Прощання з Папою-емеритом Венедиктом XVI

Деталі: Категорія: НОВИНИ ЦЕРКВИ; Опубліковано: Середа, 04 січня 2023, 15:45; Автор: Адміністратор; Перегляди: 2316

У Ватикані триває прощання з Папою-емеритом Венедиктом XVI, який переставився до вічності вранці 31 грудня 2022 року, у монастирі «Mater Ecclesiae» на території Ватикану, де він проживав протягом майже десяти років після свого зречення в лютому 2013 року.

Від понеділка, 2 січня, його тіло виставлене перед головним вівтарем базиліки Святого Петра. До храму стікається безперервний потік тих, хто приходить попрощатися, прибуваючи для цього не тільки з різних частин Італії, але й з інших країн.

«Зі смутком повідомляю, що Папа-емерит Венедикт XVI помер сьогодні о 9:34, в монастирі “Mater Ecclesiae” у Ватикані. Як тільки це буде можливим, буде надана додаткова інформація», – таке повідомлення поширив Маттео Бруні, Речник Апостольської Столиці. Папа-емерит переставився до вічності на 96-му році життя.

Протягом неділі, 1 січня, тіло покійного спочивало в каплиці монастиря «Mater Ecclesiae». Цього дня попрощатися і помолитися за спочинок його душі до резиденцій в серці ватиканських садів приходили кардинали, члени Римської Курії, ватиканські працівники та чернечі спільноти. В понеділок, 2 січня, о 7:00 тіло перенесено до базиліки Святого Петра. Молитовну процесію очолив кардинал Мауро Ґамбетті, Архипресвітер базиліки.

Базиліка Святого Петра в понеділок була відчинена від 9:00 до 19:00, а у вівторок і середу − від 7:00 до 19:00.

В четвер, 5 січня, Папа Франциск о 9:30 очолить на площі Святого Петра у Ватикані похоронну Святу Месу, після якої труну з тілом 264-го Наступника святого Петра поховають у крипті базиліки Святого Петра, на тому самому місці, де спочивали мощі його попередника святого Івана Павла ІІ.

Останні слова Венедикта XVI: «Господи, люблю Тебе!»

Останні слова Папи-емерита Венедикта XVI уночі зафіксував медбрат. Це було коло 3 години вранці 31 грудня, кілька годин перед смертю. Ще не розпочалася агонія, і в цей момент його співробітники та асистенти якраз змінювалися, тож в ці хвилини поруч з ним був лише медбрат, що не знає німецької мови. «Венедикт XVI, – зі зворушенням розповідає його секретар архиєпископ Ґеорґ Ґенсвайн, – слабким голосом, але дуже розбірливо, сказав італійською: “Signore ti amo!” (Господи, люблю Тебе!). Я не був у цей момент біля нього, але медбрат через деякий час розповів мені про це. Це були останні його розбірливі слова, бо вже далі він не був спроможний висловитися».

«Господи, люблю Тебе!» – це немовби підсумок життя Йозефа Ратцінґера, який вже багато років готувався до остаточної зустрічі віч-на-віч із Творцем. 28 червня 2016 року, в 65-ту річницю пресвітерського рукоположення свого попередника, тоді вже на спочинку, Папа Франциск хотів виокремити «фундаментальну рису», переглядаючи тривалу історію священства Венедикта XVI, сказав: «В одному з багатьох прекрасних творів, присвячених священству, він підкреслює, як в час остаточного покликання Симона Ісус, дивлячись на нього, по суті, запитував лише одну річ: “Чи любиш ти мене?”. Як же це прекрасне і правдиве! Бо саме це, говорить він, оте “Чи любиш ти мене?”, Господь кладе в основу завдання пасти, бо лише тоді, коли є любов до Господа, Він може пасти через нас…: “Господи, Ти все знаєш, Ти знаєш, що я люблю Тебе”».

