БОГОПОСВЯЧЕНЕ ЖИТТЯ: «МІЖ ПАСХОЮ І ПОВНОТОЮ ЧАСУ»

Деталі

Категорія: Останні новини

Опубліковано: Вівторок, 27 квітня 2021, 14:32

Автор: Адміністратор

Перегляди: 1103

«Занурена у свого Господа, богопосвячена особа пам’ятає, що «ми не маємо тут постійного місця» (Євр. 13, 14), бо «наша вітчизна на небі» (Флп. З, 20). Єдине, що дійсно необхідне — це шукати «Царства Божого та його справедливості» (Мт. 6, 33) у безупинній молитві за Господній прихід.»

(З Апостольського повчання «VitaConsecrata» Папи Івана Павла ІІ)

• Від Тавору до Голгофи

23.Вражаюча подія Переображення — це приготування до трагічної, але не менш величної події Голгофи. Петро, Яків та Іван вдивляються у Господа Ісуса, Мойсея та Іллю, коли — за євангелистом Лукою — Ісус розмовляє з ними «про свою смерть, якої він мав зазнати в Єрусалимі» (Лк. 9, 31). Очі апостолів прикуті до Ісуса, який думає про Хрест (див. Лк. 9, 43-45). Саме там його дівственна любов до Отця і до всіх людей досягне найвищого вершка: його убожество стане цілковитим зреченням усього, а його послух — відданням власного життя.

Учнів запрошено до споглядання розіп’ятого Ісуса на хресті, з якого «Слово, що народилось з мовчанки» /39/, своєю мовчанкою й усамітненням пророчо стверджує цілковиту трансцендентність Бога над усіма сотвореними благами; у своїй плоті Він перемагає наші гріхи і приводить до себе кожну людину, даруючи всім нове життя у воскресінні (див. Ів. 12, 32; 19, 34. 37). Споглядання розіп’ятого Христа — це джерело натхнення всіх покликань; з нього беруть початок, разом із основним даруванням Духа, всі інші дари, зокрема ж дар богопосвяченого життя.

Після Марії, Матері Ісуса, цей дар отримує Іван, Його улюблений учень, свідок, що разом із Марією знаходився біля Хреста (див. Ів. 19, 26-27). Його вибір повної самопосвяти є плодом божественної любові, яка огортає його, підтримує, наповнює його серце. Разом із Марією, Іван — один з перших у довгій плетениці чоловіків та жінок, які від початків історії Церкви і до самого її кінця, порушені дотиком Божої любові, відчувають себе покликаними йти слідом за Агнцем, колись пожервованим, а тепер живим, куди б він не йшов (див. Од. 14, 1-5) /40/.

• Пасхальний вимір богопосвяченого життя

24. В різних зроджених Святим Духом протягом історії формах життя, богопосвячена особа переживає правду Бога-Любові. Цей досвід є тим безпосереднішим і глибшим, чим довше вона стоїть під хрестом Христа. Саме на хресті Той, хто під час своєї смерті в людських очах виглядає спотвореним і настільки позбавленим будь-якої краси, що спонукує присутніх закривати собі обличчя (див. Іс. 53, 2-3), показує красу і велич Божої любові в усій повноті. Святий Августин так Його оспівує: «Прекрасний Бог, Слово в Бога (...). Прекрасний Він на небі, прекрасний і на землі; прекрасний у лоні, прекрасний на руках батьків, прекрасний в чудах, прекрасний у муках; прекрасний, коли кличе до життя; прекрасний, коли не страхається смерті; прекрасний, коли йде з життя і прекрасний, коли знову приходить; прекрасний на хресті, прекрасний у гробі, прекрасний на небі. Слухайте цю пісню з розумінням, і тягар плоті хай не затьмарює ваших очей перед сяйвом його краси» /41/.

