Smaller Default Larger

Чернець – людина неба

alt

Життя ченця, згідно науки Св. Василія Великого – це постійна молитва, адже вона є діяльним виявом нашої любові до Бога. Тому памʼять про Бога повинна наповнювати все життя ченця і перетворити його у безперервну молитву, як навчає Апостол: Моліться без перерви! (1 Сол. 5:17).

«Сила молитви – у почуваннях душі і в діяннях чеснот цілого нашого життя. Св. Павло каже: Чи ви їсте, чи пʼєте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу! (1 Кор. 10:31).

Коли сідаєш до столу – молися. Коли береш хліб – дякуй Подателю. Коли скріпляєш немічне тіло своє вином, тоді думай про Того, що дає тобі його для розвеселення і підкріплення у немочах. І хоч минув час поживи, однак памʼять про Благодателя нехай не минає. Коли одягаєшся, дякуй Тому, Хто дав тобі одежу. Як минув уже день, дякуй Господеві, що дав нам сонце в часі дня для праці, а вночі – місяць на освічення й на інші життєві потреби.

Ніч також спонукує нас до молитви. Коли поглянеш на небо і узриш красу зір, тоді молися Господеві всього видимого світу, великому Творцеві цілого всесвіту, що все сотворив Своєю премудрістю. Коли ж усе живе творіння потонуло в нічному сні, тоді знову молися до Того, що дав нам спочинок після праці і сповнює нас у сні новими силами.

Хай ніч не служить тобі тільки для самого сну. Не дозволь, щоб половина твого життя пішла на марний сон, але поділи нічний час на спання і молитву. Більше того, навіть саме спання має бути для тебе вправою побожності, бо привиди під час сну – це здебільшого відгуки наших щоденних турбот. Тому яке наше життя, такі будуть і сни.

Так ти зможеш безперестанку молитися, бо не обмежиш своєї молитви самими тільки словами й часом дня, завжди будеш злучений з Богом і тим усе твоє життя стане постійною, безперервною молитвою!»

(Св. Василій Великий, Гомілія на честь мучениці Юліти)

 

У своїх Аскетичних Творах Св. Василій говорить про два різновиди молитви: про умову й усну.

а) Умова молитва (роздумування, контемпляція) – це піднесення думки розуму до Бога і того, що Боже. Християнин, передусім чернець, не сміє дозволити, щоб щось земне «відірвало його від памʼяті про Бога».

Св. Василій не подав способу умової молитви, однак описав умови, які впроваджують аскета до контемпляції, тобто очищення серця і зібрання духа.

Памʼятаючи слова Ісуса, що тільки чисті серцем побачать Бога (Мт. 5:8), Св. Василій вважає «очищення серця» головною умовою молитви і взагалі духовного життя. Чистота серця, згідно з вченням грецької філософії, була конечною умовою правдивого пізнання й оглядання Божих речей.

Тому Св. Василій навчав:

«Бога пізнаємо через просвічення Святого Духа, Який очищеному окові (уму) освічує Божі речі, наче сонце, відслонюючи йому образ невидимого Бога. Своєю ласкою Святий Дух підносить також і наше серце до Бога, слабких піддержує, наче сильною рукою, а тих, що поступають на дорозі святості він удосконалює. Святий Дух, просвічуючи Своєю ласкою очищених від плями гріха, одухотворює їх.

Як ясний предмет виблискує та відбиває ясність сонця, так і чисті серцем, просвічені Святим Духом, самі стають духовними і уділяють ту духовність іншим. До одухотвореного серця приходить дар розуміння тайн Божих, пізнання скритих таємниць, уділювання духовних дарів, небесне громадянство, участь в ангельському хорі, безконечна втіха, злука з Богом і, нарешті, уподібнення до Нього, тобто убожествлення, що й є завершенням християнської аскези».

Діяння Святого Духа в очищеному серці Св. Василій порівнює до зору в здоровому оці. Пізнання Бога у заплямленому гріхом серці неясне і притемнене, бо Святий Дух не просвічує тих, що відкинули від себе Його ласку. Тому очищення серця є головною умовою пізнання й оглядання Бога.

«Приготування серця – це звільнення від усього, що походить з поганої звички. Як на воску годі щось написати, поки не стерти знаків, які на ньому раніше були зроблені, так і в душу не вложити правд Божих, якщо не усунути тих упереджень, що постали в ній із призвичаєння... Отож спокій є початком очищення душі».

Друга головна умова контемпляції – це зосередження духа. Очистивши своє серце від давніх звичок і почуттєвості, аскет повинен зосередити свою увагу на Богові і Божому, як напоумляє і Св. Павло: Думайте про горішнє, а не про земне (Кол. 3:2).

Тому Св. Василій закликає: «Пильнуймо, щоб наше серце не відпало від думки про Бога і не сплямило памʼяті про Божі чудеса мрійливістю про пусті речі. Держімо у своїй памʼяті постійну і чисту думку про Бога, витиснену на наших душах, наче якусь незгладиму печать. Так дійдемо до Божої любові, яка буде нас побуджувати до сповнювання заповідей Божих».

