«Душпастирські орієнтири для сприяння покликанням до священичого служінння»

Деталі: Категорія: Останні новини; Опубліковано: Понеділок, 25 червня 2012, 17:04; Перегляди: 1890

У понеділок, 25 червня 2012 р., оприлюднено «Душпастирські орієнтири для сприяння покликанням до священичого служінння», приготовані Конгрегацією Католицької освіти та виховання.

У вступі до документу зазначається, що свій вклад зробили також Конгрегації Євангелізації народів, Східних Церков та Інститутів Богопосвяченого Життя.

Перший розділ «Душпастирство покликань до священичного служіння у світі» аналізує існуючу ситуацію, звертаючи увагу на відмінності в різних частинах світу. У країнах давньої християнської традиції відзначається зменшення кількості священиків. Це також пов’язано зі зменшенням народжуваності. Непогамована гонитва за матеріальними благами та зменшення релігійної практики не сприяють відважним та відповідальним рішенням на користь Євангелія. Документ звертає увагу й на те, що, не зважаючи на добре структуризоване та винахідливе душпастирство покликань в Європі та Америках, отримані результати не відповідають затраченим зусиллям. Попри це, відзначено також деяке оживлення.

Конгрегація католицької освіти зауважує, що важливим елементом є молитва християнської громади, натомість родина залишається першим місцем дозрівання покликань, якщо вона відзначається прикладом послідовного християнського життя. Надважливим для молоді є свідчення самих священиків. Часто молодь відкриває своє покликання після досвіду волонтерства.

Перешкодами, які знеохочують молодь відповісти на Господній голос, названо часто надмірні плани батьків щодо майбутнього своїх дітей, поступове виключення священика зі суспільного життя, викривлене бачення целібату, негативний приклад тих, які не були вірними покликанню.

Друга частина «Душпастирських орієнтирів для сприяння покликанням до священичого служінння» пропонує богословський аналіз покликання та ідентичності рукоположеного священства. Історія кожного покликання - це історія діалогу між Богом та людиною, між любов’ю та свободою, який неможливо описати. Джерелом і прикладом священичого служіння є Христос-Пастир, Який постановив доручити деяким Своїм учням владу приносити Євхаристійну жертву та відпускати гріхи. Через рукоположення священик уподібнюється до Христа та діє від Його імені. Представляючи Христа-Пастиря, священики віднаходять об’єднуючий елемент богословської самобутності та духовного життя саме в повній посвяті Церкві. Тож завданням душпастирства покликань є запропонувати підліткам і молоді належний християнський досвід, через який, почуваючись братами і сестрами у Христі, вони будуть готовими прийняти запрошення до особливого служіння в громаді.

Важливим елементом є почуттєва зрілість, чітке розуміння обов’язків, пов’язаних з позитивною відповіддю на покликання, вкорінення у конкретному церковному контексті. Чималий внесок для пробудження відваги покликаних роблять постаті священиків, яких почитаємо, як святих. Зростання та дозрівання покликання вимагає любові до своєї місцевої Церкви та готовності до будь-якого душпастирського служіння.

Третій розділ документу пропонує конкретні вказівки щодо душпастирства покликань, пригадуючи, що вони, насамперед, є плодом діяння Святого Духа. Отож, першочерговим елементом є молитва. Досвід віри, яку переживається як зустріч з Ісусом, що пронизує життя, допомагає відкривати покликання. Тому, незамінним є звичайне душпастирство та діяльність різних рухів та груп.

Далі пропонується аналіз певних ініціатив, які діють у Церкві. Важливу роль відіграє відзначення спеціального Дня молитви за покликання, супроводжуване посланням Святішого Отця. Крім того, позитивні наслідки приносять різні молитовні зібрання, адорації, молитва в наміренні священиків та покликань у визначені дні тижня, тощо.

У місцевих Церквах центральну роль у сприянні покликанням відіграє єпископ, який є також першим відповідальним за цю справу. Він повинен подбати про те, щоб душпастирство молоді та покликань було поручене належним священикам та людям, здатним ділитися радістю, яка випливає зі служіння Господу Богу.

Слід пам’ятати, що благодать покликання знаходить плідний ґрунт в Церкві, яка створює умови для вільних та великодушних відповідей на нього. А це вимагає свідчення християнських громад, які вміють обґрунтувати причини своєї віри. Сприяння покликанням починається вже в родинах, які, якщо черпають натхнення з духа віри, милосердя та побожності, становлять «першу семінарію». Різноманітність поликань найкраще видно на парафії, яка може надати тим, хто готується до священства, цінний внесок у загальнолюдське та духовне формування. Зауважується, що покликання процвітають там, де існує свідчення християнської милосердної любові.

У документі відзначено роль семінаристів та їхнього прикладу в душпастирстві молоді та в пробудженні інших покликань. У школі виховну діяльність батьків можуть продовжити вчителі. В багатьох країнах світу для юнаків сприятливим часом для рішучих життєвих постанов є студентський період. Незамінною в цих та інших ситуаціях є роль духовного провідника.

Особливу увагу пропонується звернути на тих, які прислуговують при престолі, адже багато священиків та семінаристів розпочали свій шлях до семінарії саме з цього. Важливу роль відіграють спеціальні реколекції, а підтримкою для молоді, яка визначається щодо свого бажання стати священиками, є навчання в малих семінаріях.

Радіо Ватикан