Богопосвячене життя відбиває це сяйво любові, бо у своїй відданості таїнству Хреста визнає, що вірить у любов Отця і Сина, і Духа Святого і нею живе. В такий спосіб воно підтримує в Церкві живу свідомість, що Хрест — це невичерпність Божої любові, що низходить на цей світ, це великий знак спасительної присутності Христа, особливо ж у труднощах і випробовуваннях. Про це постійно та з гідною подиву мужністю свідчить безліч богопосвячених осіб, що часто живуть у тяжких умовах, навіть зазнають переслідувань і приймають мучеництво. Їхня вірність єдиній Любові виявляється і загартовується в покорі скритого життя, терпінні, яке вони приймають, аби виповнити на власнім тілі те, «чого ще бракує скорботам Христовим» (Кол. 1, 24), у мовчазній жертві, слухняності святій Божій волі, щирій відданості навіть тоді, коли зникають сили і особистий авторитет. З вірності Богові постає також і служіння ближньому, яке з жертовністю несуть богопосвячені особи: у постійних турботах про потреби братів, щиросердній допомозі бідним і хворим, взаємопідтримці в труднощах, участі в клопотах і випробуваннях Церкви.

• Христові свідки у світі

25. З пасхального таїнства постає також і місіонерська природа Церкви, що відбивається на цілому церковному житті. Вона особливо яскраво виявляється у богопосвяченому житті. Незалежно навіть від харизм, притаманних тим Інститутам, що безпосередньо посвячені місійній праці між народами, або які провадять звичайну апостольську діяльність, можна сказати, що місіонерство закладене в серці кожної з форм богопосвяченого життя. Наскільки життя богопосвяченої особи є віддане виключно Отцеві (див. Лк. 2, 49; Ів. 4, 34), опановане Христом (див. Ів. 15, 16; 1 Гал. 1, 15-16) й одухотворене Духом (див. Лк. 24, 49; Ді. 1, 8; 2, 4), настільки творчо виконує вона місію Господа Ісуса (див. Ів. 20, 21 ) і сприяє оновленню світу в надзвичайно важливий спосіб.

Перший місійний обов’язок богопосвячених осіб стосується безпосередньо їх самих; вони виконують його тоді, коли відкривають власні серця на діяння Христового Духа. Їхнє свідчення допомагає цілій Церкві пам’ятати, що найважливішим є безкорисливе служіння Богові, за ласкою Христа, яка дається віруючим як дар Святого Духа. В такий спосіб вони говорять світові про мир, який сходить від Отця, явлену Сином посвяту і радість, яка є плодом Святого Духа.

Богопосвячені особи будуть місіонерами лише тоді, коли постійно поглиблюватимуть у собі усвідомлення, що їх покликав й обрав Бог, до якого вони мусять скерувати ціле своє життя, якому мусять віддати все, чим вони є і чим володіють, звільняючись від перепон, які ставали б їм на перешкоді відповісти без вагань цілковитою любов’ю. Лише так вони можуть стати правдивим знаком Христа у світі. Спосіб їхнього життя також повинен вказувати на ідеал, яким вони живуть, щоб такою посвятою бути живим знаком Бога й виразною, хоча нерідко й мовчазною, проповіддю Євангелія.

Церква повинна постійно шукати шляхів, щоб її присутність у повсякденному житті була видимою, особливо в сучасній культурі надто секуляризованій, але чутливій на мову знаків. З огляду на це вона має право надіятися на поважний внесок богопосвячених осіб, які саме й покликані на те, щоб за кожних обставин давати конкретне свідчення своєї приналежності до Христа.

Оскільки чернечий одяг є знаком посвячення, убожества й приналежності до певної монашої родини, разом з Отцями Синоду гаряче дораджую ченцям і черницям одягати власний одяг, відповідно пристосований до обставин часу й місця /42/. Там, де цього вимагають поважні причини апостольства, вони відповідно до норм власного Інституту можуть також носити звичайний одяг з окремою відзнакою, аби можна було розпізнати їхню посвяту.

Інститути, які від початку або на основі розпоряджень своїх Конституцій не передбачають власної одежі, нехай подбають про те, щоби одяг їхніх членів своєю простотою й гідністю виражав природу їхнього покликання /43/.