Щоб заохотити ченців до постійної думки про Бога, Св. Василій пригадує:

«Що ж є чудесніше від Бога? Яка гадка миліша від гадки про Божу велич? Чи може бути в душі сильніше і глибше почування ніж те, яке Бог вкладає в очищену від усякого гріха душу, щоб вона істинно відчула ці слова: Я з любові знемагаю (П.п. 2:5)? Дійсно, годі висловити чи описати блиск Божої краси. Для очей тілесних ця краса недоступна, лише розум і душа можуть її осягти. Коли ця краса просвітлювала святих, то лишала в їхніх душах невгасиме бажання Бога. Кого діткнулась і наповнила Божа любов, той не міг уже жити без Бога. Переповнені жагою оглядання Божої краси, вони благали, щоб їхнє оглядання Бога тривало цілу вічність».

Так «пильним і довгим розважанням про велич Божої слави, знеслими гадками, безнастанною памʼяттю про Божі добродійства та глибоким, сильним і незмінним бажанням угодити Богові, наша душа стає спроможною виконати те слово: Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю (Мр. 12:30). Ось як треба служити Богові!»

Чернець, скріплений розумовою молитвою, готовий сповняти усяку чесноту, бо чеснота стає для нього надзвичайно легкою. Памʼятаючи постійно про Бога, монах старатиметься у всьому приподобатися Богові, а Бог і Його закон будуть постійно перед його очима. Так під впливом внутрішнього світла контемпляції усяке діяння християнина перетворюється у молитву. А навіть уночі «душа, поглинута Божими правдами, очищена, думає про добрі та богоугодні речі, буде мати такі самі сни».

Цими повчаннями, Св. Василій намагався показати цінність і важливість умової молитви в християнській аскезі. Через контемпляцію християнин очищує своє серце, заглиблюється в Божих думках і так, нарешті, знаходить у собі самого Бога. Душа тоді легко підноситься до оглядання Бога і постійно розпливається в Його безконечній любові. Така і тільки така молитва веде до ясного пізнання Бога і захоплення Його невимовною красою.

 

б) Усна молитва (хор, псалмодія) теж важлива для ченця, який за прикладом Ангелів славить своїми устами Бога. Спільна, хорова молитва живить і скріплює також спільне життя в монастирях та в християнських громадах.

У своєму листі до неокесарійців Св. Василій пише: «Знайте, що наша слава – це монаші згуртування чоловіків і жінок, які своїм духом перебувають уже в небі. Вони розпʼяли свої тіла разом зі своїми пристрастями і пожаданнями. Вони більше не журяться тим, що будуть їсти чи в що зодягнуться, бажаючи тільки одного: щоб без найменшого розсіяння, вдень і вночі, бути злученими з Богом на молитві. Їхні уста не переповідають людських наук, а безнастанно співають пісні своєму Богові, навіть тоді, коли працюють своїми руками».

Св. Василій навчає, що спільна молитва в хорі – це джерело правдивого пізнання Бога, скарбниця усіх чеснот і лік на людські пристрасті. Така молитва завʼязує між християнами приязнь, зʼєднує порізнених між собою, а ворогів примирює. Св. Отець називає хорову молитву «голосом Церкви», що навіть із найзакаменілішого серця добуває сльози, «діянням Ангелів», «перебуванням у небі», «духовним кадилом», «твором Святого Духа». Тому він часто напоумлює своїх ченців охоче й радо братися за це «Боже діло»:

«Хоч треба безнастанно молитися і дякувати Богові, як і закон наказує, і природа, і наше життя потребує, проте не можна занедбувати години, окремо призначені на молитву в монастирі. Ми їх вибрали не без причини, бо кожна з них особливо нагадує нам якесь добродійство Боже.

Рано (на утрені) молимося, щоби перші порушення душі й розуму принести Богові в жертву і щоби першим нашим заняттям і почуванням була радість у Бозі, як написано: Я згадав про Бога і повеселів.

Не починаємо жодної роботи, поки не сповнимо того, що написане: О Господи, удосвіта Ти голос мій почуєш, удосвіта буду молитися до Тебе й виглядати (Пс. 5:4).

В третій годині знову стаємо на молитву, скликаючи братію, хоч кожний зайнятий своєю працею. Пригадуємо собі дар Святого Духа, що його Апостоли близько третьої години сподобилися одержати. Одним серцем і одними устами покланяємося Святому Духові, щоб і нам стати достойними духовного освячення, тож просимо, щоб Дух Святий став провідником нашого життя і просвітив нас в усьому, що для нас корисне, подібно до Давида: Серце чисте створи мені, о Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого і Духа Твого Святого не відійми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого і духом владичним утверди мене! (Пс. 51:12-14). Після молитви знову вертаємося до праці.

