Різдвяне привітання Протоігумена о. Павла Райчинця ЧСВВ 2010 р.

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Четвер, 04 серпня 2011, 06:39; Перегляди: 1801

У цю різдвяну ніч, пригадаймо собі, як Ісус спитав фарисеїв:

„Що ви думаєте про Христа? Чий він син?” А вони йому відповіли: „Давидів”. Тоді Ісус їм каже: „Давид у натхненні називає його Господом, кажучи: Господь промовив Господеві моєму: сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги. Якщо, отже, Давид називає його Господом, то як він може бути його сином?” (Мт. 22, 41-45).

А у Символі Віри, який ми визнаємо на кожній Святій Літургії, є такі слова:

„Вірую в єдиного Господа Ісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, від Отця родженого, перед усіма віками”.

В Навечір’я празника Різдва Христового, ми повинні пам’ятати, що народження Ісуса Христа, було народженням не в тому сенсі, що його ніколи до того не існувало, і тут він раптом народився. Перед тим, як народитися на землі, він народився ще до того, як постав світ; народився перед усіма віками. Земне народження було лише втіленням, або об’явленням Бога серед людей. Цим об’явленням Христос показав, що Бог не існує сам для себе. Своїм народженням Христос показав, що Бог готовий на будь-які жертви задля нас. Можна навіть сказати, що подія Різдва Христового показує нам, що Бог без людей, це як бездітні батьки. Тим не менше, концепція життя сучасної людини спрямована всупереч правді про Різдво Христове. У відповідь на те, що Бог живе для людини, вона відповідає йому, що може обійтись і без нього. Розвиток, який ми сьогодні осягнули, наштовхує багатьох людей казати, що:

„Релігія необхідна тим, хто не може собі порадити без його допомоги”.

Життя сучасного світу, принципи, якими ми починаємо керуватися у своєму житті, є не меншим гріхом від того, яким згрішили перші люди. Це один і той же самий гріх. І це не є непослух, або якесь пожадання влади. Первородним гріхом людства, як у перших людей так і у нас − є нахабна заява про самодостатність; впевненість, що нам не потрібна нічия допомога. Бога, якого нам подає Святе Письмо, сьогодні багато що може замінити. І дійсно, судячи по-людськи, для того, щоб Христос міг здивувати нас своїм Народженням, йому потрібно принести нам набагато більше, ніж він приніс своїм народженням багато років тому.

Сьогодні ми досить сильні, щоб самим впоратися з усіма своїми проблемами. Але хіба це означає, що ми повинні вважати подію Різдва Христового невпливовою і безнадійною в наш час? Для чого народився Христос?

Наприкінці свого земного життя він сам дав на це відповідь у своїй Архієрейській молитві:

„Отче, Я тебе на землі прославив, виконавши те діло, яке ти дав мені до виконання. … Я об’явив Твоє ім’я людям … і зберегли вони слово Твоє. Слово Твоє я передав їм… Як послав ти мене у світ, так послав і я їх у світ. Віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені в істині” (Ів. 17, 1-19).

Христос народився, щоб позбавити людей від тягарю первородного гріха. Суттю цього гріха є життя лише для себе, в свою користь. Самолюбна людина ніколи не буде нікого прославляти чи об’являти комусь чиєсь ім’я. Така людина ніколи не дасть себе у посвяту за щось чи за когось. Кажуть, що Христос нас відкупив від первородного гріха й прокляття, однак тягар чи наслідки цього гріха кожен з нас відчуває чи не щодня. Ще й досі ми під впливом думки перших людей: мовляв, будемо як Бог; він нам не потрібний.

Христос народився не лише для того, щоб відкупити нас від гріха перших людей. Він народився також для того, щоб показати, щоб закликати людей до наслідування. Христос своїм життям об’явив Бога: милосердного, жертвенного, турботливого. Він не народився, щоб когось здивувати, чи щоб дати тему для дискусій, чи нагодувати когось. Він народився, щоб дати новий напрямок людському життю. Цим напрямком є життя для іншого. Життя для себе є руйнівним. Спочатку здається, що ти забезпечуєш собі щасливе майбутнє, а виявляється, що воно того було не варте.

Хто з сучасних впливових людей є для нас прикладом життя для інших? На кожному кроці ми зустрічаємо переважно приклад самолюбства і повторення первородного гріха – нахабної заяви про самодостатність. В основі кожного вчинку людини, яка уражена цим гріхом, лежить особиста користь.

Живу для інших лише доти, доки маю від цього користь.

Як ми вже згадували, Христос народився не в тому сенсі, що його до того часу не існувало. Його земне народження мало зовсім інший характер, ніж наше земне народження. Такого народження Ісуса Христа ми сьогодні потребуємо, як ніколи. Ми потребуємо потягаючої сили, яка б нас спрямовувала жити в іншому напрямку. Попри усі наші достатки, Бога нам ніщо ніколи не замінить. І яким би цей світ не був, в цей день не одна людина знаходиться в церкві, бо має в цьому потребу.

Як християни, до свята Різдва Христового ми готуємося і духовно і матеріально. Ми приготовляємо для цього свої оселі. Чекаємо від Бога чогось нового. Начеб його нового народження. І хоч співаємо йому пісні прослави й подяки, але не завжди отримуємо радість і мир, які отримали ті, що були свідками Христового народження. Можливо ми чекаємо не того Христа, яким він є насправді?

В Євангелії написано, що Марія народила свого сина, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді (Лк. 2, 7).

Невже наші серця гірші від ясел, з яких їсть худоба? Що хоче Христос сказати нам такою поведінкою? Можливо якраз те й хоче сказати, що із-за свого самолюбства ми не маємо місця для Бога. Богом сьогодні стає для нас все те, що нам приносить вигоду і не лише матеріальну. Матеріальна вигода чи не найменша з усіх вигод.

Сьогодні Христос Народився. Якщо ми не бачимо цього народження в собі, послідуймо прикладу мудреців, які пішли на місце народження Месії, керуючись світлом зірки.

„Я Світло світу!” – сказав Христос своїм учням. − Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя” (Ів. 8, 12).

Подивімося, куди приведе нас це світло. Може воно приведе нас до засмученого батька чи матері. А може до ображеної на нас дитини чи родича. Все, що сьогодні неприємне для нас, є місцем народження Ісуса Христа, який не одну людину кличе, наче зірка кликала за собою мудреців. Кличе: Йди за мною!

Хочеш побачити новонародженого Христа? – Іди до того, хто тебе потребує.

Невдовзі після народження Ісуса, Марія та Йосиф мусіли з ним втікати до Єгипту, бо Ірод хотів вбити дитя. Чи ми задумувалися, чому люди втікають одне від одного? Чому хочуть все лишити і податися на край світу? Тому, бо хтось живе лише для себе, а другого використовує в своїх цілях, любою ціною.

Нехай буде велика подяка Богові, що він своїм народженням не перестає закликати нас хоч трохи забути про себе, а згадати про іншу людину.

Апостол Павло, в одному із своїх послань написав такі слова:

„Живу вже не я, а живе Христос у мені” (Гал. 2, 20).

З нагоди празника Христового народження вітаємо всіх присутніх на сьогоднішньому Богослужінні й бажаємо, щоб кожна людина під час цих свят могла повторити про себе слова апостола: „Живу вже не я, а живе Христос у мені”.

Нехай ці свята і наша участь в них, сповнять нас тією радістю, якою був сповнений сам Ісус, коли прийшов на цей світ. І нехай цей новий рік, пройде у напрямку, який показує нам Вифлеємська зірка.