• Есхатологічний вимір богопосвяченого життя

26. З огляду на те, що сьогодні надзвичайно гостро відчувається потреба апостольства, а зайнятість біжучими справами загрожує все більше поглинути нас, тут є добра нагода ще раз привернути увагу до есхатологічної природи богопосвяченого життя.

«Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6, 21 ): виключна цінність скарбу Царства зроджує бажання, очікування, відданість і свідчення. У первісній Церкві очікування Господа переживалося дуже гостро. Протягом віків Церква плекала це почуття надії: вона постійно нагадувала вірним про необхідність пам’ятати про спасіння, об’явлення якого вже близьке, «бо проминає образ світу цього» ( 1 Кор. 7, 31; див. 1 Пт. 1,3-6) /44/.

Саме під цим кутом зору можна краще зрозуміти роль властивого богопосвяченому життю есхатологічного знаку. Дійсно, вчення завжди стверджує, що богопосвячене життя є провіщенням майбутнього Царства. Другий Ватиканський Собор знову повторює це вчення, проголошуючи, що така посвята «також у вищому ступені (...) найкраще провіщає майбутнє воскресіння і славу Небесного Царства» /45/. Осягається цього, насамперед, складенням обіту дівства, що його традиція завжди розуміла як провіщення грядущого світу, що вже діє і перетворює цілу людину.

Ті, що посвятили своє життя Христові, не можуть не жити бажанням зустріти Його, щоб назавжди лишитися з Ним. Звідси гаряче очікування, бажання «зануритися у Вогнище любові, яке палає в них і яке є нічим іншим як Святим Духом» /46/, — звідси очікування й бажання, підтримувані дарами, які Господь вільно подає тим душам, які шукають вишніх речей (див. Кол. З, 1).

Занурена у свого Господа, богопосвячена особа пам’ятає, що «ми не маємо тут постійного місця» (Євр. 13, 14), бо «наша вітчизна на небі» (Флп. З, 20). Єдине, що дійсно необхідне — це шукати «Царства Божого та його справедливості» (Мт. 6, 33) у безупинній молитві за Господній прихід.

• Діяльне очікування: відданність і чування

27. «Прийди, Господи Ісусе» (Од. 22, 20). Це очікування в жодному разі не бездіяльне: хоча й звернене воно до майбутнього Царства, але знаходить свій вияв у праці й місіонерстві, щоб те Царство здійснювалося вже тут і тепер, завдяки дії духа Блаженств, духа, спроможного зродити у людському суспільстві сильне прагнення до справедливості, миру, солідарності й прощення.

Про це свідчить ціла історія богопосвяченого життя, яке завжди зроджувало щедрі плоди також і для світу. Завдяки своїм харизмам богопосвячені особи стають знаком Святого Духа, який вказує на нове майбуття, осяяне світлом віри й християнської надії. Есхатологічне очікування перетворюється на місіонерство, щоби Царство ширилося й утверджувалося вже тут і тепер. До молитви: «Прийди, Господи Ісусе!» долучається інша: «Нехай прийде Царство Твоє!» (Мт. 6, 10).

Людина, яка чуває й очікує на виповнення того, що обіцяв Христос, може вселити надію також у своїх братів і сестер, часто зневірених і песимістичних щодо майбутнього. Надія такої людини ґрунтується на прихованій в об’явленому Слові Божому обітниці: історія людей прямує до нового неба й нової землі (див. Од. 21, 1), де Господь «витре кожну сльозу з очей їхніх, і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Од. 21,4).

Богопосвячене життя служить цьому остаточному об’явленню божественної слави, коли кожне творіння побачить Боже спасіння (див. Лк.3,6; Іс.40,5). Християнський Схід підкреслює цей вимір, коли вбачає у монахах ангелів Божих на землі, що проголошують відновлення світу во Христі. На Заході монашество є зберіганням пам’яті й очікуванням: — пам’яттю про здійснення Богом чудес й очікуванням на остаточне виповнення нашої надії. Монашество й контемплятивне життя безперервно нагадують, що першість Бога надає сенсу людському існуванню, сповнює його радістю, адже людина сотворена для Бога і її серце лишається неспокійним, доки не знайде спокою в Ньому /47/.

