждала через т. зв. «мелетіївську схизму»:

„Коли б то у мене крила, як у голубки, я полетів би” (Пс. 55: 6) до вас і так задовольнив би своє гаряче бажання вас відвідати. Однак мені тепер потрібні не тільки крила, а й ціле тіло, бо моє довгими хворобами дуже ослаблене і постійними трудами над міру виснажене. Але чиє ж серце може бути таким закамʼянілим і без усякого співчуття і милосердя, щоб не чути тих стогонів, що доходять до наших вух з усіх сторін, наче той сумовитий хор, що заводить спільним наріканням і невиліковним горем ранить та прибиває нашу душу до землі, підкошуючи наші фізичні сили? Та Господь Бог знайде лік на це безмежне горе і в наших трудах дасть нам полегшення.

Я бажаю, щоб ви мали таку саму розраду і, заохочені сильною надією утіхи, могли зносити свої скорботи терпеливо. Можливо, своїм терпінням ми сплачуємо свій борг за гріхи. Тоді наші рани збережуть нас перед грядущим гнівом Божим. Також можливо, що Бог такими допустами хоче випробувати нашу святість. Тоді Справедливий Суддя не дозволить спокушати нас понад наші сили, але дасть нам у нагороду за знесені вже терпіння вінок терпеливості і надії.

Отож не знеохочуймося боротися за нашу праведність, ані не покидаймо з безнадійності доконаних уже трудів. Памʼятаймо, що сила духу виявляється не в самій тільки відважності, ані в короткотривалих зусиллях. Бог, випробовуючи наші серця хоче, щоб ми осягнули вінок праведності постійною і тривалою пробою. Тому нехай не тривожиться ваше серце, а сила вашої віри у Христа нехай буде непохитною, бо швидко прийде Помічник, прийде, не забариться!

Хоч горе за горем захлинає нас, надіймося без надії. Ще трохи! Святий Дух уміє потішити Своїх дітей прийдешніми обітницями. Після горя приходить надія; а те, чого ми надіємося, уже недалеко. Бо хоч би нам довелося терпіти ціле наше життя, то що з того? Наше земне життя – це тільки коротка мить порівняно з життям вічним, яке ми своєю надією вже маємо».

Cила духу виявляється не в самій тільки відважності, ані в короткотривалих зусиллях.

Св. Василій у своїй бесіді «Про подяку» так виклав значення віри у наших терпіннях:

«Якщо будемо кермуватися правдами віри, тоді ані передчасні смерті, ані інші нещастя не будуть непокоїти нас.

Коли нам випаде щось прикре, не даймо вивести себе із рівноваги. Більше того, ми мусимо бути готовими до цього. Ми повинні полегшувати собі тяжке становище надією на майбутнє. Як ті, що мають слабкі очі, відвертають свій зір від яскравих предметів і дивляться на зелень і квіти, так і душа не повинна перейматися лише сумними речами та своїми злиднями, а зноситись натомість до правдивих благ.

Коли ти завжди памʼятаєш про Бога і надія на нагороду осолоджує твої життєві прикрощі, тоді ти зможеш «завжди радуватися».

Може, хтось применшив твою славу? Тоді згадай про славу, що чекає тебе в небі за твою терпеливість. Скривдили тебе? Споглянь на небесні багатства і той скарб, який ти собі зложив своїми добрими ділами. Прогнали тебе з батьківщини? Небесний Єрусалим – ось правдива твоя Батьківщина. Ти втратив дитину? Зате маєш Ангелів, з якими вічно будеш ликувати довкруги Божого трону і вічно радіти. Якщо так порівняєш теперішні злидні з майбутніми благами, тоді збережеш свою душу від смутку й журби».

Як ті, що мають слабкі очі, відвертають свій зір від яскравих предметів і дивляться на зелень і квіти, так і душа не повинна перейматися лише сумними речами та своїми злиднями, а зноситись натомість до правдивих благ.

Щоб не зламатись у своїх терпіннях, Св. Василій радить порівнювати свої скорботи зі скорботами інших людей, які далеко більше від нас страждають:

«Окремо взяте терпіння видаватиметься тобі нестерпним, але якщо порівняти його з терпіннями інших людей, то зачерпнеш з цього розраду в своєму горі».

