Проповідь Протоігумена Провінції Святого Миколая в празник Різдва Христового

Деталі: Категорія: ПРОПОВІДІ І ПРОМОВИ; Опубліковано: Вівторок, 07 січня 2014, 20:40; Перегляди: 1783

Проповідь, виголошена Протоігуменом Василіянської Провінції Святого Миколая в Україні, Високопреподобним Отцем Павлом Райчинцем ЧСВВ, під час Святкової Божественної Літургії в празник Різдва Христового у монастирському храмі Отців Василіян в Малому Березному, дня 7 січня 2014 року Божого.

Христос Народився!

Дорогі Брати і Сестри у Христі!

Сьогоднішнє свято є днем радості і миру. Святі оспівували Різдво Христове такими глибокими за змістом словами:

«Сьогодні Багатий збіднів для нашого спасіння… Сьогодні ми сподобилися дару, про який не просили… Сьогодні відчинилися небесні брами для наших молитов… Сьогодні Божество вдягнулося в людину, щоб людина прикрасилася Божеством». (Ісаак Сирієць, Гомілія на Різдво)

Різдво Христове є також «подією нашого спасіння». В цей час ми в особливий спосіб потребуємо Божої допомоги і підтримки. Із-за турбот і неспокоїв, ми втрачаємо радість життя і розуміємо, що жодні земні засоби нам цю радість дати не можуть, лише один Бог.

Відповідаючи на запитання, чому Божий Син став людиною, св. Григорій сказав такі слова:

«Хвора наша природа вимагала оздоровлення; занепала – підняття, вмерла – воскресіння. Ми втратили участь у добрі, треба було її повернути. Ми були замкнені в пітьмі, треба було нам принести світло; полонені – ми очікували визволителя; невільники – рятівника.

Чи ці причини не були важливі? Чи вони не заслуговували на зворушення Бога, щоб Він зійшов аж до нашої людської природи і відвідав її, адже людство перебувало в такому нужденному і нещасливому стані?» (Св. Григорій Нісський, Катехитична проповідь, 15, 3)

Вдумуючись в ці слова, ми зауважуємо, що й сьогодні в нас існують ці причини, що й колись існували в людях. Наша людська природа також хвороблива, як фізично так і духовно. Ми буваємо занепалими і завмерлими на дусі.

Наше життя часто буває сповнене темрявою. Ми буваємо полонені різними пристрастями і є невільниками різнорідних обставин, з яких ніяк не можемо визволитися. Тому і сьогодні нам, як і колись людям, хочеться з усієї сили закликати словами з Євангельської книги Одкровення: «Прийди, Господи Ісусе!» (Одкр. 22, 20)

«Прийди Господи і народися сьогодні між нами і визволи нас від усіх видимих і невидимих ворогів, що так нас поневолюють!»

В це свято, Господь словами своєї Церкви, дає нам відповідь, яка теж записана в Книзі Одкровення: Так, – говорить Господь, – приходжу скоро… (Одкр. 22, 20). І ніякого прокляття не буде більше. … І побачать обличчя Його, і імʼя Його – на чолах їхніх. Ночі не буде більше, і не матимуть потреби в світлі світильника і світлі сонця, бо Господь Бог освітлює їх, і царюватимуть на віки вічні» (Одкр. 22, 3-5).

Сьогодні на цій Службі Божій, під час молитви «Вірую», ми будемо визнавати, що Божий Син, «задля нас і нашого ради спасіння, зійшов із небес, і воплотився з Духа Святого, і Марії Діви, і стався чоловіком».

Ми визнаємо цю правду віри на кожній Службі Божій. Але в сам празник Різдва Христового, цю правду ми визнаємо по-особливому. Адже пройшло вже стільки років від народження Христа і як нам сьогодні зауважити наслідки цього Різдва в своєму житті?

Часто ми визнаємо цю правду в наших літургійних молитвах, але в нашому житті цієї правди деколи немає. Ми цю правду не зауважуємо ані в собі, ані довкола себе. І дуже часто, навіть в сам празник Різдва Христового, люди бувають відірваними від своєї віри в цю правду.

