Рік Віри. Папа Франциск: «Ми ніколи не самотні, бо маємо Заступника в небі»

Деталі: Категорія: РІК ВІРИ 2012-2013; Опубліковано: Середа, 17 квітня 2013, 15:15; Перегляди: 1752

У молитві «Символ віри» знаходимо ствердження, що Ісус «вознісся на небо та сів по правиці Отця». Цей елемент нашої віри Папа Франциск коментував під час загальної аудієнції, що відбулася 17 квітня 2013 р. на площі Святого Петра у Ватикані. Це була чергова катехиза, присвячена Рокові віри.

Дорогі брати і сестри!

У визнанні віри ми знаходимо підтвердження, що Ісус «вознісся на небо і сидить праворуч Отця». Кульмінація земного життя Ісуса має місце у Вознесінні, тобто тоді, коли Він переходить з цього світу до Отця і підноситься до Його правиці. В чому полягає значення цієї події? Які наслідки вона має для нашого життя? Що означає споглядати Ісуса, Котрий сидить праворуч Отця? Подивімося, що нам розповідає євангелист Лука.

Почнемо від моменту, коли Ісус вирішує вирушити в останню подорож до Єрусалиму. Св. Лука пише: «А як наблизився час, коли Ісус мав бути взятий (з цього світу), він постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму» (Лк. 9,51). Коли Він «сходить» до Святого Міста, де відбудеться його «вихід» з цього життя, Ісус вже бачить ціль – Небо, але Він знає, що шлях, який приведе Його назад до слави Бога, проходить через Хрест, через покору божественному плану любові до людства. Катехизм Католицької Церкви стверджує, що «підняття Ісуса від землі на хрест означає й заповідає Вознесіння на небо. Воно є його початком» (п. 662). У нашому християнському житті ми також маємо розуміти, що входження в славу Божу вимагає щоденної вірності Його волі, навіть якщо це вимагає жертви, коли часами це вимагає зміни наших планів. Вознесіння Ісуса відбулось власне на Оливній Горі, поблизу того місця, де Він молився перед страстями, щоб бути у глибокій єдності з Отцем; і знову ми бачимо, що молитва дає нам благодать вірно жити у відповідності до Божого плану.

В кінці свого Євангелія Св. Лука розповідає про подію Вознесіння в дуже синтетичний спосіб. Ісус вивів учнів «аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. Вони ж, поклонившися йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк. 24, 50-53). Я хотів би відзначити два елементи цього уривку. Перший: під час Вознесіння Ісус виконав священичий жест благословення, і , звичайно, учні виразили свою віру покірністю, вони клякнули і похилили голови. Це перший важливий момент: Ісус – єдиний і вічний Священик, Котрий пройшов через смерть, поховання, воскресіння і вознесіння на Небо; Він є з Богом Отцем, де завжди заступається за нас (пор. Євр. 9,24). Як пише Св. Іван у своєму Першому посланні, Він є нашим адвокатом, нашим заступником перед Отцем (пор. 2,1-2). Приємно це чути. Коли нас притягають до суду, перше, що ми робимо – шукаємо адвоката, який би нас захищав. Ми маємо Того, Котрий нас захищає завжди. Він захищає нас від підступів диявола, Він захищає нас від нас самих, від наших гріхів. Але, дорогі брати і сестри, ми маємо цього заступника. Ми не повинні боятись звертатись до Нього, звертатись до Нього зі своїми страхами, просити про Його благословення і милосердя. Він завжди прощає нам, Він є нашим заступником, Він завжди захищає нас. Ми ніколи не повинні про це забувати. Тоді Вознесіння Ісуса на Небеса відкриває для нас таку приємну реальність нашої подорожі: у Христі, істинному Бозі та істинній людині, наша людськість була принесена до Бога; Він відкрив цей шлях для нас, Він наче той лідер на початку шнура під час підйому на гору, котрий досягнув вершини і скеровує нас, ведучи до Бога. Якщо ми довіримо Йому наше життя, якщо дозволимо Йому вести нас, то можемо бути впевненими, що знаходимось у безпечних руках. В руках нашого Спасителя, нашого заступника.

Другий елемент: Св. Лука зазначає, що апостоли, побачивши як Ісус вознісся на Небеса, повернулись до Єрусалиму «з великою радістю». Це виглядає трохи дивно. Зазвичай, коли ми розлучаємось з нашими родичами чи друзями, під час тривалого розлучення, особливо через смерть, ми зазвичай сумуємо, бо більше ніколи не побачимо їх, не почуємо їх голосу, більше не зможемо насолоджуватись їх любов’ю і присутністю. Натомість євангелист наголошує на глибокій радості апостолів. Як так? Бо очима віри вони зрозуміли, що хоч їх очі не бачать Його, Ісус залишається з ними завжди, Він не покидає їх, і у славі Отця підтримує їх, веде їх і заступається за них.

Св. Лука розповідає про факт Вознесіння на початку Діянь апостолів, щоб наголосити, що ця подія є наче перснем, що заручає і пов’язує земне життя Ісуса з життям Церкви. Тут Св. Лука також згадує про хмару, яка взяла Ісуса з-перед очей учнів, які пильно дивились на Христа, що піднімався до Бога (пор. Ді. 1,9-10). Тоді з’являються два чоловіки в білій одежі і заохочують їх не стояти і дивитись в небо, але живити своє життя і свідчення впевненістю, що Ісус повернеться так само, як вони бачили Його, відходячи до небес (пор. Ді. 1,10-11). Це – заклик розпочинати від споглядання Господьства Ісуса, отримати від Нього сили нести і давати свідчення Євангелія у щоденному житті: і споглядання, і дія, ora et labora – як вчить Св. Бенедикт – є необхідними в житті нас, християн.

Дорогі брати і сестри, Вознесіння не вказує на відсутність Ісуса, але каже нам, що Він живе посеред нас у новий спосіб; Він більше не перебуває у конкретному місці світу як це було до Вознесіння; Він зараз перебуває у Господьстві Бога, присутній у всіх просторах і часах, поруч з кожним із нас. В нашому житті ми ніколи не є самотні: ми маємо того адвоката, Котрий чекає на нас, ми ніколи не є самі, Розп’ятий і Воскреслий Господь веде нас, і разом з нами є багато братів і сестер, які в тиші і темряві, у своєму сімейному житті і праці, у своїх проблемах і труднощах, своїх радощах і надіях щодня живуть своєю вірою і, разом з нами, приносять у світ Господьство Божої любові.

За матеріалами: popefrancis.org.ua