«Саме ця риса, – сказав тоді Папа Франциск, – домінувала протягом всього життя у священичому служінні та в богослов’ї, яке він невипадково окреслював як “шукання любленого”; саме це він завжди свідчив і свідчить також і сьогодні: що визначальною річчю наших днів, сонячних чи дощових, єдиним, за чим слідує все інше, є те, що Господь насправді присутній, що ми прагнемо Його, що внутрішньо перебуваємо в близькості з Ним, що любимо Його, що насправді глибоко віримо в Нього, а віруючи, любимо Його насправді. Саме ця любов дійсно наповняє наше серце, ця віра – це те, що допомагає нам впевнено та спокійно ступати по воді, також і серед бурі, як це сталося зі святим Петром».

Біографія

Йозеф Ратцінгер, майбутній Папа Венедикт XVI, народився 16 квітня 1927 р. в містечку Марктль-ам-Інн, в дієцезії Пассау, у німецькому регіоні Баварії. Це була Велика Субота і він був охрищений того самого дня, в навечір'я Пасхи. Дитячі й підліткові роки пройшли в Траунштайні, розташованому за 30 кілометрів від Зальцбурга, неподалік від кордону з Австрією.

Молоді роки не були простими. Родинні віра та виховання приготували його до суворого досвіду життя в обставинах, коли нацистський режим підтримував атмосферу ворожості до католицької Церкви. Молодий Йозеф одного разу став свідком того, як нацисти побили пароха перед початком Святої Меси. Але саме в цій складній ситуації він відкривав красу та істину віри в Христа, чому сприяла родина, яка завжди давала свідчення надії, вкоріненої в усвідомлений приналежності до Церкви.

Від 1946 по 1951 рік Йозеф Ратцінґер вивчав філософію та теологію у Вищій філософсько-богословській школі у Фрайзінгу та в Мюнхенському Університеті. 29 червня 1951 року разом з рідним братом Ґеорґом опримав пресвітерські свячення.

У 1953 році о. Ратцінґер захистив докторат з богослов’я з дисертацією на тему «Божий народ і Божий дім у доктрині про Церкву святого Августина». Через чотири роки здобув габілітацію для викладання, після чого розпочав викладати догматичне та фундаментальне богослов’я. Від 1962 по 1965 рік зробив вагомий внесок у Другий Ватиканський Собор в якості експерта-богослова. Був також членом Міжнародної Богословської Комісії, а разом з богословами Гансом фон Бальтазаром, Генрі де Любаком та іншими став співзасновником богословського часопису «Communio».

Святий Папа Павло VI 25 березня 1977 року призначив Йозефа Ратцінґера Архиєпископом Мюнхенським і Фрайзінґським, а 28 травня він прийняв свячення. Як єпископське гасло обрав слова: «співробітник істини». Того ж року, 27 червня, Павло VI ввів його до Колегії Кардиналів.

У 1978 році кардинал Йозеф Ратцінґер брав участь у Конклаві у серпні, який обрав Івана Павла І, та в жовтні, що завершився обранням Івана Павла ІІ, який 25 листопада 1981 року призначив його Префектом Конгрегації Віровчення, Головою Папської Біблійної Комісії та Міжнародної Богословської Комісії. На цій посаді він очолював комісію, що редагувала Катехизм Католицької Церкви (1986-1992). Святий Іван Павло ІІ затвердив 6 листопада 1998 року його обрання Віце-Деканом Колегії Кардиналів, а 30 листопада 2002 – Деканом.

Після відходу до вічності Святого Івана Павла ІІ, як Декан Колегії кардинал Йозеф Ратцінґер очолив похоронні богослуження. Конклав, який розпочався 18 квітня 2005 року, наступного дня обрав його Наступником святого Петра, й він узяв ім’я Венедикт XVI. Очолював Церкву до 28 лютого 2013 року, коли набрало чинності його зречення з уряду. Протягом майже восьми років понтифікату провів ряд реформ, здійснив 24 Апостольські подорожі, відвідавши 5 континентів, 30 пастирських візитів у Італії, написав три енцикліки, розпочавши працю над четвертою, та чотири Апостольські напоумлення.

Передавши штурвал корабля Христової Церкви своєму наступникові, після відставки проживав у монастирі Mater Ecclesiae на території Ватикану.