Проповідь Протоігумена на Неділю Царя Христа 2013р.

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Понеділок, 28 жовтня 2013, 16:08; Перегляди: 5290

Проповідь Протоігумена Провінції Св. Миколая, о. Павла Райчинця ЧСВВ, виголошена під час Божественної Літургії в Неділю Царя Христа, 27 жовтня 2013 р., під час урочистого вшанування 70-ої річниці від дня народження Йосипа Терелі, в с. Нижнє Болотне.

НЕДІЛЬНЕ ЄВАНГЕЛІЄ:

«В той час увійшов Пилат у преторію, закликав Ісуса і каже до нього: „Ти цар юдейський?” Ісус же у відповідь: „Кажеш те від себе, чи інші про мене так тобі оповіли?” „Хіба ж я юдей? – озвався Пилат. – Народ твій і первосвященики передали тебе мені. Що ти таке зробив?” „Царство моє не від світу цього, – відрік Ісус. – Було б моє царство від цього світу, то сторожа моя була б воювала, щоби мене не видали юдеям. Але не звідсіля моє царство”. „То ти таки цар?” – мовив до нього Пилат. І відповів Ісус: „Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину. Кожен, хто від істини, слухає голос мій”.»

(Євангеліє від Івана: 18, 33-37)

«Царство Твоє, Христе Боже наш, не від світу цього, бо його начало небесне, а кінець його – знання Бога і вічне блаженство. Цар його – небес Владика, його закон – воля божественна, надприродно обʼявлена, а нагорода його – оглядання Бога лицем у лице. Тому бувши в цьому світі, не живімо для світу, але вірою у Христа, Бога нашого».

Такими словами сьогодні оспівує Церква Христова свого Царя – Ісуса Христа. Сьогодні ми в особливий спосіб прославляємо нашого Царя Господа і приклоняємось перед величчю його Царства, яке він приніс на цю землю. Однак слухаючи слова Євангелія, які проголошуються в Неділю Царя Христа, ми наново заглиблюємося в таємницю Божої величі, яка проявляється навіть у найбільшому приниженні на суді і найбільш ганебній смерті на хресті.

Ми чули з Євангелія, як зустрілися два царі: один – земний цар Пилат, а другий – Цар Всесвіту Христос. І хоч в цій зустрічі, саме Христос був засудженим, а Пилат – суддею, духовний зміст Євангелія показує нам зовсім протилежне. Ми бачимо тут справжню велич Ісуса Христа, яку не може підважити будь-яка людська влада. Ми бачимо, що саме Христос знає, що таке істина, що таке справжнє царювання, і від кого походить правдива влада.

Тим часом Пилат, який ніби то і має владу над Ісусом Христом, ставить йому лише одні розгублені запитання:

«То ти таки цар?»

«Що таке істина?»

«Звідкіля ти?»

А коли Ісус нічого не відповідав Пилатові, той обурено заявляв:

«Зі мною не розмовляєш? Хіба не знаєш, що в мене є влада відпустити тебе і влада розіпʼясти тебе?» (Ів. 19, 10).

І тут Ісус дав відповідь, яка показує, наскільки Боже царювання вище від людської влади:

«Не мав би ти наді мною ніякої влади, – сказав Ісус Пилатові, – якби тобі не було дано згори» (Ів. 19, 11).

Кожен з нас, в певній мірі прагне мати владу над тим, що посідає, і над тими, хто нас оточує. Кожен з нас хоче мати своє царство, не важливо чи воно велике чи мале, але головне щоб воно було наше і щоб нам воно служило та підпорядковувалось. У когось це царство складається з людей, у інших – з речей, ще інші мають нематеріальні земні царства.

Ми виступаємо справжніми суддями, коли наше царство відмовляється нам підпорядковуватись, або бунтується проти нашої волі. Щоб втриматись на троні наших земних царств, ми вдаємося до різних засобів, часом навіть нелюдських і неморальних. Коли приходиться вибирати між нашим царюванням і збереженням святості в нашому житті, то людина переважно те, що святе, розпинає на хресті, подібно як Пилат видав Ісуса на розпʼяття, аби лише зберегти свою владу.

Тому сьогоднішнє свято Царя Христа є надзвичайно важливим для кожного з нас. Адже у всіх нас є своє, хоч би й крихітне, царство. Поставмо себе сьогодні в порівнянні з Царем Христом, щоб побачити, чи ми хоч трохи на нього подібні.

Поставмо собі сьогодні також ці важливі запитання:

«На кого ми взоруємося у нашому царюванні: на Христа, чи на Пилата?»

«Що в нашому царюванні важливіше: ми – як царі, чи наші царства?»

«Чим ми готові пожертвувати будучи царями: собою, чи своїми царствами?»

Проповідуючи Царство Боже на землі, Ісус Христос закликав людей збирати собі скарби на небі, де ні міль, ані хробацтво не нівечить і де злодії не пробивають стін і не викрадають. Адже де скарб людини, там буде і її серце (Пор. Мт. 6, 19-21).

Також він заохочував будувати свої доми, або в переносному значенні, свої царства не на піску, а на скелі, щоб коли полиє злива, потоки розіллються, подують вітри й натиснуть на наші царства, вони б не повалилися, тому що мали б міцну і непохитну основу (Пор. Мт. 7, 24-27).