Задумаймося сьогодні, які наслідки і які плоди повинно мати Різдво Христове в нашому житті і як воно має проявлятися, як його зауважити, як пережити і відчути?

В правді віри про Воплочення Божого Сина говориться, що він зійшов з небес задля нас. Пригадаймо собі, євангельські розповіді про життя Ісуса Христа.

Після свого народження, він до тридцяти років вів укрите життя і як розповідає Євангелист Лука: „зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей” (Лк. 2, 52). Коли ж він розпочав свою діяльність, почавши обʼявляти себе світові, то став кликати людей слідувати за ним. Він кликав за собою звичайних рибалок, навіть тих, кого не долюблювали в тому суспільстві. Саме це й було першими видимими наслідками і плодами Народження Христового ‒ коли за Ним послідували його перші учні.

Зауважмо, що тоді, після Різдва минуло тридцять років, і люди жили та працювали так, наче б того Різдва й не було. Христос, можна сказати лише тоді для них народився, коли вони все покинули і пішли слідом за Ним.

Так само і в нашому житті, поки ми не підемо слідом за Ісусом, ми ніколи не відчуємо наслідків Його спасенного народження на цій землі.

На перший погляд, здавалось би що це є неможливим – все кинути і піти за Христом, приймаючи Його спосіб життя і Його цінності. У нас є багато зобовʼязань, відповідальності, ми багато чим звʼязані, у нас є сімʼї і родини. Ми не можемо так просто все покинути і піти за Христом, як колись його перші учні. Нам здається, що за Ісусом можуть піти лише вибрані. Насправді ж, за Ісусом може піти кожен з нас, разом зі своїми сімʼями і обовʼязками.

Тому що піти за Христом – означає впустити Його в своє життя і в своє серце.

Піти за Христом – означає жити Його Словом, яке записане в Євангелії.

Піти за Христом – це означає шанувати свою сімʼю і родину так, як сам Христос її шанує.

Піти за Христом – це означає виконувати свою роботу і свої обовʼязки так, як Христос виконував свою роботу, живучи в укритті, як звичайний чоловік.

Піти за Христом – означає вміти прийти до потребуючого так, як Христос прийшов до нас потребуючих.

Отож, таємниця Різдва Христового починає діяти в нашому житті лише тоді, коли ми починаємо нею жити. А жити цією таємницею означає – зробити найперше в своєму домі духовний різдвяний вертеп. Найперше в своїх найближчих, ми повинні бачити новонародженого Ісуса. В наших домах повинне засвітитися духовне світло доброти, наче вифлеємська зірка. У всіх наших домашніх справах, ми повинні збиратися разом, немов довкола вифлеємських ясел, в яких поклали дитятко-Ісуса. Ось це і є слідування за Христом. Це і є Його народження між нами. І до такого слідування за Христом покликаний кожен з нас.

Власне в тому і є вся проблема, що люди в сучасному світі вважають, що Бог кличе за собою лише вибраних. Саме із-за цього переконання, багато хто знаходиться далеко від Бога, і такі празники як сьогоднішній, займають в їхньому житті лише поверхове значення. Насправді ж Бог кличе за собою кожного з нас. І кожен дім, кожна родина і кожне людське серце – це бажане для Бога місце народження.

У вертепі Він народився і пастухи стали першими свідками цієї події і звичайні рибалки перші стали Його учнями, тому не думаймо, що Боже покликання не стосується когось з нас. До кожного з нас сьогодні Господь промовляє ці таємничі слова: «Іди за мною!»

Тому і ми не вагаючись, ідімо за Ісусом, ідімо так, як Він, ідімо з Ним у серці. Адже Він єдиний є «Дорогою, Правдою і Життям» (Ів. 14, 6).

о. Павло Райчинець ЧСВВ

Протоігумен Провінції Св. Миколая в Україні

7 січня 2014 р. Б.