Богословські і моральні чесноти в християнському житті

Деталі: Категорія: ВАСИЛІЯНСЬКА ДУХОВНІСТЬ; Опубліковано: Субота, 12 жовтня 2013, 17:44; Перегляди: 4174

Після навернення, наступним етапом духовного розвитку християнина є життя в чеснотах, які є віддзеркаленням образу Божого. Чесноти, згідно з наукою Св. Василія Великого, не є якоюсь новою, набутою якістю, а продовженою вродженою силою, яку заглушили зіпсовані злом думки і пристрасті. З цього випливає, що Бог, покликавши людей до життя, від самого початку обдарував їх здатністю до життя в чеснотах, життя згідно з Його заповідями.

[ҐП 2, 2: «Отож те, що ми виконуємо з власної волі, за самою нашою природою, від народження, існує в тих із нас, чиї помисли не зіпсовані лукавством»; ҐП: 2, 1: «Разом із формуванням живої істоти вкладено в нас якесь, можна сказати, вроджене прагнення, яке саме собою спонукає нас до спілкування в любові».]

Отож, повернення уміння жити в чеснотах – це наслідок початкового етапу духовного життя християнина, тобто навернення, бо гріх разом із його наслідками послаблював у ньому здатність виконувати Божу волю. Тому очищення було необхідним, щоби міг появитися справжній образ Божий, сформований у людській душі. Поневолення пристрастями унеможливлювало життя згідно з первісним покликанням людини, натомість послідовне виявлення, розкриття окремих чеснот, є ознакою внутрішнього визволення.

[«Про заздрість», 5: «Доброчесність – найвище і самодостатнє благо, і всі це визнають (…). Отже, ми маємо прагнути до доброчесності, яка не селиться в душі, забрудненій як заздрістю, так і всіма іншими згубними пристрастями». (Василій Великий, Гомілії, с. 157).]

Зовнішній спосіб існування віддзеркалює духовний стан людини. Життя християнина, позбавлене чеснот, свідчить про брак справжнього, щирого навернення. За чеснотами можна визначити рівень духовного життя, оскільки внутрішня переміна безпосередньо повʼязана з її зовнішніми проявами. Це свідчить про те, що окремі етапи духовного життя взаємно впливають один на одного і їх не можна штучно розділяти.

Чесноти не є якимись новими здібностями, створення яких вимагає моральних зусиль, а пробудженим потенціалом добра, що завжди був у людині, але який приспав гріх.

[ҐП 2, 4: «Бо той, що нині нас зводить усілякими засобами (…), для погибелі наших душ напосідає на нас (…), одначе ми стали саме його послідовниками в непослуху і відчуженні від заповідей Божих».]

Отже прагнення добра прищеплено людській натурі від народження, але, приглушене злом, воно мусить бути заново пробуджене.

[ҐП 2, 1: «Правильно й належно послуговуючись цими силами, ми провадимо доброчесне життя, а коли нищимо їх дію, нас затягує порок».]

Кожна добра риса, згідно з наукою Св. Василія, не була набута повторно, а є первісною здібністю, даною Богом, яка завдяки свідомій і відповідній взаємодії людини зі Святим Духом проявляється у способі її діяння. Натомість життя в чеснотах, постійна схильність чинити добро, згідно із заповідями, – це не результат людських зусиль, а сяйво краси образу Божого, що є в людині, який проявився назовні завдяки очищенню душі від усякого зла благодаттю.

[ҐП 2, 1: «Який душевний порив настільки проникливий і палкий, як не той, що породжений в очищенні Богом від усякого пороку душі (…)».]

Найважливіший і основний прояв християнського життя, згідно Св. Василія, – це любов. Ця чеснота є віддзеркаленням Божої любові, яка проявилася в Ісусі Христі, у Його відданості аж до смерті. У житті християнина вона має проявитися подібним чином.

[ҐП 2, 3: «Тому ми не були позбавлені доброти Володаря, а наше несприйняття чеснот і зневага до Благодійника не вбили Його любові: нас викупив від смерті й оживив знову Господь наш Ісус Христос».]

У своїх творах Св. Василій багато уваги присвячує вірі. Вона є чеснотою, яка означає повну довіру себе люблячому й сповненому добра Богові.

Надія – це неустанна впевненість і перебування в Божій присутності у будь-якій ситуації, особливо у важкі хвилини.

Вищеназвані чесноти є вираженням дії сили Святого Духа, яка обожествляє, в людині. Вони утворюють між собою взаємні звʼязки і впливають одна на іншу.

Св. Василій не розділяє окремих чеснот, а трактує їх як певну цілість. Віра й надія спонукають людину любити Бога й ближнього, а любов до Бога зміцнює та поглиблює віру й надію.

У творах Св. Василія згадані також інші чесноти, такі як покора, послух, справедливість, мужність, терплячисть, стриманість, чистота, вбогість і працьовитість.

Чесноти в житті християнина – це вияв дії благодаті, що походить від Бога, подателя всякого добра. Натомість назовні вони проявляються у взаєминах з іншими людьми через дотримання заповідей.

[МП 55, 1: «Потрібно усвідомлювати і визнавати, що усіляке добро, є благодаттю Божою і навіть терпіння самих страждань за Христа – від Бога». „Не може людина нічого прийняти, якщо не дано їй із неба (Ів. 3, 27). „Бо що ти маєш, чого б ти не отримав?” (1 Кор. 4, 7). Благодаттю ви спасенні через віру. А це не від вас залежить, бо то – дар Божий; не від справ, щоб ніхто не похвалявся (Еф. 2, 8-9). А це від Бога, бо дано вам благодать за Христа, – не тільки вірувати в Нього, а й страждати за Нього, ведучи ту саму боротьбу (Фп. 1, 28-30).]

Життя в чеснотах має постійно розвиватися, в міру розвитку духовного життя християнина.

[ҐП 2, 1: «Для виконання всіх заповідей, даних нам Богом, ми отримали від Нього й сили, щоб ані не нарікати, що від нас вимагають надмірного, ані не запишатися, що від самих себе ми докладаємо більше, ніж нам дано».]

Список скорочень:

Аскетичні твори Св. Василія Великого

ҐП – Глави правил викладених ґрунтовно

МП – Перелік моральних правил

Джерела:

Аскетичні твори Св. Василія Великого, В-во ОО. Василіян, Рим 1989.

Батрух С., Модель християнського життя у творах Св. Василія Великого, «Свічада», Львів 2007.