Кожний християнин / чернець потребує великої терпеливості як для того, щоб мужньо нести свій хрест, так і для того, щоб ревно сповняти Божі заповіді. Терпеливістю християнин / чернець повинен так загартувати свій дух, щоб, незважаючи на жодні труднощі, завжди сповняти євангельський закон. Тому він мусить виплекати в своєму серці «гаряче, глибоке, сильне й незмінне бажання угодити Богові» й мати «тверду надію на Бога».

Щоб виплекати в собі цю незламну волю, християнин / чернець повинен памʼятати, що Сам Господь Ісус Христос був послушний Своєму Отцеві аж до смерті (Флп. 2: 8); повинен бути переконаним про силу заповіді, яка є вічним життям, як написано (Ів. 12: 50); і врешті, йому треба вірити слову Господа: „Хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе” (Мр. 8: 35).

Терпеливість і витривалість потрібні теж у ділах милосердя. Зазвичай, різними труднощами і спокусами диявол намагається відтягнути нас від добрих діл:

«Добрі діла сповняємо або душею, або тілом. Діянням душі сатана ніяк не може перешкодити. Тілесним же діянням Бог дозволяє йому перешкоджати – для досвіду чи упокорення людини, щоб виявилася її витривалість в доброму наміренні і в ревності добрих діл або у терпеливості, щоб, натерпівшись стільки від диявола, не відступила від побожності і від Бога».

Та найбільше терпеливості потрібно християнинові в суспільному житті, у співжитті з іншими людьми. Св. Василій вчить завжди проганяти зі свого серця гнів, бо «лише так зможемо з коренем вирвати всі ті пороки, які йдуть у парі з ним.

«Зневажив хто тебе – ти ж його благослови, вдарив тебе – стерпи; плює на тебе і нехтує тобою – пригадай собі, що ти попіл і земля, до якої повернешся. Хто так озброїться, той і найбільші зневаги легко знесе, бо вважатиме їх за правдиві. Тим унеможливить ворогові помсту, а сам собі споготовить світлий вінок терпеливості, а злість інших використає для свого поступу в побожності. Тому коли находить на нас спокуса гніву на когось, застановімося, що ліпше: через терпеливість наблизитися до Бога чи через гнів перейти на бік противника (диявола)?»

Коли Св. Василія також очорнювали та несправедливо осуджували, він просив свого друга: «Молися ревно, щоб ми через лихо чи хвилювання не втратили рівноваги розсудку, але щоб завжди належно дякували Богові та щоб не було зараховано нас поміж злих слуг. Бо ми, хоч і вдячні своєму Благодателю (Богові), однак не коримося тому, чого Він навчає нас отими нещастями».

А у своєму листі до ченців, Св. Василій написав таке:

«Закликаємо вас: не падайте духом в утисках, а обновляйтеся у любові до Бога і зростайте день-у-день у ревності, знаючи, що між вами має зберегтися та рештка праведних, яких знайде Господь, коли знов прийде на землю. І хоч би навіть повиганяли з церков єпископів, хай це не захитає вас. Хоч би постали із самого клиру зрадники, то й те хай не ослаблює вашого довірʼя до Бога. Бо не титули є тим, що вас спасає, а виконання обовʼязків і справжня любов до нашого Творця.

Памʼятайте, що проти нашого Господа Ісуса Христа теж сплітали підступи архиєреї, законовчителі і старшина. А тих, що щирим серцем прийняли Його слово, знайшлося небагато в народі. Тому численність натовпу людей нехай не лякає вас. Підбурений люд, наче ті морські хвилі, якими вітер кидає сюди-туди. Хоч би тільки один мав спастися, як Лот у Содомі, він мусить зберегти правий суд і непохитно уповати на Христа, бо не покине Господь праведників Своїх».

Не титули є тим, що вас спасає, а виконання обовʼязків і справжня любов до нашого Творця.

Св. Василій навчає, що «взяти свій хрест – значить бути готовим на смерть за Ісуса, умертвляти тіло з усіма його пристрастями, терпіти різні небезпеки за імʼя Христа і не мати жодного привʼязання до дочасного життя». Тільки тоді християнин зможе «знестися понад терпіння», виявиться «вищим за них». Тільки тоді можна виконати слово Апостола: „Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром!”

 

  • Пекар А., Досконалий християнин, В-во «Місіонер», Львів 2005.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2018 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.