Коли ж хтось є поза монастирем або працює далеко від спільноти, нехай на своєму місці сповняє те, що приписано, бо де двоє або троє зібрані в Моє імʼя, там Я серед них (Мт. 18:20). Про те, що опівдні потрібно молитися, вчимося від святих, що мовлять: Увечері й уранці і опівдні я квилитиму й стогнатиму, і Він голос мій почує (Пс. 54:18). 0 дванадцятій годині відмовляємо Псалом 91, щоб бути вільними від зарази, що нищить опівдні.

Що в девʼятій годині знову треба молитися – про це повчили нас Апостоли. В Діяннях читаємо, що Петро і Йоан ішли до святині на молитву о девʼятій годині (Ді. 3:1).

Коли ж день закінчиться, треба подякувати Богові за все, що дав нам цього дня і за те, що ми доброго зробили. А з гріхів треба сповідатися, бо якщо ми, свідомо чи несвідомо, схибили ділом, словом або самою гадкою, за все це нам треба перепросити Бога в молитві. Дуже корисно застановлятися над своїми минулими прогрішеннями, щоб легше їх встерегтися на будуче. Тому Давид каже: Роздумуйте в серцях ваших, на ложах ваших (Пс. 4:5).

І знов, коли настане ніч, треба просити в Бога невинного спочинку без злих снів. В той час конечно знову відмовити 91 Псалом.

Павло і Сила навчили нас, що також опівночі треба вставати на молитву. У Діяннях читаємо: Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу (Ді. 16:25). А Псалмопівець каже: Опівночі я встану Тебе прославляти – за Твої присуди справедливі (Пс. 119:62).

Також треба випереджати ранню зорю і вставати на молитву, щоби день не застав нас сплячих у ліжку, бо написано: Випереджую нічні сторожі, щоб розважати над глаголом Твоїм (Пс. 119:148).

Хто постановив побожно жити на славу Божу, не повинен занедбати жодного з тих Часів. Думаю, що також корисно в призначених годинах впровадити в ті моління і псалмодію деяку різницю, бо коли все те саме багато разів повторювати, душа стає холодною, байдужою і розсіяною. Навпаки, під час зміни і різнородності псалмодії і співу в кожну годину відновлюється молитовна ревність, а наша увага розбуджується».

Із сказаного бачимо, що Св. Василій по Утрені згадує Перший Час. Він впровадив також північне богослужіння, чим завершив круг щоденного Церковного Правила, який лишився в нашому обряді незміненим до сьогодні.

Денний круг Церковного Правила обіймає такі відправи: Утреня; Часи: Перший, Третій, Шостий і Девʼятий; Вечірня; Повечірʼя і Північна.

У своїй митрополії Св. Василій запровадив ще Всеношне Богослужіння перед великими празниками. На жаль, він не лишив нам докладного уставу поодиноких відправ, тільки згадує, що його вірні рецитують Псалми «на переміну» (тобто антифонний спосіб відмовляння Псалмів), а літургічні стихири співають на два хори (крилоси) також «на переміну».

Василій Великий суворо вимагав, щоб його ченці поважно відправляли Церковне Правило, заховуючи в поодиноких відправах «належний порядок».

Св. Василій вважав, що спільна хорова молитва далеко успішніша і сильніша від приватної, тобто особистої молитви, в чому він покликається на обітницю Божественного Спасителя: Де двоє або троє зібрані в моє імʼя, там я серед них (Мт. 18:20). Ці слова Христові Св. Василій, а після нього і інші отці застосовують до спільної, літургічної молитви.

Як для контемпляції, так і для псалмодії ченцям потрібна чистота серця і зосередження духа, бо тільки тоді хорова молитва піддаватиме душі «ясну думку про Бога» і скріплюватиме у ній «приявність Бога», через що християнин стає правдивим храмом Божим.

Літургічна молитва у хорі розпалює в наших серцях любов до Бога, заохочує аскета до духовної ревності і дає йому силу належно сповняти волю Божу.

Розумова й усна молитва, тобто контемпляція і псалмодія, роблять з ченця мужа молитви і постійно лучать його з Богом. У цій з злуці душі з Богом, під подихом Святого Духа, удосконалюється і дозріває любов, яка є завершенням християнської аскези.

У Св. Василія чеснота любові завжди займає перше місце. До неї він завжди прямує як аскет, бо мета чернечого подвигу – досконала любов до Бога. Ту любов до Бога Св. Отець називає «першим і найбільшим благом», бо вона, за словами Апостола є завершенням закону (Рим. 13:10).

 

  • Пекар А., Досконалий християнин, В-во «Місіонер», Львів 2005.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Історія ЧСВВ OSBM

Історія Провінції

Історія монастирів

Помʼяник Провінції

 

Авторські права 2018 © Провінція Святого Миколая. Василіянський Чин Святого Йосафата в Україні. Усі права захищені.