• Діва Марія – зразок посвяти й наслідування Ісуса

28. Саме Марія від першої миті Непорочного Зачаття найдосконаліше відображає божественну красу. «Вся ти гарна» — так звертається до неї Церква. «Відношення до Пресвятої Богородиці, що їх має кожний віруючий через свій союз з Христом, набагато глибше відчуваються в житті богопосвячених осіб. (...) В усіх Інститутах богопосвяченого життя живе впевненість, що присутність Марії має підставове значення не тільки для духовного життя кожної богопосвяченої особи, але й для зміцнення, єдності й поступу цілої спільноти» /48/.

Дійсно, Марія – неперевершений взірець досконалої посвяти, адже вона повністю належить Богові, цілковито присвятила себе Йому. Обрана Господом, який у Ній захотів довершити таїнство Воплочення, Вона нагадує богопосвяченим особам про першість Божої ініціативи. Водночас, погодившись прийняти божественне Слово, яке в Ній воплотилось, Марія подає для людей приклад як треба приймати Божу благодать.

Марія була поруч Ісуса і Йосифа в скритих роках життя в Назареті, і вона стояла біля свого Сина у вирішальних хвилинах Його публічного життя, тому Богородиця дає приклад безумовного послуху й витривалого служіння. Таким чином, у Марії — «храмі Святого Духа» /49/, відбита вся краса нового творіння. Богопосвячені особи знаходять у ній довершений зразок посвяти Отцеві, єдності з Сином і відкритості до діяння Святого Духа; вони свідомі того, що пристати «до дівственного й убогого способу життя» /50/ Христа, означає також наслідувати життя Марії.

Для богопосвяченої особи Пречиста Діва Марія є також Матір’ю, але в специфічному значенні цього слова. Дійсно, якщо надане Марії на Голгофі нове материнство є даром для всіх християн, то для тих, хто повністю віддав власне життя Христові, воно становить особливу цінність. «Ось мати твоя!» (Ів. 19, 27) — ці слова Ісуса до «учня, якого Він любив» (Ів. 19, 26), набувають особливого значення в житті богопосвяченої особи, її, дійсно, покликано разом з Іваном, щоби взяти до себе Марію (див. Ів. 19, 27), любити її та безумовно наслідувати згідно зі своїм покликанням, а взамін відчути її особливу материнську ласку. Марія ділить разом із богопосвяченою особою свою любов, що вчиняє цю особу спроможною кожного дня жертвувати себе Христові, співпрацювати з Ним задля спасіння світу. Саме тому синівський зв’язок із Марією є упривілейованим шляхом до вірності отриманому покликанню і наймогутнішою допомогою, щоб у ньому зростати і ним жити в усій повноті /51/.

39 Св. Ігнатій Аптіохійський, Лист до Магнезіян 8, 2: Patres apostolid, ed. ЕХ. Fűnk, II, 237.

40 Див. Пропозицію 3.

41 Св. Августин, Гомілія на Пс. 44, 3: PL 36, 495-496.

42 Див. Пропозицію 25; Всел. Собор Ватиканський II, Декларація про пристосоване оновлення чернечого життя Досконалої любові, 17.

43 Див. Пропозицію 25.

44 Див. Всел. Собор Ватиканський II, Догматична конституція про Церкву Світло народів, 42.

45 Там же, 44.

46 Бл. Єлисавета від Святої Трійці, Le del dans la fői. Traité spirituel, 1,14: Oeuvres complétes, Paris 1991, c. 106.

47 Див. Св. Августин, Сповідь 1,1: PL 32, 661.

48 Іван Павло II, Промова на загальній Авдієнції (29 березня 1995), 1: L’Osservatore Romano, ЗО березня 1995, с. 4.

49 Всел. Собор Ватиканський II, Догматична конституція про Церкву Світло народів, 53.

50 Там же, 46.

51 Див. Пропозицію 55.

• < Попередня
• Наступна >