На основі цих повчань Ісуса Христа, подумаймо, яку основу мають наші особисті царства і що є скарбом цих царств?

Наше земне життя таке, що Бог кожному з нас дає якусь владу над чимось і одночасно відповідальність за те, над чим ми володарюємо. У когось ця влада поширюється на його сімʼю і родину, у когось – на співробітників, у інших – на однодумців, і так далі. В своєму розпорядженні ми маємо і матеріальні блага, якими повинні мудро розпоряджатися.

Як ми вже сказали, це є своєрідними царствами людей, які для них є найціннішим в житті. Якщо хтось вступає на територію такого царства, його цар сприймає таку людину як завойовника і ворога.

Можливо, як такого ворога, сприйняв і Пилат Ісуса. Побоявшись за свою владу, він все ж таки, дав наказ Христа розпʼясти.

В Євангелії говориться, що Пилат шукав можливості, як би відпустити Ісуса, але тоді юдеї закричали:

«Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Кожен, хто з себе робить царя, кесареві спротивляться!» (Ів. 19, 12).

І Пилата ці слова перемогли.

З одного боку, Ісуса Христа до Пилата привели насильно, як засудженого і як злочинця на суд. Але з іншого боку, в духовному значенні, це Христос прийшов, щоб судити і випробувати Пилата. Він прийшов, щоб змінити царство Пилата, або його засудити, в залежності від вибору самого Пилата.

Сьогодні Христос Цар приходить і в царство кожного з нас. Не раз в нашому житті Христос зʼявляється зненацька, немов результат якихось непередбачених обставин.

Але Він не випадково приходить до нас. Він спеціально приходить, щоб піднести нас на вищий, духовний рівень, якщо ми його приймемо і прислухаємося до нього. Христос, будучи правдивим Царем, відразу висвітлює перед нами ж, якими є наші царства і якими ми є царями. Христос доносить до нас істину, що лише він є надійним фундаментом тих наших крихітних і земних царств, а також є єдиним скарбом, який робить наші царства цінними і непроминаючими. Христос Цар приходить як слуга, до наших земних тронів і доводить нам, що якщо забрати від нас ті трони, то й нашому царюванню відразу прийде кінець. Тому що в земних цінностях, ми є царями лише за рахунок того, що є під нашою владою. Якщо в земного царя забирають його царство, він вже не цар.

А Христос закликає нас насамперед будувати духовне царство у себе в душі. Він закликає нас бути насамперед царями самих себе. Закликає не узалежнюватися від зовнішніх і матеріальних благ, а також від інших людей. Він вчить нас, що цар повинен творити царство, а не царство повинно творити царя.

Правдивий цар, це той, хто сам будує довкола себе царство добра, миру і правди, а не той, хто починає владарювати над тим, над чим не трудився і чого не заслужив. І якщо від нього віднімуть його царство, він збудує нове, тому що основа його царства міститься в його серці, і цією основою є Христос–Цар.

Одного разу, Ісус перестерігав своїх учнів перед лжепророками:

«Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а в середині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми…

Не може добре дерево приносити плодів поганих, ані лихе дерево – плодів добрих» (Мт. 7, 15-20).

Ці самі слова можна застосувати до нашого людського царювання над нашими царствами. Якщо в душі у нас панує Святий Дух, то ми є правдивими царями, на подобу Христа, які де б не були, творимо Боже Царство, фундамент якого закладений в нашому серці. А якщо в душі у нас панує дух світу і пожадливої влади, дух Пилата, тоді яким би величним не було те, над чим ми маємо владу, розвалиться, як дім збудований на піску в бурхливу погоду.

Одного разу фарисеї спитали Ісуса: «Коли прийде Царство Боже?»

А він відповів їм: «Царство Боже прийде непомітно; ані не скажуть: Ось воно тут! – Або: Он там! – Бо Царство Боже є між вами» (Лк. 17, 20-21).

Почавши проповідувати Царство Боже на землі, Христос зібрав довкола себе дванадцять апостолів. Можна сказати, що це були перші люди, між якими заіснувало Царство Боже. І ось на Тайній Вечері, Ісус встав, взяв рушник і умивальницю, і почав обмивати апостолам ноги і обтирати їх рушником. Після цього він сказав їм такі слова:

«Чи знаєте, що я зробив вам? Ви називаєте мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. Тож коли вмив вам ноги я – Господь і Учитель, – то й ви повинні обмивати ноги один одному. Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив. Істино, істино говорю вам: Слуга не більший за пана свого… Знаючи те, щасливі будете, коли так чинитимете» (Ів. 13, 1-17).

Вчинок вмивання ніг, має в Євангелії також переносне і духовне значення. Вмиваючи ноги своїм учням, Ісус показав їм, що вони стали з ним одним цілим і він любить та дорожить ними, як самим собою. Христос-Цар, заклавши основу свого Царства в серцях своїх учнів, поєднав їх з собою. Таким чином, Цар і його Царство стали одним цілим.

Як добрий пастир піде шукати навіть одну загублену овечку з великого стада, так і Христос спускається до найбільш опущеної верстви свого Царства, щоб її піднести, відбудувати і обмити.

Нехай цей єдино-правдивий Цар Христос, стане основою нашого щоденного життя і наших вчинків.

Будуймо і ми в своєму житті на цій землі те царство, початком якого є Христос – що є єдиною Істиною, Дорогою і Життям (Пор. Ів. 14, 6).